Згадалося й інше: "Шкіра та кості», коли Тетяна вийшла з палати. Халат хилитався на ній, як на вішалці.
- Це тобі – вітаміни, - простягнула пакет з фруктами. І картаю себе: не банани з апельсинами треба було нести, а щось калорійніше. Та хто ж знав, що жінка така схудла?
- Ти недоїдала? – питаю.
Вона мовчки витирає сльози.
- Ні дня без сліз не минає, - говорить Тетянин лікар Оксана Бищак. – Боїться, що поки вона тут, доньку заберуть у притулок.
Нині маленька – у дитячому відділіленні Щорської ЦРЛ.
- Дівчинка здорова, - розповідає завідуюча відділенням Алла Станішевська. – З соціальних причин ми можемо утримувати її тут тільки два місяці. Незабаром цей термін мине.
Далі мати має написати заяву про тимчасове влаштування дитини до дитбудинку.
- Скільки разів говорили про це з Тетяною, - ділиться керівник районної служби у справах дітей Світлана Лихошерст. – І завжди розмова закінчувалась її риданнями.
Тетяну зрозуміти можна. Вона не хоче віддавати дитя в дитбудинок, адже в Щорсі у нього – рідні батько та бабуся.
Але вони не йдуть провідувати Катрусю. Чужі небайдужі люди нанесли їй памперсів, іграшок, одягу.
- Тобі не потрібна твоя дитина? – прямим текстом запитую батька, 24-річного Володимира Горбатенка.
- Я люблю її, - відповідає тихо, але твердо. – А не йду до неї, бо не можу з порожніми руками. Думаєте, мені це не болить?!
Більше тижня тому він порізав собі вени. Каже, від безвиході. На щастя, вчасно викликали «Швидку».
Рука ще не зажила і болить, та він влаштувався на роботу. Збиває піддони на пилорамі. Каже: зароблю грошей, заберу доньку і Таню, підемо жити на квартиру. З матір’ю - Аллою Шаламай – не хоче. Та пиячить. Батько помер 11 років тому. Спасибі бабусі – Г.В. Шаламай. Усі жили в її домі і на її пенсію.
Дитячих Тетяна отримати не може. У неї нема паспорта. (Зараз центр молоді опікується тим, щоб жінка отримала новий). Питаю, де старий. А вона у відповідь розказує цілу історію.
- До 17 років я жила з батьками на Сумщині. В Конотопі. Потім вони поміняли квартиру в райцентрі на будинок у Соснівці. Тут і почалися нещастя.
В 48 років померла мама. Батько відморозив ноги. Мучився 6 років - до самої смерті.
За ними і брат пішов на той світ. Його вбили, коли повертався із заробітків. Думали, гроші додому везе. Знайшли тільки 40 гривень, бо хазяїн вчасно не віддав брату зарплату.
Заміж я вийшла, але невдало. Чоловік скаженів, коли напивався. Кидався з ножем, бився.
Від нього у мене донька Іринка. Їй зараз 11 років. Живе з колишньою свекрухою. Ми з нею так домовились: як тільки я стану на ноги, заберу дитину. Та все ніяк, весь час на колінах.
Працювала на ринку у приватника. Потім – на мобі-льних «поповняшках». Якось помилково набрала не ту цифру і 800 грн. пішли зовсім на інший рахунок. Думала: дозволять відпрацювати. Але хазяїн вимагав гроші негайно. У мене їх не було.
Тоді він забрав мій паспорт і усі документи. Навіть свідоцтва про смерть батьків. Я писала заяви в міліцію, та нічого не добилася…
Ми вирішили, що поживемо поки у Володі в Щорсі…
- Паспорта у Тетяни Назаренко дійсно нема, - підтвердили у Соснівській сільраді. Як його втратила, точно не знаємо, жила в селі, коли були живі батьки. Потім – у Конотопі. На ринку в ларьку торгувала рибою. В Соснівку іноді приїжджала.
Будинок батьків досі ні на кого не оформлений. Стоїть порожній.
На більшу половину переданих Р.Зубом та О.Хасенком грошей купуємо для Тетяни ліки. Решту – 180 грн. – віддаю їй. (Востаннє вона їх тримала в руках ще влітку. За здані чорниці. Їхні з Володею заробітки).
Жінка затискає купюри в долоні:
- Ковбаси куплю…
Марія ІСАЧЕНКО
P.S. Після першої публікації до редакції зателефонувала щорсівчанка. Запропонувала Тетяні пожити у неї на квартирі. Гадаємо, на цьому не закінчаться добрі справи для Т.Назаренко і її сім’ї.
Комментариев нет:
Отправить комментарий