Костянтину Сміловцю зі Сновського усього 23 роки, але він вже встиг відчути, що таке війна. Минулого року Костя побував у зоні АТО. Щоправда, він не служив на передовій. А прикривав своїх з тилу.
Він служив в українській армії, як солдат строкової армії. Вже після дембеля йому знову прийшла повістка до армії. Костя не став ховатися, а пішов до воєнкомату…
- Спочатку нас відправили до Гончарівського на навчання, потім відправили до с.Тупичів, потім до Городні на прикритя кордону Чернігівщини - каже він. – А тоді нам сказали, що ми їдемо служити до Харкова поблизу кордону з Луганською областю . Насправді ж нас відправили до Дмитрівки на Луганщині. Там війни як такої не було. Ми прикривали тільки тих, хто знаходиться на передовій. Місцеве населення там поділилося на дві майже рівні частини: одна підтримувала нас, інша – бойовиків. Після обстрілу Дмитрівки з РСЗВ Смерч РФ нас перекинули до Старобільска Луганської області, де все було більш-менш спокійно. Там і зараз ситуація майже не змінилася. Щодо військових дій, то тільки на самому початку двох з наших контузило. Скажу, що по нашому телебаченню кажуть більшу частину правди. Так, бойовики провокували нас, на обстріл кварталів з мирними жителями, гатячи по наших позиціях з БМ-21 («Градів»*). Частенько, вони це робили з жилих кварталів . Уявіть, коли по тобі стріляють, а ти не можеш завдати удару у відповідь… Адже у нас був чіткий наказ: ні в якому разі не реагувати на провокації. Ми могли захищатись і вести якісь «бойові дії» тільки поза межами населених пунктів. Бойовики ж творили, що хотіли. Щодо бронежилетів за власний кошт, то це правда. Спочатку українські захисники купували їх за свої гроші. То вже пізніше нам видавали необхідне спорядження. Сказати, що наша армія знаходиться у плачевному стані – не можу. Хоча, зрозуміло, хотілося б кращого. Але, що робити, коли вона була непотрібна державі впродовж 23 років?
Костянтин вірить, що Українські збройні сили переможуть, незважаючи ні на що, адже українці не звикли здаватись, згадати часи ВВВ, де за даними Радянської енциклопедії, про роль українців у роки Другої світової війни найкраще свідчать цифри: 33%, або один з трьох тричі Героїв Радянського Союзу родом з України (Іван Микитович Кожедуб народився в Глухівському районі Сумської області), Георгій Костянтинович Жуков і Олександр Іванович Покришкін родом із сучасної РФ. 25% двічі Героїв Радянського Союзу, також українці. Зі 101 людини, яка отримала це звання 66% або 67 осіб народилися на території сучасної РФ. Близько 25% або 26 двічі Героїв Радянського Союзу родом із сучасної України і 4 людини з Білорусі. 17,4%, або 2021 чоловік з 11 603, Героїв Радянського Союзу часів Великої Вітчизняної війни – українці. Та й 24%, або 10 маршалів Радянського Союзу з 41 також народилися в Україні (25 осіб (61%) в Росії, по 2 в Грузії та Білорусі, по одному з Азербайджану (вірменин Бахрамян), Польщі - маршал Рокоссовський). А ось сучасна Вікіпедія усіх українських маршалів чомусь, на жаль, зробила росіянами…
Маргарита ЛИТОВЧЕНКО, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий