Добряче розбитою дорогою подорожуючий може дістатися до північно-східного закутку Щорського району, де знаходяться Тихоновичі та Гута Студенецька. Останній населений пункт – за декілька кілометрів до кордону. На вулицях – майже не видно людей. Лісопилка, магазин, сільрада, пост прикордонної служби. А навколо – ліси.
Як розповіла виконуюча обов’язки сільського голови Т.П. Лавриненко, у селі залишилося 209 мешканців, 84 з них пен-сіонери, два десятки – школярі і 13 – дошкільнята. Офіційно працевлаштовані 38 гутенців. Робота є у сільраді, ФАПі, клубі, бібліотеці, лісництві. Також працюють листоноша, соціальний працівник, молокоприймач. Двоє вчителів викладають у сусідній, Тихоновицькій, школі, бо своя вже давно припинила існування. Значне виробництво у селі розгорнула київська фірма «Мастер». Її лісопилка, судячи з величезних куп обрізків і тирси, без діла не стоїть. А ще там виготовляють будинки з циліндрованих колод і мають намір освоїти випуск тирсобрикету. Колектив цього підприємства чималенький – майже тридцять осіб. Але місцеві мешканці чомусь не надто охоче скористалися можливістю отримати роботу, тож їхні місця дісталися безробітним з інших сіл. Хоча навколо Гути Студенецької грунти відверто бідні, але люди не полишають своїх підсобних господарств. Та й вибору нема… У селян – 8 тракторів, 2 молотарки, тож виорати город чи подбати про урожай вони можуть. Сільська череда нараховує 76 корів, за минулий рік фірма «Мена-сир» закупила в Гуті 59 тонн молока. Хоча дехто сумно жартує: ми не молоко здаємо, а свої сльози білого кольору. Бо нинішня закупівельна ціна – 1,8 грн. за літр – хіба це гроші за селянську працю? Чимало людей чекають на літо, коли на годувальника перетворюється ліс, даруючи гриби та ягоди. Попри не надто втішні реалії мешканці Гути Студенецької потроху обживаються. Хтось пробиває водні свердловини, облаштовує побут – встановлює душові кабіни, бойлери. Т.П. Лавриненко щиро любить своє село. Каже – добре тут, особливо у літню пору року. Чудова природа інколи дарує надзвичайно приємні миттєвості. Ось нещодавно над селом літали двоє лебедів. Глянеш на цих гарних птахів – і душа ніби забуває на мить про буденні проблеми. Завершити оповідь про Гуту Студенецьку треба згадкою про юридичну казуістину, від якої нині залежить доля села. Коли торік помер сільський голова, сільрада звернулася до Верховної Ради з клопотанням призначити вибори нового керманича. Але депутати в столиці вже майже чотири місяці дискутують (чи, скоріше, товчуть воду в ступі) – яким чином і коли дозволити гутенцям обрати очільника громади. Мимоволі у селі виникають думки: а, може, хтось хоче взагалі позбавити Гуту Студенецьку представницької влади? І приєднати до якоїсь сусідньої сільради. Які наслідки це потягне за собою – добре відомо. Навіть звичайну довідку на місці вже не отримаєш – доведеться кудись їхати...
Олег МІРОШНИЧЕНКО Газета за 26 березня 2011 року
Як розповіла виконуюча обов’язки сільського голови Т.П. Лавриненко, у селі залишилося 209 мешканців, 84 з них пен-сіонери, два десятки – школярі і 13 – дошкільнята. Офіційно працевлаштовані 38 гутенців. Робота є у сільраді, ФАПі, клубі, бібліотеці, лісництві. Також працюють листоноша, соціальний працівник, молокоприймач. Двоє вчителів викладають у сусідній, Тихоновицькій, школі, бо своя вже давно припинила існування. Значне виробництво у селі розгорнула київська фірма «Мастер». Її лісопилка, судячи з величезних куп обрізків і тирси, без діла не стоїть. А ще там виготовляють будинки з циліндрованих колод і мають намір освоїти випуск тирсобрикету. Колектив цього підприємства чималенький – майже тридцять осіб. Але місцеві мешканці чомусь не надто охоче скористалися можливістю отримати роботу, тож їхні місця дісталися безробітним з інших сіл. Хоча навколо Гути Студенецької грунти відверто бідні, але люди не полишають своїх підсобних господарств. Та й вибору нема… У селян – 8 тракторів, 2 молотарки, тож виорати город чи подбати про урожай вони можуть. Сільська череда нараховує 76 корів, за минулий рік фірма «Мена-сир» закупила в Гуті 59 тонн молока. Хоча дехто сумно жартує: ми не молоко здаємо, а свої сльози білого кольору. Бо нинішня закупівельна ціна – 1,8 грн. за літр – хіба це гроші за селянську працю? Чимало людей чекають на літо, коли на годувальника перетворюється ліс, даруючи гриби та ягоди. Попри не надто втішні реалії мешканці Гути Студенецької потроху обживаються. Хтось пробиває водні свердловини, облаштовує побут – встановлює душові кабіни, бойлери. Т.П. Лавриненко щиро любить своє село. Каже – добре тут, особливо у літню пору року. Чудова природа інколи дарує надзвичайно приємні миттєвості. Ось нещодавно над селом літали двоє лебедів. Глянеш на цих гарних птахів – і душа ніби забуває на мить про буденні проблеми. Завершити оповідь про Гуту Студенецьку треба згадкою про юридичну казуістину, від якої нині залежить доля села. Коли торік помер сільський голова, сільрада звернулася до Верховної Ради з клопотанням призначити вибори нового керманича. Але депутати в столиці вже майже чотири місяці дискутують (чи, скоріше, товчуть воду в ступі) – яким чином і коли дозволити гутенцям обрати очільника громади. Мимоволі у селі виникають думки: а, може, хтось хоче взагалі позбавити Гуту Студенецьку представницької влади? І приєднати до якоїсь сусідньої сільради. Які наслідки це потягне за собою – добре відомо. Навіть звичайну довідку на місці вже не отримаєш – доведеться кудись їхати...
Олег МІРОШНИЧЕНКО Газета за 26 березня 2011 року
Комментариев нет:
Отправить комментарий