Коли поміж людей починаються суперечки про рецептуру приготування рибних страв, обов’язково знайдеться один реаліст, який зауважить: у наш час головне не як готувати, а що. Бо, дійсно, коли у місцевих водоймах розраховувати на нормальний улов напрочуд
проблематично, то розжитися навіть на звичайну таранку не завжди вдасться.
Звісна річ, є серед наших земляків ті, хто може вирушити по рибу аж на Дніпро. Щоправда, це далеко, але рибальський азарт здатний покликати людину ледве не на край світу. І, звісно ж, улов там – не рівня тому, що буває на нашій місцевості.
Ділячись своїми враженнями про дніпровську риболовлю, мешканець Сновська В.Гордюк розповів: „Протягом останніх кількох років уже доволі багато людей з нашого району облюбували собі місця для рибальства на Дніпрі. Такі назви, як Неданчичі, Якір їм добре знайомі. Буває, приїжджаю в район залізничного мосту через Дніпро, а там складається враження, ніби рибалок з мого рідного міста більше, ніж із Славутича.
Навесні мені найбільше подобається ловити плотву – на так звану „закидуху”. (Звичайна поплавцева вудка для цього не годиться – хоча б через те, що у найбільшої в Україні річки дуже сильна течія). Снасть обладнується волосінню 0,3, а в якості наживки використовується черв’як. Інколи, коли у риби хороший апетит, підходять навіть крихти пінопласту. Зазвичай однієї „закидухи” достатньо, щоб денна норма вилову (3 кг) опинилася в садку. Головне – аби клювало. Ловиться хороша плотва, в середньому вагою грамів по триста. (Хоча інколи трапляються екземпляри до одного кілограма). Цей улов особисто я волію використовувати для приготування таранки. Специфіка весняної плотви у тому, що в цей період вона є чистою всередині, тож її солять навіть без патрання. Маю фанерний ящик, у дні якого просвердлені ряди невеличких отворів. Викладаю шар риби, зверху щедро засипаю сіллю. Потім знову риба – і знову сіль. Таким чином формується „закладка” з 6 рибних шарів. Все це притискається кришкою і зверху навантажується гирею. Якщо під час соління виділяється зайва рідина – вона витікає через нижні отвори. Плотвицю я не нанизую на дріт для подальшого просушування. „Продукт” готовий до вживання десь через місяць, він більш схожий на в’ялену рибу. Закуска просто чудова. Але десь ще через місяць починає відчуватися надлишок солі. Щоб цього не сталося – є два варіанти: з’їсти таранку заздалегідь або трохи вимочити її у воді й цього разу нанизаною просушити. Загалом же натуральна риба власного соління смакує дуже добре”.
проблематично, то розжитися навіть на звичайну таранку не завжди вдасться.
Звісна річ, є серед наших земляків ті, хто може вирушити по рибу аж на Дніпро. Щоправда, це далеко, але рибальський азарт здатний покликати людину ледве не на край світу. І, звісно ж, улов там – не рівня тому, що буває на нашій місцевості.
Ділячись своїми враженнями про дніпровську риболовлю, мешканець Сновська В.Гордюк розповів: „Протягом останніх кількох років уже доволі багато людей з нашого району облюбували собі місця для рибальства на Дніпрі. Такі назви, як Неданчичі, Якір їм добре знайомі. Буває, приїжджаю в район залізничного мосту через Дніпро, а там складається враження, ніби рибалок з мого рідного міста більше, ніж із Славутича.
Навесні мені найбільше подобається ловити плотву – на так звану „закидуху”. (Звичайна поплавцева вудка для цього не годиться – хоча б через те, що у найбільшої в Україні річки дуже сильна течія). Снасть обладнується волосінню 0,3, а в якості наживки використовується черв’як. Інколи, коли у риби хороший апетит, підходять навіть крихти пінопласту. Зазвичай однієї „закидухи” достатньо, щоб денна норма вилову (3 кг) опинилася в садку. Головне – аби клювало. Ловиться хороша плотва, в середньому вагою грамів по триста. (Хоча інколи трапляються екземпляри до одного кілограма). Цей улов особисто я волію використовувати для приготування таранки. Специфіка весняної плотви у тому, що в цей період вона є чистою всередині, тож її солять навіть без патрання. Маю фанерний ящик, у дні якого просвердлені ряди невеличких отворів. Викладаю шар риби, зверху щедро засипаю сіллю. Потім знову риба – і знову сіль. Таким чином формується „закладка” з 6 рибних шарів. Все це притискається кришкою і зверху навантажується гирею. Якщо під час соління виділяється зайва рідина – вона витікає через нижні отвори. Плотвицю я не нанизую на дріт для подальшого просушування. „Продукт” готовий до вживання десь через місяць, він більш схожий на в’ялену рибу. Закуска просто чудова. Але десь ще через місяць починає відчуватися надлишок солі. Щоб цього не сталося – є два варіанти: з’їсти таранку заздалегідь або трохи вимочити її у воді й цього разу нанизаною просушити. Загалом же натуральна риба власного соління смакує дуже добре”.
Комментариев нет:
Отправить комментарий