«Шановна редакціє! У вашій газеті «Промінь» (№22 за 27 травня 2017 року) є невелика статейка про те, що попит на доступні ліки зростає, а «сільчанам, як завжди, ніколи». Пані Олено, не тому, що нам ніколи. Причин багато.
Ці ліки нам дуже потрібні, але недоступні. Щоб отримати рецепт і купити ліки, треба їхати в лікарню в м.Сновськ, навіть, якби був транспорт, то треба заплатити за поїздку. Виходить, що ліки уже не безкоштовні. Більшість з тих людей, що потребує ліки, це «діти війни». Вони або не ходять, або пересуваються за допомогою милиць, палиць і т.д. І я коротко згадаю, як вони жили без батьків, які загинули на війні, росли з мамами і рано почали працювати: уже в 13-14 років були доярками, свинарками або працювали в полі на нормі 1,5 га льону і 1,5 картоплі. Всі роботи виконували без механізації. Про себе можу написати, що з наймолодших класів уже знала ціну енергоносіям – це на річці очерет, лоза і навіть бур’ян. Згадую, як стомлена, з порепаними руками мама пізно приходила з роботи. Мені її було жаль, і я боялась, щоб мама не померла, тому старалася якнайбільше зробити домашньої роботи. Одного разу в мороз мама поїхала звозити картоплю зі своєї норми. Вдома в хаті було холодно. Я з городу наносила сухого товстого бур’яну і натопила грубку, да так, що вона потріскалась. Мама прийшла пізно і зраділа, що в хаті тепло, і розплакалась, пригорнувши мене до себе.
Найбільші проблеми були з водою. Колодязі у нас дуже глибокі (по 20-22 м) і дитині дістати відро з водою було дуже складно. Тому доводилось носити воду на коромислі з річки. Спочатку набирала неповні відра, бо важко було нести повні на гору. Як підросла, носила від спиртозаводу барду на корм худобі. Це вже не 1 км, а три. Ось, мабуть, тому з молодого віку з’явилися проблеми з хребтом.
У цьому році, щоб перевірити очний тиск, треба було наймати машину. За «доступними ліками» – вчинити аналогічно. Тому я хочу звернутися до депутатів. Шановні, може, завдяки голосам пенсіонерів, ви стали депутатами і робите багато добрих справ, може, б змогли зробити ще одну? Чи не можна б організувати таку бригаду лікарів, щоб, оглянувши хвору людину, призначати їй безкоштовні ліки?
Звичайно, треба машина, лікар і фармацевт з ліками. Хворого в селі відвідали б вдома, виписали рецепт, а фармацевт їх видав. Тоді ліки були б доступними. Таку добру справу для нужденних сільських людей, які доживають віку, можна було б зробити. За це не одна людина була б вам вдячною. Останні роки жити дуже важко, але літні люди не звикли щось вимагати для себе. Відвідувати хворих людей по селах – це моя особиста пропозиція, а не вимога. Робіть так, як вам підказує серце, і живіть до рекордної старості».
Ці ліки нам дуже потрібні, але недоступні. Щоб отримати рецепт і купити ліки, треба їхати в лікарню в м.Сновськ, навіть, якби був транспорт, то треба заплатити за поїздку. Виходить, що ліки уже не безкоштовні. Більшість з тих людей, що потребує ліки, це «діти війни». Вони або не ходять, або пересуваються за допомогою милиць, палиць і т.д. І я коротко згадаю, як вони жили без батьків, які загинули на війні, росли з мамами і рано почали працювати: уже в 13-14 років були доярками, свинарками або працювали в полі на нормі 1,5 га льону і 1,5 картоплі. Всі роботи виконували без механізації. Про себе можу написати, що з наймолодших класів уже знала ціну енергоносіям – це на річці очерет, лоза і навіть бур’ян. Згадую, як стомлена, з порепаними руками мама пізно приходила з роботи. Мені її було жаль, і я боялась, щоб мама не померла, тому старалася якнайбільше зробити домашньої роботи. Одного разу в мороз мама поїхала звозити картоплю зі своєї норми. Вдома в хаті було холодно. Я з городу наносила сухого товстого бур’яну і натопила грубку, да так, що вона потріскалась. Мама прийшла пізно і зраділа, що в хаті тепло, і розплакалась, пригорнувши мене до себе.
Найбільші проблеми були з водою. Колодязі у нас дуже глибокі (по 20-22 м) і дитині дістати відро з водою було дуже складно. Тому доводилось носити воду на коромислі з річки. Спочатку набирала неповні відра, бо важко було нести повні на гору. Як підросла, носила від спиртозаводу барду на корм худобі. Це вже не 1 км, а три. Ось, мабуть, тому з молодого віку з’явилися проблеми з хребтом.
У цьому році, щоб перевірити очний тиск, треба було наймати машину. За «доступними ліками» – вчинити аналогічно. Тому я хочу звернутися до депутатів. Шановні, може, завдяки голосам пенсіонерів, ви стали депутатами і робите багато добрих справ, може, б змогли зробити ще одну? Чи не можна б організувати таку бригаду лікарів, щоб, оглянувши хвору людину, призначати їй безкоштовні ліки?
Звичайно, треба машина, лікар і фармацевт з ліками. Хворого в селі відвідали б вдома, виписали рецепт, а фармацевт їх видав. Тоді ліки були б доступними. Таку добру справу для нужденних сільських людей, які доживають віку, можна було б зробити. За це не одна людина була б вам вдячною. Останні роки жити дуже важко, але літні люди не звикли щось вимагати для себе. Відвідувати хворих людей по селах – це моя особиста пропозиція, а не вимога. Робіть так, як вам підказує серце, і живіть до рекордної старості».
Комментариев нет:
Отправить комментарий