Цю крилату фразу, сказану відомим вченим Михайлом Ломоносовим, за наслідування та життєве кредо взяла старша вчителька (вищої категорії) фізики та математики Сновської ЗОШ №2 Раїса Осипенко. Жінка впевнена, що математика здатна «прокачувати» людський мозок краще, ніж будь-яка інша наука. А знати її та любити повинен кожен.
Раїса Осипенко ще з дитинства знала, що стане вчителем. У школі їй подобалося все: атмосфера, емоції, улюблені вчителі, друзі-однокласники, яким ,до речі, частенько давала списувати домашні завдання. А ті вже тоді, у такий юний період, жартома зверталися до дівчинки офіційно – Раїса Іванівна. Серед її улюблених предметів були математика та фізика. Саме тому, коли прийшов час зробити вибір навчального закладу та спеціальності, Раїса обрала Чернігівський педагогічний інститут. Закінчила його в 1985 році й відтоді незмінно працює вчителем.
Одразу після закінчення інституту прийшла до восьмирічної Зарічанської школи та стала класним керівником найпершого в житті п’ятого класу. Вона згадує, як хвилювалася, вперше переступивши поріг класу. Та, побачивши дві пари допитливих оченят (у класі навчалося лише двоє учнів – хлопчик та дівчинка), заспокоїлася. А хвилювання те було не через невпевненість у викладанні матеріалу, а через те, як сприймуть її, ще зовсім юну вчительку, учні, чи поважатимуть її, чи слухатимуться. Та вже тоді своєю впевненістю, обізнаністю та ідеальним знанням предмету Раїса Іванівна здобула повагу та авторитет не лише учнів та їх батьків, а й своїх колег.
Після закриття цього навчального закладу жінка влаштувалася у Софіївську школу, а далі (знову через закриття) – у Тур’янський НВК. А з 2016 року перейшла до міської школи №2.
На запитання «З якими дітьми краще працювати – міськими чи сільськими?» відповіла, не роздумуючи: «Дітей на сільських та міських ніколи не розділяла. І там, і там є учні, які стараються, намагаються вивчити якнайбільше матеріалу, цікавляться усіма тонкощами предмету. Є й такі, що просто не хочуть вчитися, лінуються, не розуміючи, як це буде потрібно у майбутньому. Єдине, що помітила – діти із сільських шкіл скромніші та посидючіші. А ще – мають до вчителя, не важливо якого саме предмету, більше поваги».
– Раїсо Іванівно, що в математиці Вам подобається найбільше?
– Стабільність, логіка та точність. Математики оперують абстрактними поняттями – багатозначними, негативними та ірраціональними числами, формулами, в яких все складне дивним чином можна звести до простого. Математика скрізь, на кожному кроці. Люблю її й за те, що вона «помічниця» інших наук, а ще – фундаментальна, адже її методи використовує фізика, астрономія, хімія, біологія, статистика тощо. Без неї не було б розвитку медицини, космосу, сучасних геніальних відкриттів.
– Що у Вашій роботі найважче?
– Навчити дітей, коли вони цього не хочуть. Коли вчитель приходить на урок та повністю віддає себе учням, старається пояснити все доступно, зрозуміло, а натомість бачить у їхніх очах байдужість і відстороненість, то в такі моменти руки опускаються. А мимохіть з’являється думка, чи всіх зусиль я доклала для того, аби зацікавити та навчити їх? І навпаки, «виростають крила», коли бачиш, як діти цікавляться, прагнуть вивчити предмет якнайкраще. Дуже приємно, як іноді мене зустрічають колишні вихованці та дякують за уроки, за знання, за виховання. У такий період розумієш, що все-таки твоя робота, старання, та інколи й вимогливість, не даремні.
У школі на вивчення математики дається лише чотири години на тиждень. Раїса Іванівна впевнена, що такої кількості годин для того, аби осягнути та пізнати усі її тонкощі, замало. А два роки тому цей предмет став обов’язковим при складанні зовнішнього незалежного оцінювання. Тож для того, аби краще цю науку збагнути та зрозуміти, жінка радить одне – полюбити математику. Тоді зрозуміти та пізнати цей складний предмет стовідсотково буде набагато простіше.
Спілкувалася Тетяна ЛИТВИН
Комментариев нет:
Отправить комментарий