Блог районної газети "Промінь". Сновський район: А річка Снов

воскресенье, 20 июля 2014 г.

А річка Снов – найкраща!

Літо – це маленьке життя. У цю прекрасну теплу пору всі намагаються взяти відпустки і поїхати за межі рідної домівки. Когось притягують гори, хтось планує гайнути на моря. Але є й такі, що не люблять скелі й солону воду, а мріють відпочити на березі затишної річки чи озера. Дійсно, прохолода, зелень, риболовля…

Смотрицький каньойон. м.Кам`янець-Подільський.

"Чортовий" місток через Смотрич.

р.Дунай.

Центр м.Вилково.

Вулицями Вилково.

Юшка по-липованськи.
Юшка по-липованськи
Спочатку в казані у підсоленій воді кипить ціла картопля, морква і цибуля. Потім додають рибу – різну і багато. Головне, щоб вона була не дрібна, а досить велика. В кінці приготування додають багато зелені, спеції за смаком і шматок сала.
Коли знімають страву з вогню – починається найцікавіше. Беруть склянку звареної юшки, виливають її в миску, додаючи 1/2 ч. ложки чорного перцю (а за бажанням і червоного), 5 -7 зубчиків подрібненого часнику, 2 столові ложки оцту. Це – маканка. Можуть ще й підсолити. Варені овочі та та всю рибу викладають з казана на тацю. А саму юшку розливають… в чашки! Тобто ложки вам не знадобляться! На свою тарілку береш собі рибу, овочі за бажанням, шматочки риби обмакуєш в маканку, і запиваєш юшкою. Варто спробувати! Дуже апетитно!

Нещодавно, подорожуючи Україною, випала нагода побувати на кількох великих і маленьких річках нашої країни. Прощаючись зі Сновом, ми приїхали на Десну. Тут можна розташуватися на березі з наметами і пожити кілька днів. Деякі туристи охоче сплавляються на плотах чи байдарках до Чернігова, заїжджаючи спочатку аж в Новгород-Сіверський. Дніпро під Любечем зустрів нас своєю гордовитою величчю, Річка спокійно несе свої води аж до Чорного моря. Відпочивальники тут переважно рибалки, які живуть по декілька днів у вагончиках на березі, але є й багато тих, що прийшли на пляж заради засмаги. Гарні краєвиди, течія значно швидша, ніж у нас на річці, проте на поверхні води є піна.
На одному місці залишатися довго не хотілося, тож разом з Дніпром ми помандрували до Чорного моря. Хоч кажуть, що на Дерибасівській хороша погода, та цього разу Одеса зустріла нас дощем, і на пляжі побувати не вдалося. Не жалкуючи за морем, ми поїхали на кордон з Румунією тієї ж таки Одеської області. Туди, де тече Дунай, де розташувалася українська Венеція – місто Вилково. Незвична для нашого ока картина: водна артерія замінює дорогу з твердим покриттям, а люди живуть на островах. До кожного двору – не під’їзд, а прокопана канава (єрик), щоб запливати човном. Між сусідами іноді можна пройти вузенькою стежкою. Автомобілі тут взагалі не потрібні. Набагато більше цінуються човни, які чимось схожі на італійські гондоли. Моторний човен – то найвища розкіш: це і засіб пересування, і засіб заробітку (наприклад як таксі чи екскурсійний транспорт). Діти плавають один до одного в гості, граються на водяних «вулицях» з м’ячем. Проте ми зануритися у річку не наважились, бо вода в ній така зелена й каламутна! Ніби в якомусь болоті. Ось тобі і Дунай! Якщо хочуть купатися місцеві чи гості - їдуть на море за 10 км у Приморське.
Але дунайські плавні варті того, щоб сюди приїхати. Гарно, тихо, зелено. Над головами літають зграї величезних пеліканів (птах масою 10-12 кілограм з розмахом крил до 2 метрів - Авт.). Тільки тут на островах росте виноград сорту Новак, з якого виробляють місцеві мешканці вино, що пахне суницями. (Можливо тому, що саме у міжряддях виноградників вирощують полуницю? Її залюбки аж за 200 км купують в Одесі на «Привозі») .І риби в річці й каналах тут багато водиться. Зранку до обіду посидиш з вудкою в очереті, то і карасів, і сазанів, і окунів наловиш. А який адреналін, коли тягнеш рибину вагою понад кілограм! У дельті Дунаю живуть липовани (це предки старообрядців, переважно росіян за походженням, які у 17 ст. зазнали переслідувань з боку царської влади і переселилися в Одеську область та частково у Румунію. В Україні найбільша липованська громада проживає саме у м. Вилкове Кілійського району Одеської області- Авт.). Цікаво, що оселі свої вони роблять з діда-прадіда також з дарів річки – з очерету! Подрібнюють його, змішують з глиною і мурують стіни будинків товщиною не менше півметра. З такого ж розчину роблять і підлогу-долівку! Деревина тут в дефіциті, а пластик теж не дешевий. Ми ночували в них три ночі. Уявляєте, як в таких помешканнях з натуральних будматеріалів легко і вільно дихається, прохолодно у будь-яку спеку!
А ще липовани поділилися рецептом своєї традиційної юшки і допомогли її приготувати з впійманої нами риби. Варять її майже як і у нас. А от їдять зовсім по-іншому.
Згодом ми прощаємося з привітною західною Одещиною і вирушаємо до Дністра – наступної великої річки України. Щоб скоротити шлях з Вилково до Хотина, їдемо через Молдову. Митницю проходимо без проблем, і вже ми в іншій країні. Візи для в’їзду не потрібні. Перше, що вразило – дороги! Рівненькі, без вибоїн і ямкового ремонту. Їхати – одне задоволення! Одразу купуємо персики – так апетитно вони виглядають на базарчику поряд з дорогою і коштують всього 10 лей за 1 кг (близько 9 грн.). Зелений ландшафт долин і пагорбів милує око. Виноградники, персикові сади, поля. Один пагорб змінює інший, внизу – села. А от водойм мало зовсім, є штучні ставки, які зробили для поливу та розведення риби. Дорогою нам часто зустрічались дорожні знаки «Питна вода», які вказували, що незабаром буде криниця чи колодязь.. Кожне таке джерело – цілий витвір мистецтва: упорядкований, засаджений квітами, обов’язково стоїть хрест і над колодязем дах з куполом. У жодній країні не зустрічала, щоб з такою повагою ставилися до води. Вона - священна для молдован. Їхали через Кишинів, який своїм виглядом нагадав про радянські часи, навіть Ленін стоїть на головній площі…
Як тільки перетнули кордон – Чернівецька область зустріла нас знову нашими українськими дорогами. За 500 км ми так звикли до чудової траси. Наступна зупинка була в Хотині, на березі Дністра. Широка повноводна річка. Її спокійне плесо з муру Хотинської фортеці (одне з 7-ми чудес України - Авт.) заворожує і кличе торкнутися. Спускаємося до води - і знову розчарування: вона зелена і каламутна. Купатися в такій аж ніяк не хочеться, навіть зайти нема бажання. «Це не наша Снов», - переконуємося з жалем.
– Дністер завжди такий? - питаємо у молодого екскурсовода.
– Практично. Я три роки тут живу, жодного разу не купався, - відповів юнак.
Їдемо далі. У Кам`янці-Подільскому, який стоїть на річці Смотрич, теж поплавати не вдалося. Не дуже широка річка робить коло навколо Старого міста, утворюючи ніби острів, а вода в ній болотного кольору. Доводиться лише милуватися природою, а водні процедури залишити на потім. А подивитися є на що! Притягує погляд Смотрицький каньйон, який природа створила понад 2000 млн. років тому: високий скелястий берег, буйна рослинність. Через річку є багато мостів. По «чортовому» пішохідному, що гойдається на висоті близько 3 метрів, пройшлись і ми. Для адреналіну! А місцеві ходять по ньому щоденно на роботу. Кам’янець-Подільський – місто, що зберегло дух середньовіччя. Тут теж є велика фортеця. Старовинні вулички, вимощені бруківкою, нагадали Львів і навіть прибалтійський Каунас. Не дарма ж у 14 ст. Кам’янець був звільнений від Золотої Орди саме литовським князем Ольгердом. У місті є де відпочити і поласувати традиційними місцевим стравами на кшталт бендериків.
Наступного ранку шлях нашої мандрівки проліг через всю Хмельниччину до Рівненської області. Це вже північна Україна. Природа стала схожа на нашу, а річка Случ нагадала Снов. Ліворуч залишилась траса на Шацькі озера (ще одне з 7-ми чудес України), а ми вирушаємо в бік Києва. До знаменитих озер плануватимемо поїздку наступного разу.
…Поверталися ми додому з подорожі з прекрасними враженнями. Розмаїття багатої природи, привітні люди, які прагнуть мирно жити і працювати на рідній землі, наша культура і традиції. Стомлені з дороги (за тиждень проїхали майже 2500 км), ми з великим задоволенням пірнули в нашу любу, в одну з найчистіших річок в Україні – рідну Снов. Правду кажуть, що в гостях добре, а дома завжди краще!