Приводом для написання цього матеріалу стали розповіді ветеранів-залізничників про те, що в місцевому депо й досі використовують у роботі деяке обладнання, якому понад сто років. Причому час і практика підтвердили: механізм, зроблений на совість, здатний якісно виконувати свою функцію дуже й дуже довго.
А якщо його виготовили в Європі – то й поготів. Не дарма серед наших земляків навіть дотепер у фаворі перебувають ті ж таки мисливські рушниці закордонних виробників. У любителів полювання слова на кшталт Зауер, Зімсон, Дю Мулен, Август Франкот тощо викликають почуття безумовної пошани. А у майстрів депо подібне ставлення – до старих і надійних верстатів у цеху.
До останнього часу найповажнішим за віком був верстат, на якому обточували колесні пари для паровозів. За документами рік його виробництва – 1908-ий, а робітники називали його лаудон. Як розповів майстер дільниці ІІ-ої групи Ю.Дергунов, востаннє це обладнання запускали в 1993 році, коли надійшло «паровозне» замовлення на ремонт і довелося обточувати комплект пар. Пригадує, що для цього були потрібні спеціальні різці.
А ось майстер дільниці №1 М.Чулінда повідав, як довго стояв у цеху верстат, але коли тріснула станина – довелося відправити на брухт. Хоча на території депо ще знаходиться його чавунна частина з написом SCOTTISH MACHINE TOОL CORPORATION Ltd, GLASGOW. Тобто виготовили його в північній частині Британії, Шотландії, у місті Глазго. Цікавий момент: біля нього був встановлений кран, який використовується й досі – застосовують для ремонту вагонних візків. На крановій стрілі є табличка, де можна прочитати: 7 1/2 TON SHEPARD NILES, no.6.2193. Це типовий зразок британської техніки. Попрацював він на славу і на пенсію ще не збирається. Хоча пару років тому тельфер вийшов з ладу (розповідають – хороший був, плавний на хід).
Стосовно токарного цеху, то, за словами майстра О.Іллєнка, там нараховується два десятки верстатів. Є бельгійський, з написом LE PROGRES INDUSTRIEL. За переказом він «трофейний», привезений у Щорс після війни. Правду кажучи, вже відпрацював своє, але деякі операції на ньому ще виконують. Задіяний і розточний верстат 1916 року випуску. Про його походження розповідає напис «Акционерное общество машиностроительный завод» ГЕРЛЯХЪ и ПУЛЬСТЪ, Варшава».
Як кажуть токарі, ціни не скласти довбіжному верстату. Хоч і працюють на ньому з 1930 р., виготовляючи шліцеві з’єднання, шпонні пази тощо, а претензій до такого обладнання нема. У цьому питанні доводиться вірити на слово токарю А.Тарасенку, що має тридцятирічний стаж роботи. Ще у цеху – поздовжно-фрезерний верстат 1932 р.в. (лише на ньому працюють з надресорною балкою вагона), токарно-гвинторізний - 1938, розточний – 1930. Техніка старенька, проте відповідає вимогам виробництва. Хоча для кінцевого успіху роботи потрібно знати один дуже важливий секрет: яким би «залізо» не було хорошим – без вправних рук людських воно ніщо.
У локомотивному депо, здається, навіть стіни можуть оповідати історію за-лізниці й людей, які на ній працювали. Поворотне коло, подекуди побите осколками бомб та кулями, німим докором нагадує сучасникам: я – свідок війни. І навіть звичайні рейки – якщо до них придивитися – виявляються мало не раритетами. Адже є кілька штук, виготовлених ще за доби царату на заводі Демидова у Нижньому Тагілі. А окрім них у Щорсі бачили й німецькі, датовані 1942-им роком… Все це наша минувшина, про яку не варто забувати.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
А якщо його виготовили в Європі – то й поготів. Не дарма серед наших земляків навіть дотепер у фаворі перебувають ті ж таки мисливські рушниці закордонних виробників. У любителів полювання слова на кшталт Зауер, Зімсон, Дю Мулен, Август Франкот тощо викликають почуття безумовної пошани. А у майстрів депо подібне ставлення – до старих і надійних верстатів у цеху.
До останнього часу найповажнішим за віком був верстат, на якому обточували колесні пари для паровозів. За документами рік його виробництва – 1908-ий, а робітники називали його лаудон. Як розповів майстер дільниці ІІ-ої групи Ю.Дергунов, востаннє це обладнання запускали в 1993 році, коли надійшло «паровозне» замовлення на ремонт і довелося обточувати комплект пар. Пригадує, що для цього були потрібні спеціальні різці.
А ось майстер дільниці №1 М.Чулінда повідав, як довго стояв у цеху верстат, але коли тріснула станина – довелося відправити на брухт. Хоча на території депо ще знаходиться його чавунна частина з написом SCOTTISH MACHINE TOОL CORPORATION Ltd, GLASGOW. Тобто виготовили його в північній частині Британії, Шотландії, у місті Глазго. Цікавий момент: біля нього був встановлений кран, який використовується й досі – застосовують для ремонту вагонних візків. На крановій стрілі є табличка, де можна прочитати: 7 1/2 TON SHEPARD NILES, no.6.2193. Це типовий зразок британської техніки. Попрацював він на славу і на пенсію ще не збирається. Хоча пару років тому тельфер вийшов з ладу (розповідають – хороший був, плавний на хід).
Стосовно токарного цеху, то, за словами майстра О.Іллєнка, там нараховується два десятки верстатів. Є бельгійський, з написом LE PROGRES INDUSTRIEL. За переказом він «трофейний», привезений у Щорс після війни. Правду кажучи, вже відпрацював своє, але деякі операції на ньому ще виконують. Задіяний і розточний верстат 1916 року випуску. Про його походження розповідає напис «Акционерное общество машиностроительный завод» ГЕРЛЯХЪ и ПУЛЬСТЪ, Варшава».
Як кажуть токарі, ціни не скласти довбіжному верстату. Хоч і працюють на ньому з 1930 р., виготовляючи шліцеві з’єднання, шпонні пази тощо, а претензій до такого обладнання нема. У цьому питанні доводиться вірити на слово токарю А.Тарасенку, що має тридцятирічний стаж роботи. Ще у цеху – поздовжно-фрезерний верстат 1932 р.в. (лише на ньому працюють з надресорною балкою вагона), токарно-гвинторізний - 1938, розточний – 1930. Техніка старенька, проте відповідає вимогам виробництва. Хоча для кінцевого успіху роботи потрібно знати один дуже важливий секрет: яким би «залізо» не було хорошим – без вправних рук людських воно ніщо.
У локомотивному депо, здається, навіть стіни можуть оповідати історію за-лізниці й людей, які на ній працювали. Поворотне коло, подекуди побите осколками бомб та кулями, німим докором нагадує сучасникам: я – свідок війни. І навіть звичайні рейки – якщо до них придивитися – виявляються мало не раритетами. Адже є кілька штук, виготовлених ще за доби царату на заводі Демидова у Нижньому Тагілі. А окрім них у Щорсі бачили й німецькі, датовані 1942-им роком… Все це наша минувшина, про яку не варто забувати.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий