Ця історія – про громадську ініціативу. Точніше кажучи, про конкретний приклад того, коли завдяки самоорганізації люди можуть навести лад навіть у такій справі, як рибальство.
Останнє десятиріччя місцеві рибалки згадують без особливого ентузіазму: браконьєри „успішно” перетворили більшість водойм нашого району на казна що. Правоохоронці
та інші „контролюючі органи” виявилися неспроможними протидіяти цій злочинній діяльності. (Чому – це вже окрема тема). Відтак риби майже немає, а звичайні любителі посидіти з вудкою на березі річки починають забувати про своє захоплення. Натомість жадібні й ненажерливі „громадяни”, ті, яким треба більше, ніж іншим, можуть тішитися з результатів своєї „діяльності”. Нестримна жага до наживи й цілком очевидні психічні розлади (бо хіба нормальна людина нищитиме рідну природу?) – ці фактори стали ніби тавром їхньої свідомості.
Однак далеко не всі наші земляки змирилися з таким станом речей. Зрештою, секрет організації правильного рибальства відомий: свідомість людей і охорона водойми. Приблизно так міркували пару років тому п’ятеро мешканців Хотунич і Камки на чолі з Петром Ковальчуком. Саме вони стали ініціаторами утворення громадського об’єднання, яке б могло подбати про створення умов для місцевих рибалок і одночасно – збереження екосистеми.
Ця ідея отримала підтримку з боку сільради. Сільський голова Микола Бондар розповів, що в радянські часи у межах Камки збудували греблю довжиною понад сто метрів, внаслідок чого утворився чималий ставок. Перебував він на балансі колгоспу, а коли сільгосппідприємство розпаювали, то перейшов у відання сільради. Пізніше був період, коли водойму орендував приватник, але через певні причини громада вирішила припинити оті „орендні відносини”. У 2013 році рішенням сесії сільради визначено, що ставок перебуває у загальному користуванні. Наступного року на цей водний об’єкт було складено паспорт, документи погоджені в Держагентстві водних ресурсів. І ось уже другий рік, як тут рибалять і доглядають за порядком місцеві мешканці.
Петро Ковальчук у коментарі для „Променя” розповів, що з самого початку він зі своїми однодумцями вирішив дотримуватися кількох принципів. По-перше, ловити рибу можна лише звичайними снастями, тобто браконьєрам з електровудками і сітками сюди – зась. По-друге, для охорони водойми треба організувати регулярне чергування. По-третє, щоб налагодити відтворення рибних ресурсів – слід закуповувати і запускати мальків. І по-четверте: без членських внесків тут не обійтися, бо на все потрібні гроші. Повільно, але справа пішла. За словами Петра Ковальчука, до рибальського об’єднання поступово долучалося все більше людей, зараз кількість тих, хто фінансово бере участь в утриманні водойми і в нічних чергуваннях, вже перевищила двісті осіб. Це рибалки з Хотунич, Камки, Петрівки, Сновська, Нових Борович, Городні, Дібровного, Києва, Броварів, Чернігова.
То що ж зроблено за цей час? Торік, навесні, закуплено і випущено в ставок 200 кілограмів малька. (Короп двох видів та амур білий). А в грудні запущено і 170 кг карася (теж двох видів). Вже цієї весни на підприємстві з риборозведення під Черніговом придбано ще 100 кг малька коропа, товстолоба і амура. Разом з цим тривають роботи з облаштування прилеглої території. Розчищаються береги від хащів, встановлені лави, туалет. Завезено пісок і зроблено невеличкий пляж для дітей, для них же там тепер є підмостки, щоб пірнати. Також зведено такий собі курінь, де розташовується охорона вночі. І все це – на громадських засадах. Люди добровільно „скинулися” грошима, долучили так звану особисту трудоучасть - і є результат.
Звісна річ, не все виходить гладко. Ось нещодавно довелося виключити з товариства одного „колегу”. Він з якогось дива взявся ловити маленьких коропців, „насмикавши” кількадесят рибок, випущених навесні мальком у ставок. Таким чином ніби нагадано всім: про елементарну рибальську свідомість не варто забувати.
На думку Петра Ковальчука, за порядком треба дивитися регулярно. Саме тоді у справах буде лад. Також важливою є взаємодовіра у товаристві. Взагалі ж, усе, що робиться на ставку - воно для людей, передовсім – для підростаючого покоління. Щоб кожен міг рибалити і водночас – цінувати красу своєї Батьківщини.
„Гарно тут, - ділиться враженнями Петро Олексійович. – Особливо, коли сонце сідає. Пейзаж настільки мальовничий, що словами не передаси, треба бачити. Ця місцина мені знайома з дитинства, я тут виріс. Тоді бувало – прийдеш сюди з вудкою, посидиш годину-другу, впіймаєш з десяток карасиків – і ніби душею відпочив. Давно колись через це урочище протікала невеличка річка – її називали Камочка, неподалік стояла криничка. Люди з села, як ішли до церкви, набирали з неї воду. А потім утворився ставок. І дуже хочеться, щоб ним завжди могла користуватися наша громада. Бо це ніби часточка рідного краю”.
Петро Ковальчук – пенсіонер (кілька десятиліть пропрацював у місцевому колгоспі водієм). Але чесно зізнається: зараз рибалить мало. Через життєві клопоти не завжди вдається викраяти достатньо часу для свого захоплення. Можливо тому він дуже цінує кожну можливість спокійно сісти край ставка і зосередити всю свою увагу на поплавці вудки в очікуванні, коли клюне риба...
Олег МІРОШНИЧЕНКО,
фото автора
Останнє десятиріччя місцеві рибалки згадують без особливого ентузіазму: браконьєри „успішно” перетворили більшість водойм нашого району на казна що. Правоохоронці
та інші „контролюючі органи” виявилися неспроможними протидіяти цій злочинній діяльності. (Чому – це вже окрема тема). Відтак риби майже немає, а звичайні любителі посидіти з вудкою на березі річки починають забувати про своє захоплення. Натомість жадібні й ненажерливі „громадяни”, ті, яким треба більше, ніж іншим, можуть тішитися з результатів своєї „діяльності”. Нестримна жага до наживи й цілком очевидні психічні розлади (бо хіба нормальна людина нищитиме рідну природу?) – ці фактори стали ніби тавром їхньої свідомості.
Однак далеко не всі наші земляки змирилися з таким станом речей. Зрештою, секрет організації правильного рибальства відомий: свідомість людей і охорона водойми. Приблизно так міркували пару років тому п’ятеро мешканців Хотунич і Камки на чолі з Петром Ковальчуком. Саме вони стали ініціаторами утворення громадського об’єднання, яке б могло подбати про створення умов для місцевих рибалок і одночасно – збереження екосистеми.
Ця ідея отримала підтримку з боку сільради. Сільський голова Микола Бондар розповів, що в радянські часи у межах Камки збудували греблю довжиною понад сто метрів, внаслідок чого утворився чималий ставок. Перебував він на балансі колгоспу, а коли сільгосппідприємство розпаювали, то перейшов у відання сільради. Пізніше був період, коли водойму орендував приватник, але через певні причини громада вирішила припинити оті „орендні відносини”. У 2013 році рішенням сесії сільради визначено, що ставок перебуває у загальному користуванні. Наступного року на цей водний об’єкт було складено паспорт, документи погоджені в Держагентстві водних ресурсів. І ось уже другий рік, як тут рибалять і доглядають за порядком місцеві мешканці.
Петро Ковальчук у коментарі для „Променя” розповів, що з самого початку він зі своїми однодумцями вирішив дотримуватися кількох принципів. По-перше, ловити рибу можна лише звичайними снастями, тобто браконьєрам з електровудками і сітками сюди – зась. По-друге, для охорони водойми треба організувати регулярне чергування. По-третє, щоб налагодити відтворення рибних ресурсів – слід закуповувати і запускати мальків. І по-четверте: без членських внесків тут не обійтися, бо на все потрібні гроші. Повільно, але справа пішла. За словами Петра Ковальчука, до рибальського об’єднання поступово долучалося все більше людей, зараз кількість тих, хто фінансово бере участь в утриманні водойми і в нічних чергуваннях, вже перевищила двісті осіб. Це рибалки з Хотунич, Камки, Петрівки, Сновська, Нових Борович, Городні, Дібровного, Києва, Броварів, Чернігова.
То що ж зроблено за цей час? Торік, навесні, закуплено і випущено в ставок 200 кілограмів малька. (Короп двох видів та амур білий). А в грудні запущено і 170 кг карася (теж двох видів). Вже цієї весни на підприємстві з риборозведення під Черніговом придбано ще 100 кг малька коропа, товстолоба і амура. Разом з цим тривають роботи з облаштування прилеглої території. Розчищаються береги від хащів, встановлені лави, туалет. Завезено пісок і зроблено невеличкий пляж для дітей, для них же там тепер є підмостки, щоб пірнати. Також зведено такий собі курінь, де розташовується охорона вночі. І все це – на громадських засадах. Люди добровільно „скинулися” грошима, долучили так звану особисту трудоучасть - і є результат.
Звісна річ, не все виходить гладко. Ось нещодавно довелося виключити з товариства одного „колегу”. Він з якогось дива взявся ловити маленьких коропців, „насмикавши” кількадесят рибок, випущених навесні мальком у ставок. Таким чином ніби нагадано всім: про елементарну рибальську свідомість не варто забувати.
На думку Петра Ковальчука, за порядком треба дивитися регулярно. Саме тоді у справах буде лад. Також важливою є взаємодовіра у товаристві. Взагалі ж, усе, що робиться на ставку - воно для людей, передовсім – для підростаючого покоління. Щоб кожен міг рибалити і водночас – цінувати красу своєї Батьківщини.
„Гарно тут, - ділиться враженнями Петро Олексійович. – Особливо, коли сонце сідає. Пейзаж настільки мальовничий, що словами не передаси, треба бачити. Ця місцина мені знайома з дитинства, я тут виріс. Тоді бувало – прийдеш сюди з вудкою, посидиш годину-другу, впіймаєш з десяток карасиків – і ніби душею відпочив. Давно колись через це урочище протікала невеличка річка – її називали Камочка, неподалік стояла криничка. Люди з села, як ішли до церкви, набирали з неї воду. А потім утворився ставок. І дуже хочеться, щоб ним завжди могла користуватися наша громада. Бо це ніби часточка рідного краю”.
Петро Ковальчук – пенсіонер (кілька десятиліть пропрацював у місцевому колгоспі водієм). Але чесно зізнається: зараз рибалить мало. Через життєві клопоти не завжди вдається викраяти достатньо часу для свого захоплення. Можливо тому він дуже цінує кожну можливість спокійно сісти край ставка і зосередити всю свою увагу на поплавці вудки в очікуванні, коли клюне риба...
Олег МІРОШНИЧЕНКО,
фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий