Ще одним сильним та хоробрим захисником є сновчанин Олег Василяко. В зону АТО він пішов добровольцем ще у 2015 році. Спершу було навчання у Рівному. Далі почав служити в окремій гірсько-піхотній бригаді ОГПБ в 15 Ужгородському батальйоні.
З чотирнадцяти місяців, які чоловік пробув в зоні АТО, десять з них стояв на передовій у Луганську та Водяному.
– У перший же день, як тільки ми приїхали, - згадує Олег Петрович, - на наших очах не стало чотирьох побратимів. Не приховую, що спочатку було дуже страшно, потім почали звикати і до постійних пострілів, і до крові та втрат. Дуже допомагали та підтримували нас волонтери, які привозили продукти, теплий одяг. Та найбільше вселяли надію листи та малюнки від учнів з усіх шкіл країни. Вони не давали нам забути про нашу задачу та покликання, а ми розуміли, що їх майбутнє – в наших руках.
Вдома на чоловіка чекали дружина Тетяна та двоє діток – Денис та Дарина, які підтримували свого тата і телефонними дзвінками, і повідомленнями. Саме вони стали найголовнішою підтримкою для воїна, який повернувся з війни. Вони всіляко допомагали та відволікали від того жаху, який довелося пережити.
На запитання «Чи скоро війна закінчиться?», чоловік відповів не роздумуючи: «Дуже хотілося б, щоб вона припинилася вже зараз, проте це не можливо. Може, нова влада поступово і зупинить кровопролиття, які тривають уже багато років. А нам поки що залишається лише вірити та молитися за тих, хто, ризикуючи своїм життям, обороняє наш спокій та життя».
Тетяна ЛИТВИН, фото автора
З чотирнадцяти місяців, які чоловік пробув в зоні АТО, десять з них стояв на передовій у Луганську та Водяному.
– У перший же день, як тільки ми приїхали, - згадує Олег Петрович, - на наших очах не стало чотирьох побратимів. Не приховую, що спочатку було дуже страшно, потім почали звикати і до постійних пострілів, і до крові та втрат. Дуже допомагали та підтримували нас волонтери, які привозили продукти, теплий одяг. Та найбільше вселяли надію листи та малюнки від учнів з усіх шкіл країни. Вони не давали нам забути про нашу задачу та покликання, а ми розуміли, що їх майбутнє – в наших руках.
Вдома на чоловіка чекали дружина Тетяна та двоє діток – Денис та Дарина, які підтримували свого тата і телефонними дзвінками, і повідомленнями. Саме вони стали найголовнішою підтримкою для воїна, який повернувся з війни. Вони всіляко допомагали та відволікали від того жаху, який довелося пережити.
На запитання «Чи скоро війна закінчиться?», чоловік відповів не роздумуючи: «Дуже хотілося б, щоб вона припинилася вже зараз, проте це не можливо. Може, нова влада поступово і зупинить кровопролиття, які тривають уже багато років. А нам поки що залишається лише вірити та молитися за тих, хто, ризикуючи своїм життям, обороняє наш спокій та життя».
Тетяна ЛИТВИН, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий