Фронтові листи

Назавтра на Берлин атака состоится,
Звонят колокола за чей-то упокой,
Последние слова, прощальная молитва,
Такие вот дела, не встречусь я с тобой.
Вадим Шаріпов

Нещодавно ми святкували 70-річчя великої Перемоги. І ось колишній співробітник нашої редакції, працівник Щорської меблевої фабрики, секретар комсомолу 79-річний Василь Лизогуб знайшов лист (датований 15 квітня 1945 року), адресований його матері Ганні Омелянівні. Друкуємо його без зміни стилістики:
«Уважаемая, Анна Емельяновна! Сообщаем Вам, что Ваш муж, старший сержант Лизогуб Григорий Иванович погиб геройской смертью в боях за Родину 26 января 1945 г. Я уже писал Вам об этом. Также Вы должны получить документы через РВКО.
Уважаемая, Анна Емельяновна!
Для вас смерть мужа большое горе, но помните, что мы разделяем с Вами тяжелую утрату нашего лучшего боевого друга. За гибель Григория Ивановича мы жестоко мстим врагу, уничтожим его беспощадно в его собственной берлоге. Г.Лизогуб похоронен в с.Бельвизе район Штейнау (Германия, за Одером). Пишите нам, если что будет нужно.
С добрыми пожеланиями Капитан Горилимов»
Василь Григорович, син загиблого, згадує, що у його родині було троє дітей: він – найстарший, сестра Марія, 1937 року народження, та брат, який народився у 1939. Останній помер малим. А батька забрали на фронт, коли він, нині дідусь, ще у школу не ходив.
- Мені було п’ять років, - говорить пенсіонер. – Знаю, що їх погрузили у вантажні вагони, де зараз оздоровчий табір «Дружба». Більше я батька не бачив… А коли принесли похоронку, то ви б чули, як голосила матір… Більше вона заміж так і не вийшла. Пам’ятаю, що на Партизанській, де я зараз живу, було три ліхтарі, щоб німці бачили, куди кидати бомби і куди розбігається народ, який потрібно знищити. Ми ж тікали у ліс, у бік Носівки і Бречі. А ще пригадую, що у нинішній школі №2 замість вікон була тирса і дошки… Після війни мама тягла нас сама. Вона померла у 96 років… Зараз же я хочу звернутися до земляків, щоб вони не забували ту війну і уроки історії, ту перемогу, яка далася нам дорогою ціною…
Ми також хочемо, щоб у нас завжди було мирне небо над головою і своя земля під ногами, щоб пам’ятали про кожного загиблого українця. Просимо, якщо у когось із мешканців Щорсівщини збереглися такі листи, принести їх до редакції, а ми їх надрукуємо.
Маргарита ЛИТОВЧЕНКО