Умови нерівні

Щодня сотні мешканців району сідають в автобуси, «газелі», таксі й рушають у дорогу, в яку кожного кличуть нагальні потреби. Таким чином, ставши пасажирами, люди довіряють свої життя тим, хто сидить за кермом, дбає про справжність транспортних засобів, гарантує безпеку руху. Сплачуючи дедалі більшу суму за послуги (ціни постійно зростають), пасажири хочуть навзаєм мати всю повноту сервісу: від привітної посмішки до зручного сидіння.

На знімку: І.А.Капуста

За радянських часів пасажирські перевезення здійснювали автотранспортні підприємства, де були налагоджені медичний огляд водіїв, ремонт автобусів, ціни на білети регулювала держава.
Автовокзали, автобусні зупинки – усе для зручності тих, хто рушає в дорогу. Нині ВАТ «Щорське АТП-17446» налічує лише дев’ять автобусів, з яких справних – шість. Із 20 працюючих у колективі 11 – водії, кожен з яких має двадцятирічний стаж роботи в автопідприємстві. Однак самим професіоналізмом проблеми не вирішиш: за умов гострої нестачі коштів два мікроавтобуси потребують ремонту двигунів, на один автобус конче необхідні 6 коліс (а це тягне, лише на гуму 15 тис. грн.). - На 17 березня АТП заробило 224 тис. 728 грн. (у тому числі 87 тис. грн. субвенції), - розповідає голова ВАТ В.М. Кілікеєв. – Одразу 95 тис. грн. пішло на зарплату та заборгованість. На 67 тис. грн. придбали пальне, 40 тис. грн. – різні податки, розрахувалися за електроенергію, воду, зв’язок. Загалом наші витрати склали 224 тис. 23 грн., а прибуток – 705 грн. Зараз основні перевезення пасажирів здійснюють приватники, які захопили більшість маршрутів. Вони платять фіксовані податки, розмір яких покриває один рейс. Тобто АТП і приватники перебувають у нерівних умовах, і здоровою нашу конкуренцію не назвеш. Приміром, недавно приватна маршрутка потрапила в аварію, постраждали пасажири. А серйозна перевірка очікується в автопідприємстві… Отже, очевидно, що впродовж останніх двох десятиліть АТП-17446 помітно здало свої позиції. Приміром, приватний підприємець А.В. Дунай розповів, що кожного дня п’ять його автобусів вирушають зі Щорса до Чернігова та Києва. Їх роботу контролює транспортна інспекція. Тарифи на білети (до речі, білети видаються на вимогу пасажирів) формуються відповідно до постанови облдержадміністрації. До речі, із підвищенням цін на дизельне паливо зросла вартість білетів. Приміром, до Чернігова можна доїхати за 18 грн. Загалом же діє тариф: ціна одного посадкового місця від 26 копійок за 1 км. І ще одна важлива деталь: страховка діє і на маршрутці. Але у даному випадку застрахований не пасажир (як у транспорті АТП), а посадкове місце. У будь-якому випадку за форс-мажорних обставин людина отримає відповідні відшкодування. Одним із перших таксуванням у нашому місті зайнявся В.Г. Єрмоленко, людина енергійна, діяльна, мисляча. Саме він ініціював об’єднання таксистів, яких уже понад півтора десятка. Але їхній «Експрес» проіснував недовго. Розбіглися з різних причин, але чи не головна – конкуренція і недовіра. Чого гріха таїти, трапляються випадки, коли переходять один одному дорогу, перехоплюють клієнтів. - Завдання таксиста, - розмірковує Віктор Григорович, - вчасно й із мінімальними затратами доставити клієнта до точки призначення. Пасажира потрібно поважати, як поважати й своїх колег. Немає такого: сьогодні вигідно – поїду, а завтра не вигідно - відмовлю. Хоча багаторічний досвід підказує, що коли на перевезенні менше 30 відсотків прибутку - немає сенсу займатися цією справою. Сьогодні послуга таксі в межах міста коштує 20 грн. За його межі виїжджають за тарифом 4 грн. за кожен кілометр шляху. Якщо вартість 1 л бензину перевалить за 10 грн., за словами таксистів, доведеться шукати альтернативне пальне. До речі, в Корюківці ті, хто об’єд-налися в «Радіо-таксі» (виклики приймають через диспетчера), тариф знизили на 2-3 грн. Взагалі документів, які б регламентували діяльність таксі, немає. Чернігівська фірма «Атри», яка забезпечила таксистів патентами, обмежилася видачею копій ліцензій із мокрою печаткою та дорожніх листів. У разі виникнення проблем ця структура воліє займати позицію невтручання. - Сьогодні мене більше цікавить не так власна справа, - говорить В.Г. Єрмоленко, - як доля Щорського автопідприємства. Там усе життя працював мій покійний батько, сам я віддав півтора десятка років роботі в АТП. Чому в сусідніх Корюківці й Городні автопідприємства працюють, а у нас ледь животіє? Чому керівники колективу не шукали вихід із ситуації, не оновлювали парк машин, а допустили, щоб місцевих перевізників витіснили заїжджі приватники? Або ще. В АТП не залишилося жодної вантажівки навіть для власних потреб. Приміром, покійника в останню путь відвезти чи доставити якийсь вантаж. До речі, найдорожче обходиться пасажирам транспорт АТП. Без 10-процентної надбавки автостанції тариф на білет становить 18 грн. 80 коп. Транспортний ринок чутливо реагує на значне подорожчання запчастин і пального, ріст мінімальної зарплати. Добре б, аби підвищення цін гарантувало підвищення безпеки руху. Загальновідомо, що 90 відсотків шляхово-транспортних пригод зумовлює людський фактор, а решту – технічний стан автотранспорту та якість доріг. Знаю одну маму, яка з певними водіями приватних маршруток просто забороняє їздити своїй студентці. Надто своєвільно поводяться вони на дорозі, дозволяючи собі хвацько перевищувати швидкість тощо. Зазвичай так поводяться молоді водії, не зважаючи на прохання пасажирів їхати обережніше. - Жоден водій, виїжджаючи на маршрут, - розмірковує досвідчений І.А. Капуста, - не налаштований на неприємності на дорогах. Навпаки, просить Всевишнього про щасливе повернення додому. До того ж це дуже відповідально – перевозити людей. Тому на утримання автобусів у справному стані грошей не шкодуємо. Щодо цінової політики, то Іван Андрійович орієнтується на рекомендовані розцінки, на кілометраж, які органи влади встановлюють на початку кожного року. Втім, упродовж року тарифи не коригуються, попри ріст вартості пального й запчастин. Враховуючи стан наших доріг, витрати на ремонт автобусів значні. За глибоким переконанням перевізника не варто тримати ціноутворення в ручному управлінні, а навпаки – потрібно відпустити. Кожен буде прагнути утримувати їх у розумних межах. - Ми хочемо безпечно їздити, але це потребує значних капіталовкладень. Приміром, торік кілька разів мусив міняти в своєму автобусі передню ресору й один раз – задню. Зараз необхідно купити шість коліс, а це понад 12 тис. грн. І так кожен день доводиться вирішувати якусь проблему. Можливо, на київських маршрутах хтось має надприбутки. Я ж обслуговую села. Найчастіше в один бік їду порожняком, а назад маю повен салон пасажирів. Іван Андрійович у присутності двох журналістів підбив свою касу. Повірте, читачу, за день роботи виторг був дуже скромним. І ще одне цікаве порівняння зробив І.А. Капуста. У 80-ті роки минулого століття квиток від Щорса до Рогізок коштував 60 коп., що дорівнювало ціні 1,5 л бензину. Зараз квиток обходиться в 5 грн., що відповідає 0,5 л бензину. Коментарі, як кажуть, зайві. Однак без коментарів нам не обійтися. Ми звернулися до головного спеціаліста управління економіки РДА І.В. Комісаренко: - Три приватні перевізники: А.В. Дунай, О.С. Кухаренко та І.А. Капуста здійснюють пасажирські перевезення. Ціни за послуги формують самі, як їм вигідно. Дорожчає бензин, автоматично підвищуються ціни на проїзд. Конкуренція між ВАТ «Щорське АТП-17446» і приватниками нерівноправна, бо останні працюють на спрощеній системі оподаткування. Щодо тарифів на квитки. Корюківське АТП (його автобуси заїжджають до нашого автовокзалу) довозять зі Щорса до Чернігова пасажирів за 13 грн., Новгород-Сіверські – за 14 грн. Перевізники Чернігівського АТП двічі на день доставляють щорсівчан до обласного центру за 13 грн. На формування цін впливає поясність. Щодо приватників, то вони білети видають лише за вимогою і не завжди в день поїздки. Дійсно, моя колега після відрядження ходила по квиток щодня і лише через тиждень отримала довгоочікуваний квиток. Добре, що хоч маршрутки зупиняються біля редакції. У пасажирів накопичилося багато претензій до перевізників. На жаль, на якості обслуговування підвищення цін не позначається. Звичайно, за все потрібно платити. Але натомість хотілося б мати певні гарантії. А ще аби проїзд у транспорті усе-таки залишався доступним усім категоріям населення. Валентина ВОЛОКУШИНА ("Промінь" від 2 квітня 2011 року)