Коли Микола Михайлович Михайленко переступив поріг редакції, у нього затремтів голос, а на очах з’явилися сльози. Ну не міг він навіть уявити, що злодій позариться на чотирьохколісний велосипед дружини-інваліда. Микола Михайлович спеціально склав його для своєї Катерини Василівни, котра внаслідок тяжкої недуги втратила обидві ноги і самостійно пересуватися наразі не може.
– От я і придумав таку конструкцію, щоб можна було дружину вивозити з дому, - каже він, знаний не лише у Великому Щимелі, а й у всьому районі гармоніст. Писала про цю людину колись і наша газета, а її самодіяльну гру слухали в інших районах області, інших місцях.
– Я навіть в Одесі, де моя Катя була на лікуванні, заграв і заспівав частівки, - пригадує Микола Михайлович. – І „Браво!” мені кричали, і гаряче в долоні плескали!
Живуть вони нині з дружиною удвох, бо діти виросли, свої гніздечка облаштували. Це життя стало набагато складнішим, коли Катерина Василівна захворіла, коли почалися нескінченні поїздки по медзакладах, операції, пошуки грошей і необхідних препаратів. Словом, боротьба за виживання…
У цій ситуації на висоті залишався і залишається господар – Микола Михайлович. Дбає про свою кохану, так, як за найдорожчою, найріднішою. Любить її, возиться, немов з малим дитям, цінує подаровані Богом миті спілкування.
Велосипедом возив її селом, показував літо і осінь, зупинявся, щоб поговорити зі знайомими.
Що тепер? Як вивозити дружину – не знає. І взагалі, не розуміє: як міг той крадій вчинити подібний злочин? Де його совість? І чому не боїться він Бога, не боїться понести його кару?
А закінчити оповідь про цей прикрий випадок хочеться на оптимістичній ноті, з вірою в те, що, коли вже не зухвалець схаменеться і поверне поцуплене, то знайдуться інші доброчинники і допоможуть сім’ї Михайленко придбати необхідну річ…
Олена КОМПАНЕЦЬ
– От я і придумав таку конструкцію, щоб можна було дружину вивозити з дому, - каже він, знаний не лише у Великому Щимелі, а й у всьому районі гармоніст. Писала про цю людину колись і наша газета, а її самодіяльну гру слухали в інших районах області, інших місцях.
– Я навіть в Одесі, де моя Катя була на лікуванні, заграв і заспівав частівки, - пригадує Микола Михайлович. – І „Браво!” мені кричали, і гаряче в долоні плескали!
Живуть вони нині з дружиною удвох, бо діти виросли, свої гніздечка облаштували. Це життя стало набагато складнішим, коли Катерина Василівна захворіла, коли почалися нескінченні поїздки по медзакладах, операції, пошуки грошей і необхідних препаратів. Словом, боротьба за виживання…
У цій ситуації на висоті залишався і залишається господар – Микола Михайлович. Дбає про свою кохану, так, як за найдорожчою, найріднішою. Любить її, возиться, немов з малим дитям, цінує подаровані Богом миті спілкування.
Велосипедом возив її селом, показував літо і осінь, зупинявся, щоб поговорити зі знайомими.
Що тепер? Як вивозити дружину – не знає. І взагалі, не розуміє: як міг той крадій вчинити подібний злочин? Де його совість? І чому не боїться він Бога, не боїться понести його кару?
А закінчити оповідь про цей прикрий випадок хочеться на оптимістичній ноті, з вірою в те, що, коли вже не зухвалець схаменеться і поверне поцуплене, то знайдуться інші доброчинники і допоможуть сім’ї Михайленко придбати необхідну річ…
Олена КОМПАНЕЦЬ
Комментариев нет:
Отправить комментарий