Я обурений!
Не згоден зі статтею, яка була опублікована у газеті «Промінь» під заголовком «Який голова кращий?» І не лише я, а всі ті люди, з якими журналістка газети спілкувалася. Ви хоч якусь правду написали про собак, а інші питання просто проігнорували.
Чомусь взялись за субсидії і оформлення документів людям, які мають статус «Дітей війни», хоча не поцікавились, що це робота не голови сільської ради, а секретаря. Між іншим, люди подейкують, що оформлення субсидій обійшлося їм не безкоштовно, і я упевнений, що ці розмови незабаром підтвердяться. Чому ви не написали, що на сході села наша Ніна Василівна несла «всяку чушь» на людей, котрі говорять правду, натомість на конкретні питання не відповіла. У районці підкреслюється, яку велику роботу робить лідер громади, але не сказано про те, що за три роки її правління не було почищено і відремонтовано жодного колодязя, не побудовано жодного туалету біля будинку культури, сільради, магазину. Ці місця перетворилися у сміттєзвалища. І кладовище староборовицьке теж нагадує смітник. Тепер за дерева. Було спиляно і продано Ніною Василівною понад півсотні дерев-велетнів. Мабуть, вони чогось варті. Але, одне горе, що до бюджету сільської ради не надійшло жодної гривні. З цього приводу ситуацію розслідують правоохоронні органи, тому я не буду вдаватися в подробиці. Нехай свій висновок зробить правосуддя. І за собак, за якими не бачать спокою ні старі, ні молоді мешканці села. Пробачте, але нікого не переконує думка про те, що старенька мати розмовляє з песиками, щоб побороти нудьгу. Жінці, скоріш за все, бракує уваги рідних. На жаль, всього, що я думаю, не надрукують, тому на цьому зупинюся. У разі ігнорування мого звернення спробую звернутись до газети «Гарт» і в секретаріат Президента. Хай вони розсудять, хто правий... Сергій ЛАПИЦЬКИЙ, депутат сільради
Сповідь Негоже виносити сміття з хати, але іншого виходу не бачу. Можливо, роблю собі гірше, що виймаю чеку з гранати, але двом смертям не бувати, як казали спартанці - «зі щитом або на щиті». Стаття Марії Ісаченко «Який голова кращий» переповнила мою чашу терпіння. Взяти хоча б 2010 рік. Санстанцією перевірялась робота Староборовицького ФАПу. Через кілька днів читаю припис: «Бездіяльність сільського голови Моцар Н.В. загрожує життю жителів с.Ст.Боровичі». Кілька хвилин не можу прийти до тями. Яка бездіяльність? За рік були відремонтовані дві кімнати, коридор і ганок, утеплена стеля будівлі. Придбано холодильник для зберігання вакцини та газовий котел для опалення приміщення. З 113 жителів села пройшли обстеження флюорографом 94. За таку «бездіяльність» заплатила штраф. Чому я опинилась між наковальнею і молотом, знаю: втрутилася в справу майнових паїв колишнього колгоспу ім.Щорса. За один день 19 травня 2001 року майно на суму 5 млн. 600 тис. зменшилось на два мільйони. Розбираюсь далі. Договір купівлі-продажу майнових паїв на півтора мільйони, укладений Голодком Євгеном Степановичем та уповноваженою особою В.В. Науменком і подальшим актом передачі майна покупцю. Розроблена схема сплати вартості майна з 2003 року по 2020 рік. Але чомусь до 2009 року жодна жива душа так і не отримала своє зароблене. 225 пайовиків, саме тих, хто орав собою, засівав зерно у зранене війною поле, піднімав з руїн село, пішли у небуття без будь-якої компенсації за тяжку працю. Як вважати такий договір? Чому зникає майно: свиноферма, сільськогосподарський реманент? Ці питання чомусь не зацікавили будь-який перевіряючий орган. Сільська рада довела роботу по паях до завершальної стадії, документами з паїв займається юридичний відділ Чернігівського обласного управління сільського господарства, упорядковує їх у відповідності з Указом Президента від 27.01.2001 року «Про захист прав власників майнових сертифікатів». Начебто зробила для людей добру справу, але нажила собі заклятого ворога: Голодка Євгена Степановича. Час і люди будуть нам суддями. На завершення скажу: не дивлячись на гіркі перипетії свого буття, стояла і буду стояти на захисті інтересів громади, радітиму життю, поки живу. Ніна МОЦАР, сільський голова
Чомусь взялись за субсидії і оформлення документів людям, які мають статус «Дітей війни», хоча не поцікавились, що це робота не голови сільської ради, а секретаря. Між іншим, люди подейкують, що оформлення субсидій обійшлося їм не безкоштовно, і я упевнений, що ці розмови незабаром підтвердяться. Чому ви не написали, що на сході села наша Ніна Василівна несла «всяку чушь» на людей, котрі говорять правду, натомість на конкретні питання не відповіла. У районці підкреслюється, яку велику роботу робить лідер громади, але не сказано про те, що за три роки її правління не було почищено і відремонтовано жодного колодязя, не побудовано жодного туалету біля будинку культури, сільради, магазину. Ці місця перетворилися у сміттєзвалища. І кладовище староборовицьке теж нагадує смітник. Тепер за дерева. Було спиляно і продано Ніною Василівною понад півсотні дерев-велетнів. Мабуть, вони чогось варті. Але, одне горе, що до бюджету сільської ради не надійшло жодної гривні. З цього приводу ситуацію розслідують правоохоронні органи, тому я не буду вдаватися в подробиці. Нехай свій висновок зробить правосуддя. І за собак, за якими не бачать спокою ні старі, ні молоді мешканці села. Пробачте, але нікого не переконує думка про те, що старенька мати розмовляє з песиками, щоб побороти нудьгу. Жінці, скоріш за все, бракує уваги рідних. На жаль, всього, що я думаю, не надрукують, тому на цьому зупинюся. У разі ігнорування мого звернення спробую звернутись до газети «Гарт» і в секретаріат Президента. Хай вони розсудять, хто правий... Сергій ЛАПИЦЬКИЙ, депутат сільради
Сповідь Негоже виносити сміття з хати, але іншого виходу не бачу. Можливо, роблю собі гірше, що виймаю чеку з гранати, але двом смертям не бувати, як казали спартанці - «зі щитом або на щиті». Стаття Марії Ісаченко «Який голова кращий» переповнила мою чашу терпіння. Взяти хоча б 2010 рік. Санстанцією перевірялась робота Староборовицького ФАПу. Через кілька днів читаю припис: «Бездіяльність сільського голови Моцар Н.В. загрожує життю жителів с.Ст.Боровичі». Кілька хвилин не можу прийти до тями. Яка бездіяльність? За рік були відремонтовані дві кімнати, коридор і ганок, утеплена стеля будівлі. Придбано холодильник для зберігання вакцини та газовий котел для опалення приміщення. З 113 жителів села пройшли обстеження флюорографом 94. За таку «бездіяльність» заплатила штраф. Чому я опинилась між наковальнею і молотом, знаю: втрутилася в справу майнових паїв колишнього колгоспу ім.Щорса. За один день 19 травня 2001 року майно на суму 5 млн. 600 тис. зменшилось на два мільйони. Розбираюсь далі. Договір купівлі-продажу майнових паїв на півтора мільйони, укладений Голодком Євгеном Степановичем та уповноваженою особою В.В. Науменком і подальшим актом передачі майна покупцю. Розроблена схема сплати вартості майна з 2003 року по 2020 рік. Але чомусь до 2009 року жодна жива душа так і не отримала своє зароблене. 225 пайовиків, саме тих, хто орав собою, засівав зерно у зранене війною поле, піднімав з руїн село, пішли у небуття без будь-якої компенсації за тяжку працю. Як вважати такий договір? Чому зникає майно: свиноферма, сільськогосподарський реманент? Ці питання чомусь не зацікавили будь-який перевіряючий орган. Сільська рада довела роботу по паях до завершальної стадії, документами з паїв займається юридичний відділ Чернігівського обласного управління сільського господарства, упорядковує їх у відповідності з Указом Президента від 27.01.2001 року «Про захист прав власників майнових сертифікатів». Начебто зробила для людей добру справу, але нажила собі заклятого ворога: Голодка Євгена Степановича. Час і люди будуть нам суддями. На завершення скажу: не дивлячись на гіркі перипетії свого буття, стояла і буду стояти на захисті інтересів громади, радітиму життю, поки живу. Ніна МОЦАР, сільський голова
Комментариев нет:
Отправить комментарий