Вже вісім місяців минуло, відколи в Україні точиться війна. Спочатку російські війська зайняли Крим, потім вторглися в Донбас. Ворожа агентура намагалася «запалити» Харків, Одесу та деякі інші міста нашої держави. За час бойових дій Україна зазнала чималих втрат.
Не стала винятком і Чернігівщина. Чи не найперше домовини з тілами загиблих солдатів прибули до Ніжина і Чернігова. А потім – почалося… Мало в якому районі області не поховали під прощальний залп почесної варти хоча б одного полеглого захисника Вітчизни. Лихі звістки нагромаджувалися, мов темні хмари: на сусідній Менщині відбувся похорон військового, і на Корюківщині. Люди сподівалися, що зла доля омине Щорський район, та не судилося. На початку жовтня загинув Юрій Костюченко із Займища. Його провели в останню путь минулої п’ятниці.
…Край Займища, під лісом, є вуличка, яку місцеві називають Хутір. Там стоїть звичайна хата, таких по наших селах багато. Саме до неї 31 жовтня й прийшли сотні людей, аби попрощатися із загиблим 37-річним Юрієм Костюченком. Збройні сили представляли понад тридцять бійців на чолі з майором Р.Ф. Ковалем. Приїхали вони з Гончарівської танкової бригади і двох військових частин, дислокованих у Чернігові. Їхній командир виявився небагатослівним. Розповів, що Юрій був молодшим сержантом, командував танком. Восени потрапив до складу новоукомплектованої зведеної роти й відправився на підсилення українських підрозділів, які вели тяжкі бої в районі Донецького аеропорту. Наші солдати там здивували увесь світ своїм героїзмом і силою духу. Практично щодня на їхні позиції здійснювалися ворожі атаки, наносилися шалені артилерійські удари. В умовах холоду, просто диких побутових умов і проблем із харчуванням вони не злякалися, не відступили, постійно завдаючи російським окупантам великих втрат. Але дехто із захисників аеропорту поліг на полі бою. На жаль, така доля спіткала й екіпаж танка, котрим командував наш земляк. Бойову машину було підбито, загинули всі – командир, навідник і водій. (До війни ці хлопці мешкали в Талалаївському та Ічнянському районах). Так склалася бойова обстановка, що тіла полеглих танкістів вдалося забрати не відразу, тож похорон відбувся на кілька тижнів пізніше…
… У хаті – напівморок. Чорні хустки у жінок, інколи чутно приглушені ридання. Хто розмовляє – робить це пошепки. Згодом, після служби священика, якось підсвідомо присутні відчувають – вже треба йти. Море вінків і квітів. Домовина за військовим звичаєм вкрита державним українським прапором, її на плечах несуть солдати. Після опівдня під сумні звуки оркестру траурна процесія вирушає у напрямку кладовища. Дорога здавалася такою довгою, люди ніби намагалися хоча б притишеною ходою віддалити момент прощання з Юрієм Костюченком. Але час невблаганний. І ось – останні сльози рідних, слова горя та розпачу, гримлять автоматні постріли – як військове «Героям слава!», вітер розносить запах пороху. На кладовищі з’являється новий надмогильний хрест…
До слова
Можна лише уявити, як тяжко було групі офіційних представників органів влади, самоврядування та РВК 5 жовтня, коли вони прийшли до матері й дружини Юрія Костюченка зі страшною звісткою. Складно підібрати слова у таких обставинах. Як розрадити в горі рідних загиблого солдата, як втішити? Це саме той випадок, коли навіть чоловічі серця не можуть лишатися незворушними.
Нині громада Щорсівщини сумує разом із рідними й близькими Юрія Костюченка і щиро їм співчуває. Від імені усіх земляків райдержадміністрація та райрада низько вклоняється родині полеглого захисника Вітчизни. Пам’ять про нього збережеться назавжди. Незабаром мине 40 днів, як він відійшов у вічність. І буде дуже добре, якщо кожен мешканець нашого краю вознесе молитву Господу Богу за упокій його душі. Царство йому Небесне і вічний спокій.
Не стала винятком і Чернігівщина. Чи не найперше домовини з тілами загиблих солдатів прибули до Ніжина і Чернігова. А потім – почалося… Мало в якому районі області не поховали під прощальний залп почесної варти хоча б одного полеглого захисника Вітчизни. Лихі звістки нагромаджувалися, мов темні хмари: на сусідній Менщині відбувся похорон військового, і на Корюківщині. Люди сподівалися, що зла доля омине Щорський район, та не судилося. На початку жовтня загинув Юрій Костюченко із Займища. Його провели в останню путь минулої п’ятниці.
…Край Займища, під лісом, є вуличка, яку місцеві називають Хутір. Там стоїть звичайна хата, таких по наших селах багато. Саме до неї 31 жовтня й прийшли сотні людей, аби попрощатися із загиблим 37-річним Юрієм Костюченком. Збройні сили представляли понад тридцять бійців на чолі з майором Р.Ф. Ковалем. Приїхали вони з Гончарівської танкової бригади і двох військових частин, дислокованих у Чернігові. Їхній командир виявився небагатослівним. Розповів, що Юрій був молодшим сержантом, командував танком. Восени потрапив до складу новоукомплектованої зведеної роти й відправився на підсилення українських підрозділів, які вели тяжкі бої в районі Донецького аеропорту. Наші солдати там здивували увесь світ своїм героїзмом і силою духу. Практично щодня на їхні позиції здійснювалися ворожі атаки, наносилися шалені артилерійські удари. В умовах холоду, просто диких побутових умов і проблем із харчуванням вони не злякалися, не відступили, постійно завдаючи російським окупантам великих втрат. Але дехто із захисників аеропорту поліг на полі бою. На жаль, така доля спіткала й екіпаж танка, котрим командував наш земляк. Бойову машину було підбито, загинули всі – командир, навідник і водій. (До війни ці хлопці мешкали в Талалаївському та Ічнянському районах). Так склалася бойова обстановка, що тіла полеглих танкістів вдалося забрати не відразу, тож похорон відбувся на кілька тижнів пізніше…
… У хаті – напівморок. Чорні хустки у жінок, інколи чутно приглушені ридання. Хто розмовляє – робить це пошепки. Згодом, після служби священика, якось підсвідомо присутні відчувають – вже треба йти. Море вінків і квітів. Домовина за військовим звичаєм вкрита державним українським прапором, її на плечах несуть солдати. Після опівдня під сумні звуки оркестру траурна процесія вирушає у напрямку кладовища. Дорога здавалася такою довгою, люди ніби намагалися хоча б притишеною ходою віддалити момент прощання з Юрієм Костюченком. Але час невблаганний. І ось – останні сльози рідних, слова горя та розпачу, гримлять автоматні постріли – як військове «Героям слава!», вітер розносить запах пороху. На кладовищі з’являється новий надмогильний хрест…
До слова
Можна лише уявити, як тяжко було групі офіційних представників органів влади, самоврядування та РВК 5 жовтня, коли вони прийшли до матері й дружини Юрія Костюченка зі страшною звісткою. Складно підібрати слова у таких обставинах. Як розрадити в горі рідних загиблого солдата, як втішити? Це саме той випадок, коли навіть чоловічі серця не можуть лишатися незворушними.
Нині громада Щорсівщини сумує разом із рідними й близькими Юрія Костюченка і щиро їм співчуває. Від імені усіх земляків райдержадміністрація та райрада низько вклоняється родині полеглого захисника Вітчизни. Пам’ять про нього збережеться назавжди. Незабаром мине 40 днів, як він відійшов у вічність. І буде дуже добре, якщо кожен мешканець нашого краю вознесе молитву Господу Богу за упокій його душі. Царство йому Небесне і вічний спокій.
Комментариев нет:
Отправить комментарий