Часто можна почути фразу про те, що очі – дзеркало душі. І це дійсно так. Зайшовши до Сновської школи-інтернату, одразу звертаєш увагу саме на дитячі очі.
В них читається якась вже не дитяча самостійність, відповідальність, а подеколи – смуток та відчай. Хоч зовні ця малеча нічим не відрізняється від решти дітей: весело та щиро усміхається, безтурботно бігає та щебече на перервах, привітно розмовляє, але за їх плечима надзвичайно тяжкі долі, долі, від яких сльози навертаються на очі. Всіх цих дітей об’єднує одне – тяжке життя, у якому вони позбавлені батьківської уваги та тепла. Це тепло намагаються хоч якось забезпечити вчителі та вихователі школи-інтернату, проводячи з дітлахами весь день, даруючи їм свою любов, посмішку та увагу, а ті в свою чергу – найщиріші обійми та щирість.
Про початок нового навчального року розповіла директор школи-інтернату Олена Коваленко: «Цьогоріч за шкільні парти сіли 90 учнів віком від 6 до 15 років. Другий рік у нас працює дошкільна група (3-6 років), переважно це братики та сестрички наших старших школярів. Вона розрахована на 16 діток, проте зараз там знаходяться 13.
Цьогоріч почав діяти гурток юних лісівників. Вихованці доглядатимуть за деревами, вчитимуться оберігати наше довкілля. До речі, всі сосни біля нашої школи посаджені руками учнів та вчителів. Ми плануємо дещо розчистити територію та посадити нові деревця, та і взагалі почати активно взаємодіяти з нашим училищем. Адже разом постійно проводимо акцію по прибиранню території лісу. Також планується заключити угоду про відвідування занять з лісового господарства нашими вихованцями. Адже хочеться, щоб діти не лише отримували ту базу знань, яка закладена програмою освіти, але й були загально розвиненими, любили навколишнє середовище та вчилися доглядати за ним.
До початку занять ми зробили косметичний ремонт, поміняли вікна. Єдине – не встигли повністю утеплити фасад. Також з допомогою спонсорів придбали нову акустичну систему з радіомікрофонами. Ми встановили новенькі дерев’яні ліжка, шафи. Адже дуже хочеться створити для дітей комфортні й затишні умови життя. До речі, дітям позбавленим батьківського піклування та сиротам, якщо вони гарно навчаються, виплачується стипендія.
У школі – п’ятиразове харчування. Меню кожного дня різне. Кухарі стараються приготувати для дітей поживні та смачні страви.
Щороку наші вихованці оздоровлюються. Тридцять діток відбирають для відпочинку за кордоном. Часто їх забирають за кордон у дитячі будинки сімейного типу та прийомні родини. Хоча й не всі дають згоду на це. Навіть побачивши краще життя, відчувши на собі любов, увагу, старші діти не хочуть покидати своїх батьків. Люблять і сприймають їх такими, які вони є. Наприклад,у прийомну родину в Америку потрапила Олена Самойленко (13 років). Тепер щороку вони всією родиною приїздять до нас, привозять подарунки. Оленка не забуває своїх друзів і постійно підтримує з ними зв’язок. Розмовляти українською вже почала з відчутним акцентом, а англійською володіє вільно. Дівчина ні на секунду не пожалкувала про те, що довелося поїхати за кордон.
Підтримуємо зв’язок ми і з нашими випускниками. Оскільки у нас 9-річка, то переважно вихованці далі продовжують отримувати освіту в школах або нашому училищі. Хоча є і винятки, один з наших учнів, отримавши професію хореографа, працює за кордоном у Кореї, Баку тощо. Збирає на квартиру у Ніжині. Ще одна випускниця, приїхавши з-за кордону, зробила вдома ремонт, закодувала свою матір і намагається почати з нею нову сторінку в житті».
На прикладі цих дітей можна побачити, що, незважаючи на будь-які умови та спосіб життя, ніколи не пізно змінити його на краще. Головне – щоб поруч були люди, котрі зможуть підтримати тебе та подати руку допомоги у будь-яких починаннях.
Тетяна ЛИТВИН, фото автора
В них читається якась вже не дитяча самостійність, відповідальність, а подеколи – смуток та відчай. Хоч зовні ця малеча нічим не відрізняється від решти дітей: весело та щиро усміхається, безтурботно бігає та щебече на перервах, привітно розмовляє, але за їх плечима надзвичайно тяжкі долі, долі, від яких сльози навертаються на очі. Всіх цих дітей об’єднує одне – тяжке життя, у якому вони позбавлені батьківської уваги та тепла. Це тепло намагаються хоч якось забезпечити вчителі та вихователі школи-інтернату, проводячи з дітлахами весь день, даруючи їм свою любов, посмішку та увагу, а ті в свою чергу – найщиріші обійми та щирість.
Про початок нового навчального року розповіла директор школи-інтернату Олена Коваленко: «Цьогоріч за шкільні парти сіли 90 учнів віком від 6 до 15 років. Другий рік у нас працює дошкільна група (3-6 років), переважно це братики та сестрички наших старших школярів. Вона розрахована на 16 діток, проте зараз там знаходяться 13.
Цьогоріч почав діяти гурток юних лісівників. Вихованці доглядатимуть за деревами, вчитимуться оберігати наше довкілля. До речі, всі сосни біля нашої школи посаджені руками учнів та вчителів. Ми плануємо дещо розчистити територію та посадити нові деревця, та і взагалі почати активно взаємодіяти з нашим училищем. Адже разом постійно проводимо акцію по прибиранню території лісу. Також планується заключити угоду про відвідування занять з лісового господарства нашими вихованцями. Адже хочеться, щоб діти не лише отримували ту базу знань, яка закладена програмою освіти, але й були загально розвиненими, любили навколишнє середовище та вчилися доглядати за ним.
До початку занять ми зробили косметичний ремонт, поміняли вікна. Єдине – не встигли повністю утеплити фасад. Також з допомогою спонсорів придбали нову акустичну систему з радіомікрофонами. Ми встановили новенькі дерев’яні ліжка, шафи. Адже дуже хочеться створити для дітей комфортні й затишні умови життя. До речі, дітям позбавленим батьківського піклування та сиротам, якщо вони гарно навчаються, виплачується стипендія.
У школі – п’ятиразове харчування. Меню кожного дня різне. Кухарі стараються приготувати для дітей поживні та смачні страви.
Щороку наші вихованці оздоровлюються. Тридцять діток відбирають для відпочинку за кордоном. Часто їх забирають за кордон у дитячі будинки сімейного типу та прийомні родини. Хоча й не всі дають згоду на це. Навіть побачивши краще життя, відчувши на собі любов, увагу, старші діти не хочуть покидати своїх батьків. Люблять і сприймають їх такими, які вони є. Наприклад,у прийомну родину в Америку потрапила Олена Самойленко (13 років). Тепер щороку вони всією родиною приїздять до нас, привозять подарунки. Оленка не забуває своїх друзів і постійно підтримує з ними зв’язок. Розмовляти українською вже почала з відчутним акцентом, а англійською володіє вільно. Дівчина ні на секунду не пожалкувала про те, що довелося поїхати за кордон.
Підтримуємо зв’язок ми і з нашими випускниками. Оскільки у нас 9-річка, то переважно вихованці далі продовжують отримувати освіту в школах або нашому училищі. Хоча є і винятки, один з наших учнів, отримавши професію хореографа, працює за кордоном у Кореї, Баку тощо. Збирає на квартиру у Ніжині. Ще одна випускниця, приїхавши з-за кордону, зробила вдома ремонт, закодувала свою матір і намагається почати з нею нову сторінку в житті».
На прикладі цих дітей можна побачити, що, незважаючи на будь-які умови та спосіб життя, ніколи не пізно змінити його на краще. Головне – щоб поруч були люди, котрі зможуть підтримати тебе та подати руку допомоги у будь-яких починаннях.
Тетяна ЛИТВИН, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий