...Мужність і мудрість не по літах — від батька. Порядність і доброта - від матері... Свята любов до отчої землі, творчі дарування, щирість і відповідальність - від Бога? Від Природи? Чи просто винагорода самому собі за всі труднощі і перешкоди на шляху до великої мети - бути потрібним...
Наймолодший із багатодітної сім’ї, Леонід, умів бачити незвичайне у звичайному. Чи то чимала відстань між займищанською батьківською хатою і школою в райцентрі привчила його помічати оте незвичайне, а чи тонке відчуття краси земної і людської... Та й чи важливо вже нині це? Головне — він один із небагатьох, кого ми з гордістю називаємо своїм шанованим і поважаним земляком...
Дитинство... Це якраз те, що з роками не наближається, а віддаляється... І тільки пам’ять зберігає у священній скриньці сокровенного нетлінний спогад... Навчаючись у школі, він був відмінником у класі. Окрім безлічі талантів, цей звичайний сільський хлопець мав ще й хист до математики. То ж давно вже дорослі ровесники у своїх спогадах зізнаються, що називали його доброзичливим, подільчивим і... нежадібним, адже списувати дозволяв усім. А хто потребував допомоги — допомагав і знаннями, і умінням. А на перервах... грав на баяні...
Пам’ятає він і свої перші стежки-доріжки, які щодня водили юнака на зустрічі з Прекрасним. Від Займища до Щорса відстань чимала. А він щодня долав її до середньої загальноосвітньої, а потім і до музичної шкіл. Маршрут був звичним: туди і назад, додому... І чи варто говорити про його силу волі та витримку, яку здобував, ходивши пішки - дорогою, що вела через поле, ліс, часом сірим надвечір’ям, а то й пізніми вечірніми сутінками... Та він жодного разу не скаржився. Стомлений, але щасливий від спілкування з Природою і Прекрасним, ішов далі, бо його кликала Мрія...
Ще на початку творчого шляху, навчаючись у Чернігівському музичному училищі, а потім і в Харківському інституті культури, щемливим спогадом в його душі озивалася дорога до отчого порогу. Притягувала ароматами ріднокраю. І він їхав знов, щоби вкотре пройти по стежці свого дитинства – від Щорса й до Займища... Своїми ногами... Знайомим лісом, полем...
13 червня 1954 року над красивим від природи і людей селом Займище Щорського району Чернігівської області засяяла маленька, але така світла-світла зірочка... Вона сповістила про появу на світ незвичайного немовляти і відтоді стала супроводжувати його по життю. У невеличкій хатині, в багатодітній родині Смоляків народився хлопчик. Давно вже його з гордістю і повагою заслужено кличуть по батькові, але отой початок від 13 червня, мабуть, благословив сам Господь, засвітивши над ним зірочку його долі...
Навчаючись у Чернігівському музичному училищі, обдарований юнак мав за щастя відчувати поряд дружню підтримку суворого, серйозного, принципового і водночас по- батьківськи турботливого директора Василя Івановича Полевика. Хтозна, можливо, оті перші настанови і започаткували переломні риси творчого характеру усього його життя... Харківський інститут культури додав мудрості, більше розкрив глибокі борозни талантів його багатогранної особистості. Ото ж оці навчання, як і постійні навчання на життєвих перехрестях долі, і тримають Леоніда Івановича в галузі культури Чернігівщини майже сорок років...
Свою трудову діяльність розпочав Леонід Смоляк у 1977 році викладачем Ніжинського училища культури, а з 1979 року працював директором Сосницької музичної школи. Із 1985 року завідує відділом культури, а з 1986-го - вже заступник голови Сосницького райвиконкому. У 1992 році знову взяв на свої плечі нелегку ношу керування відділом культури Сосницької, а з 1995 року - Коропської райдержадміністрації. Із 2002 року невтомний митець працював директором Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка, а з 2003 року - директором Чернігівської музичної школи №2. Із 2008 року призначений першим заступником начальника головного управління культури і туризму Чернігівської облдержадміністрації, а вже з 2011 року став директором Чернігівського обласного методичного центру навчальних закладів культури і мистецтв. За період роботи на цих посадах сумлінно виконував свої обов’язки, докладав чимало зусиль щодо покращення діяльності установ культури і мистецтв області, збереження та відродження народної творчості Чернігівщини, створення позитивного туристичного іміджу області, покращення навчально-виховної та методичної роботи початкових мистецьких навчальних закладів Чернігівщини.
Так, за період роботи на посаді завідуючого відділом культури Сосницького райвиконкому були створені та отримали почесне звання «Народний» - аматорський театральний колектив «Хлібодар» та аматорський фольклорний ансамбль «Криниці» районного Будинку культури. Побудовано п`ять культурно-оздоровчих центрів у селах Філонівка, Лозова, Гаї, Ганнівка; зроблено прибудову в літературно-меморіальному музеї О.П.Довженка та капітальний ремонт аварійного приміщення районного Будинку культури.
Леонід Смоляк був головним режисером-постановником святкування 90-річчя та 100-річчя від дня народження О.П.Довженка, а також трьох творчих звітів району в місті Чернігові. Працюючи заступником голови Сосницького райвиконкому, безпосередньо займався питаннями будівництва газопроводу «Мена -Сосниця», об›їзної дороги на Короп та автомобільного мосту через річку Убідь.
За час роботи завідуючим відділом культури Коропської райдержадміністрації були створені і отримали почесне звання «Народний» аматорський хоровий колектив «Калиновий цвіт» та аматорський духовий оркестр районного Будинку культури, а також капітально відремонтовані аварійні заклади культури в селах Сохачі, Нехаївка, Рижки та приміщення дитячої музичної школи.
За період роботи директором Чернігівської музичної школи №2 з його ініціативи побудовано новий концертний зал на 200 місць та відкрито єдине в області вечірнє естрадне відділення для молоді.
Працюючи першим заступником начальника головного управління культури і туризму Чернігівської обласної державної адміністрації, розробив проекти і був головою організаційних комітетів двох нових, започаткованих на Чернігівщині обласних фестивалів: Духової музики імені Юхима Баліна та Фольклорного фестивалю-конкурсу імені Василя Полевика. За безпосередньою участю Леоніда Івановича створювався комунальний заклад «Меморіально-музейний комплекс партизанської слави «Лісоград», що у Щорському районі. Велика організаторська робота була проведена Леонідом Смоляком як керівником дирекції творчого звіту майстрів мистецтв і художніх колективів Чернігівщини в Національному палаці мистецтв «Україна» у 2009 році. Він брав участь в організації і проведенні таких культурно-мистецьких заходів як: Міжнародний молодіжний фестиваль «Дружба»; літературно-мистецьке свято «Седнівська осінь»; козацьке свято в місті Батурині; фестиваль «Нетлінне слово...» в місті Новгороді-Сіверському та ін.
За сумлінну працю та значний особистий внесок у розвиток культури і мистецтв Чернігівщини наш земляк неодноразово нагороджувався Почесними грамотами Міністерства культури України, Чернігівської обласної державної адміністрації Чернігівської міської ради, управління культури облдержадміністрації, а також подяками голови Чернігівської обласної державної адміністрації та Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення...
Ці офіційні скупі рядки біографії не зачіпають природньої самобутності великого духовного багатства достойного сина своєї матері-землі. Вони просто доповнюють його життєве досьє, яке стало невід’ємною частиною існування. Між отими рядками скромно криється велике серце, яке вміє любити, творити... Наприклад, ще одразу після закінчення школи Щорсівщина аплодувала ансамблю «Козаченьки», який був створений Леонідом Смоляком... Або оцей факт: разом зі своїм старшим братом він зберіг смоляківську отчу хату і щороку збирає у ній свою родину, щоб пом`янути дорогих батьків, щоб нагадати вкотре селу, що він і донині є його вдячною дитиною... Леонід Іванович Смоляк повертається до Займища єством і помислами, а ще - добрими справами.
... Що то життя?.. Неначе мить одна:
Закриєш очі і простягнеш руки —
Перед тобою - зрілості стіна...
Немов не жив – а й тупають онуки...
Присядеш нишком на горбочок літ —
І голос долі лунно озоветься...
Допоки й буде існувати світ, -
Твій рід, як пісня, - не переведеться...
Підготував Олександр КРУМКАЧ
Наймолодший із багатодітної сім’ї, Леонід, умів бачити незвичайне у звичайному. Чи то чимала відстань між займищанською батьківською хатою і школою в райцентрі привчила його помічати оте незвичайне, а чи тонке відчуття краси земної і людської... Та й чи важливо вже нині це? Головне — він один із небагатьох, кого ми з гордістю називаємо своїм шанованим і поважаним земляком...
Дитинство... Це якраз те, що з роками не наближається, а віддаляється... І тільки пам’ять зберігає у священній скриньці сокровенного нетлінний спогад... Навчаючись у школі, він був відмінником у класі. Окрім безлічі талантів, цей звичайний сільський хлопець мав ще й хист до математики. То ж давно вже дорослі ровесники у своїх спогадах зізнаються, що називали його доброзичливим, подільчивим і... нежадібним, адже списувати дозволяв усім. А хто потребував допомоги — допомагав і знаннями, і умінням. А на перервах... грав на баяні...
Пам’ятає він і свої перші стежки-доріжки, які щодня водили юнака на зустрічі з Прекрасним. Від Займища до Щорса відстань чимала. А він щодня долав її до середньої загальноосвітньої, а потім і до музичної шкіл. Маршрут був звичним: туди і назад, додому... І чи варто говорити про його силу волі та витримку, яку здобував, ходивши пішки - дорогою, що вела через поле, ліс, часом сірим надвечір’ям, а то й пізніми вечірніми сутінками... Та він жодного разу не скаржився. Стомлений, але щасливий від спілкування з Природою і Прекрасним, ішов далі, бо його кликала Мрія...
Ще на початку творчого шляху, навчаючись у Чернігівському музичному училищі, а потім і в Харківському інституті культури, щемливим спогадом в його душі озивалася дорога до отчого порогу. Притягувала ароматами ріднокраю. І він їхав знов, щоби вкотре пройти по стежці свого дитинства – від Щорса й до Займища... Своїми ногами... Знайомим лісом, полем...
13 червня 1954 року над красивим від природи і людей селом Займище Щорського району Чернігівської області засяяла маленька, але така світла-світла зірочка... Вона сповістила про появу на світ незвичайного немовляти і відтоді стала супроводжувати його по життю. У невеличкій хатині, в багатодітній родині Смоляків народився хлопчик. Давно вже його з гордістю і повагою заслужено кличуть по батькові, але отой початок від 13 червня, мабуть, благословив сам Господь, засвітивши над ним зірочку його долі...
Навчаючись у Чернігівському музичному училищі, обдарований юнак мав за щастя відчувати поряд дружню підтримку суворого, серйозного, принципового і водночас по- батьківськи турботливого директора Василя Івановича Полевика. Хтозна, можливо, оті перші настанови і започаткували переломні риси творчого характеру усього його життя... Харківський інститут культури додав мудрості, більше розкрив глибокі борозни талантів його багатогранної особистості. Ото ж оці навчання, як і постійні навчання на життєвих перехрестях долі, і тримають Леоніда Івановича в галузі культури Чернігівщини майже сорок років...
Свою трудову діяльність розпочав Леонід Смоляк у 1977 році викладачем Ніжинського училища культури, а з 1979 року працював директором Сосницької музичної школи. Із 1985 року завідує відділом культури, а з 1986-го - вже заступник голови Сосницького райвиконкому. У 1992 році знову взяв на свої плечі нелегку ношу керування відділом культури Сосницької, а з 1995 року - Коропської райдержадміністрації. Із 2002 року невтомний митець працював директором Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка, а з 2003 року - директором Чернігівської музичної школи №2. Із 2008 року призначений першим заступником начальника головного управління культури і туризму Чернігівської облдержадміністрації, а вже з 2011 року став директором Чернігівського обласного методичного центру навчальних закладів культури і мистецтв. За період роботи на цих посадах сумлінно виконував свої обов’язки, докладав чимало зусиль щодо покращення діяльності установ культури і мистецтв області, збереження та відродження народної творчості Чернігівщини, створення позитивного туристичного іміджу області, покращення навчально-виховної та методичної роботи початкових мистецьких навчальних закладів Чернігівщини.
Так, за період роботи на посаді завідуючого відділом культури Сосницького райвиконкому були створені та отримали почесне звання «Народний» - аматорський театральний колектив «Хлібодар» та аматорський фольклорний ансамбль «Криниці» районного Будинку культури. Побудовано п`ять культурно-оздоровчих центрів у селах Філонівка, Лозова, Гаї, Ганнівка; зроблено прибудову в літературно-меморіальному музеї О.П.Довженка та капітальний ремонт аварійного приміщення районного Будинку культури.
Леонід Смоляк був головним режисером-постановником святкування 90-річчя та 100-річчя від дня народження О.П.Довженка, а також трьох творчих звітів району в місті Чернігові. Працюючи заступником голови Сосницького райвиконкому, безпосередньо займався питаннями будівництва газопроводу «Мена -Сосниця», об›їзної дороги на Короп та автомобільного мосту через річку Убідь.
За час роботи завідуючим відділом культури Коропської райдержадміністрації були створені і отримали почесне звання «Народний» аматорський хоровий колектив «Калиновий цвіт» та аматорський духовий оркестр районного Будинку культури, а також капітально відремонтовані аварійні заклади культури в селах Сохачі, Нехаївка, Рижки та приміщення дитячої музичної школи.
За період роботи директором Чернігівської музичної школи №2 з його ініціативи побудовано новий концертний зал на 200 місць та відкрито єдине в області вечірнє естрадне відділення для молоді.
Працюючи першим заступником начальника головного управління культури і туризму Чернігівської обласної державної адміністрації, розробив проекти і був головою організаційних комітетів двох нових, започаткованих на Чернігівщині обласних фестивалів: Духової музики імені Юхима Баліна та Фольклорного фестивалю-конкурсу імені Василя Полевика. За безпосередньою участю Леоніда Івановича створювався комунальний заклад «Меморіально-музейний комплекс партизанської слави «Лісоград», що у Щорському районі. Велика організаторська робота була проведена Леонідом Смоляком як керівником дирекції творчого звіту майстрів мистецтв і художніх колективів Чернігівщини в Національному палаці мистецтв «Україна» у 2009 році. Він брав участь в організації і проведенні таких культурно-мистецьких заходів як: Міжнародний молодіжний фестиваль «Дружба»; літературно-мистецьке свято «Седнівська осінь»; козацьке свято в місті Батурині; фестиваль «Нетлінне слово...» в місті Новгороді-Сіверському та ін.
За сумлінну працю та значний особистий внесок у розвиток культури і мистецтв Чернігівщини наш земляк неодноразово нагороджувався Почесними грамотами Міністерства культури України, Чернігівської обласної державної адміністрації Чернігівської міської ради, управління культури облдержадміністрації, а також подяками голови Чернігівської обласної державної адміністрації та Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення...
Ці офіційні скупі рядки біографії не зачіпають природньої самобутності великого духовного багатства достойного сина своєї матері-землі. Вони просто доповнюють його життєве досьє, яке стало невід’ємною частиною існування. Між отими рядками скромно криється велике серце, яке вміє любити, творити... Наприклад, ще одразу після закінчення школи Щорсівщина аплодувала ансамблю «Козаченьки», який був створений Леонідом Смоляком... Або оцей факт: разом зі своїм старшим братом він зберіг смоляківську отчу хату і щороку збирає у ній свою родину, щоб пом`янути дорогих батьків, щоб нагадати вкотре селу, що він і донині є його вдячною дитиною... Леонід Іванович Смоляк повертається до Займища єством і помислами, а ще - добрими справами.
... Що то життя?.. Неначе мить одна:
Закриєш очі і простягнеш руки —
Перед тобою - зрілості стіна...
Немов не жив – а й тупають онуки...
Присядеш нишком на горбочок літ —
І голос долі лунно озоветься...
Допоки й буде існувати світ, -
Твій рід, як пісня, - не переведеться...
Підготував Олександр КРУМКАЧ
Комментариев нет:
Отправить комментарий