Поміж наших земляків уже є чимало тих, хто скористався такою можливістю побачити світ, як автобусна подорож. Різні туристичні оператори пропонують чітко розраховану мандрівку тривалістю від кількох днів до двох тижнів. За цей час можна набратися вражень відразу в декількох європейських країнах. Пересування – комфортним автобусом по хороших автотрасах. Інколи переїзди здійснюються вночі, тож економляться витрати на готель. Зупинки в дорозі - через 3-5 годин, до послуг пасажирів – непогані об’єкти побутових зручностей. Словом, умови подорожування нормальні. Про свій досвід мандрів Європою розповіла наша землячка Ольга Примак. Можливо, її оповідь стане в нагоді тим мешканцям нашого краю, які мають намір побувати за кордоном з екскурсійною метою.
За словами Ольги Примак, вперше з можливостями автобусної подорожі вона ознайомилася рік тому, коли поїхала до Польщі. Все виглядало наступним чином: вечірній виїзд зі Львова, і вже вранці – автобус у Кракові, місті, яке у період сивої давнини було столицею Польщі. Учасникам туру запропонували відвідати аквапарк, взяти участь у пішій екскурсії центром Кракова. (Зокрема, оглянути Вавель – пантеон, де поховані видатні діячі польської історії – королі, митці, політики). Торік, у жовтні, пощастило з погодою, було 20 градусів тепла, тож враження від прогулянки були чудові – згадує Ольга. „Лишилося трохи вільного часу, тож хто хотів – міг проїхатися трамваєм, ніби поринувши в тиху і спокійну атмосферу старовинних вулиць. Або у кав’ярні скуштувати страви місцевої кухні. Вони, до речі, не надто дорогі – на відміну, скажімо, від Києва”.
Після ночівлі в готелі випала нагода побачити давні соляні копальні у Величку, де глибоко під землею знаходиться храм, в якому молилися шахтарі перед роботою. Також вельми пізнавальним виявився візит на курорт Закопане. (Там є басейни з термальними підземними водами, а на навколишніх гірських схилах розташовані траси для занять лижним спортом). Що цікаво – в Польщі дійсно хороші дороги, їх капітально відремонтували до Чемпіонату Європи з футболу 2012 року. На трасах лінії між смугами руху транспорту підсвічені ліхтарями. Їхати в таких умовах – справжнє задоволення.
Стосовно наступної подорожі у серпні нинішнього року, то Ольга Примак чесно визнає: допоміг щасливий збіг обставин. Вона планувала відвідати за 185 євро столиці Угорщини (Будапешт) і Австрії (Відень).Але незадовго до дати поїздки їй зателефонували з турфірми й повідомили – група не назбиралася, тур скасовано. Однак якщо є бажання – пропонують вирушити приблизно за таку ж суму за маршрутом Будапешт (Угорщина) – Відень (Австрія) – Прага (Чехія) – Дрезден (Німеччина). „Звісна річ, я вирішила скористатися таким шансом – побачити замість двох європейських країн аж чотири, - розповіла Ольга. – Довелося виїхати на тиждень раніше. А при оформленні візи – здати у консульському відділі відбитки пальців. Такі тепер правила”.
...Після перетину кордону Угорщина справила враження звичайної країни. Місцевість – переважно рівнинна. Всюди чисто, урни для сміття – навіть уздовж автотрас. Триповерхових будинків чи палаців (як в Україні під Києвом чи навіть Черніговом) в тамтешніх містах і селах не помічалося. Забудова – переважно скромні хатинки. Поля стоять здебільшого під соняшником і кукурудзою. Багато яблуневих садів. Перша зупинка в маршруті – місто Егер. Розташоване воно у відомій виноробній долині. Схили пагорбів прикрашають величезні виноградники, а підніжжя гір подекуди „подірявлені” родинними (приватними) підвалами, де зберігають вино і проводять дегустацію. Туристів спочатку заводять у спеціальний зал, годують гуляшем (з дороги ця страва видається напрочуд смачною), а потім – надходить черга „червоного, білого, рожевого”. Словом, напої є на будь-який вибір. Скуштував, вподобав, замовив – все дуже просто.
Гуляш – традиційна угорська страва.
На високій сковорідці з рослинною олією або смальцем до золотавого відтінку обсмажується дрібно нарізана велика цибулина. Потім додається чайна ложка меленої паприки і швидко розмішується. Надалі викладається півкіло порізаного кубиками зі стороною 3 см м’яса свинини. Обсмажують хвилин п’ять. Згодом солять, додають товченого чорного перцю, кілька розчавлених зубчиків часнику. Наступний етап – залити все окропом, щоб рідина лише трохи покривала інгредієнти. На повільному вогні все тушкується 40 хвилин. Опісля кладуть 300 грамів нарізаної великими кубиками картоплі, нарізаний болгарський перець без серцевини, ще раз доливають окріп і готують хвилин двадцять. Страву подають з подрібненою петрушкою.
Столиця Угорщини Будапешт розкинулася по обидва боки мутноводної річки Дунай. Особливо гарно місто виглядає у темряві, бо мости й багато будівель у центрі підсвічені ліхтарями. (Подекуди там ще лишилася старовинна система вуличного освітлення, яка працює на газу). В історичному серці Будапешта чимало храмів. У добу середньовіччя, коли місто захопили турки, там навіть стояла мечеть. Перлина архітектури - угорський парламент. А ось резиденція їхнього президента – лише непримітна двоповерхівка. Та й їздить він на звичайній „Шкоді”. Приємні враження залишила прогулянка Дунаєм на пароплаві. Посидіти на палубі за столиком, милуючись навколишнім краєвидом – чим не відпочинок?
Стосовно мови угорців, то вона на диво незвична, складна, аж ніби ріже слух. (Належить до фіно-угорської групи, далекі „родичі угорців” – ханти і мансі, які живуть за Уралом). Роздані туристам в автобусі коротенькі угорські розмовники мало допомогли в побуті.
В тамтешніх магазинах під час купівлі краще розраховуватися платіжною карткою. Так зручніше.
Ніч у готелі – й дорога на Відень. Ще до приїзду в австрійську столицю подорожуючі побачили поля, заставлені височенними вітряками. Їх там тисячі. Електрику виробляє вітер, не шкодячи екології. Над автотрасами зведені спеціальні місточки для переходу зайців і косуль, а подекуди під проїжджою частиною – тоннельки для жаб та їжаків. Ближче до Відня побудовані великі тепличні комплекси, звідки овочі свіжими доставляють до міста протягом усього року. Телефони-таксофони біля доріг функціонують на сонячних батареях. На автозаправках для водіїв діє душ, коштує ця послуга 25 гривень за 15 хвилин.
Відень стоїть теж на річці Дунай. Біля берега не дивина побачити баржу, на якій обладнані сауна і басейн. А ось у річці там чомусь купатися не прийнято. Місто це – старе й сучасне водночас. (Як зауважила Ольга Примак – „Ажурне”). Приємно, що машин на вулицях столичного центру мало. Чимало людей користуються велосипедом або... самокатом. У підземних переходах – ескалатори, біля тротуарів подекуди – ваги, зважитися коштує 5 гривень на наші гроші. У престижному районі пообідати доволі дорого. Традиційний ресторан за замовлення, що складатиметься з гарбузового супу-пюре, великого шніцеля, картоплі, солоного огірка і порції штруделя, „заломить” 350 гривень. У турецькому за приблизно те ж саме – 250.
Штрудель – це десерт, який полюбляють австрійці. Та й гостям їхньої країни така страва теж смакує непогано. Для її приготування спочатку роблять тісто: три чверті склянки води змішують з яйцем і столовою ложкою оцту. Дві з половиною склянки борошна змішують з дрібкою солі. Потім туди вливають 3 столові ложки розтопленого вершкового масла, надалі, за кілька разів, „яйцеву суміш”. Розмішувати треба виделкою, згодом – місити руками, аж доки тісто перестане прилипати до столу. Його формують у кулю, кладуть у миску і на 30 хвилин виставляють на холод. У цей час жменю родзинок заливають окропом на 10 хвилин, дрібно нарізається пара яблук, товчеться жменя мигдальних горіхів. Усе це змішується з цукром. Черговий крок – тісто розкатують у коло діаметром 25 см, а в продовження його акуратно розтягують на чотири боки, щоб вийшов лист розміром приблизно 35 на 50 см. Його змазують розтопленим маслом, викладають начинку, загортають рулетом, з’єднують з боків – і відправляють на змазаному маслом деку в духовку з температурою 200 градусів. Запікати 30-35 хвилин. Вийняти, охолодити, подати. Декому ця страва подобається з молоком.
Туристів навколо безліч. Сновигають між собором святого Стефана та старим Імператорським палацом, де зараз розмістилися шикарні виставки скарбів та інших історичних раритетів. (Вхід коштує 500 гривень, але це – за бажанням). До речі, гіди вважають: торік з числа туристів, що відвідали Відень, найбільший відсоток склали саме українці, залишивши позаду навіть таких відомих мандрівників, як японці. Та й взагалі, наших співвітчизників у місті вистачає. Скажімо, у кав’ярні не дивина зустріти офіціанта з України.
Питна вода у Відні хороша, її постачають з джерел у навколишніх горах. А ось на харчі місцеві мешканці нарікають – „грішать” на хімію і ГМО.
...Від Відня до Праги автобусом – годин п’ять. Кордон перетинається непомітно. Що опинився в Чехії, можна зрозуміти хіба по інакших написах на придорожніх знаках. А ще – по полях, засіяних хмелем. (Для виробництва тамтешнього пива він дуже потрібний). Сніданок у празькому готелі – так званий шведський стіл: нарізка з овочів, хліба, ковбаси і йогурт, сік, чай, кава. Їж, скільки влізе, але забирати ці продукти до себе в номер не дозволяється. Екскурсійна програма – дуже насичена. Будівля зі старовинними курантами, могутній Карлов міст через річку Влтава. (Його побудували близько півтисячі років тому й досі кажуть: він – вічний). У соборі святого Віта вражає архітектурна велич і гарні кольорові вітражі. Але в Празі є чимало місць, де старовина сусідствує з модернізмом – ось як „танцюючий будинок” (на фото). Популярністю поміж туристів користується прогулянка на пароплаві річкою. При цьому гід розповідає щось цікаве, а слухачі сидять, тримаючи в руках хто чашку чаю, хто келих м’якого пива. (На всі напої однакова ціна – 60 гривень. Розрахунок у продавців зрозумілий: на палубі ніхто не має вибору, купить і дороге, нікуди не подінеться...) Загалом же Прага затишна і гарна, місто казкової мрії. А шопінг там – дійсно цікава і вигідна справа. Ціни на товари у супермаркетах удвічі менші, ніж у центрі міста. Розпродаж – це не як у нас, коли з ціни у 200 гривень „скидають” двадцятку. Там у крамницях інколи зменшують вартість речей до 70%. Знайти светр за 60 гривень – це цілком реально. (Єдина умова – такий товар потім не підлягає поверненню. Бо є такі спритники, що задешево куплять, кілька днів поносять одежину й несуть її назад, мовляв – не підійшла...)
...У німецькому Дрездені все якось аж надто по-німецькому: все правильно, чітко, продумано, впорядковано – від вивіски на магазині до дороговказівника. Звісна річ - чисто. Під час ІІ-ої світової війни Дрезден було майже вщент розбомблено, його німці відбудували, але справді чогось особливого там зараз мало. Кому цікаво – може завітати до картинної галереї. Більш практичні мандрівники не оминуть великий торговельний центр. Ціни там приємно дивують... Коли ж виникне бажання підкріпитися – за 180 гривень можна замовити „ковбасину” вурст, картоплю, квашено-варену капусту і порцію пива. Ситно виходить, туристам подобається.
Боквурст. (Ковбаски). Спочатку готується фарш: 65% м’яса – свинина, 30% - яловичина, а решта – сало, дрібна потовчена крига, сіль, перець. Набиваються тонкі кишки й ковбаси коптяться на букових дровах. Після завершення „обробки димом” їх ще трохи доварюють в окропі. Смакують як до пива, так і до картоплі. Соковиті. Їх треба їсти свіжими. Бо як вони полежать навіть у холодильнику хоча б три дні – смак уже не той.
Повертаючись додому, Ольга Примак побачила в Німеччині великі поля з сонячними батареями. Це – один з напрямків досягнення німцями енергонезалежності.
Підсумовуючи своє перебування в Європі (6 днів і 5 ночей), Ольга не шкодує про сплачені туроператору 200 євро. У цю суму входять проїзд автобусом, віза і консульський збір, ночівлі в готелях зі сніданками і оглядові екскурсії в усіх містах перебування. Подібна поїздка є нагодою познайомитися з новими людьми, побачити світ, порівняти життя в різних країнах. Все це – свіжі враження, приємні спогади і хороший досвід. Програма автотуру насичена, пішки доводиться ходити не дуже багато, тобто – не втомлюєшся. Чи не єдині вимоги – подбати про зручні одяг та взуття, а свої речі треба носити в сумці. Бо якщо покласти в пакет і залишити його хоч на короткий час без уваги – схиблені на чистоті й порядку працівники європейських готелів та кав’ярень вмить відправлять усе на смітник. І неприємно буде ритися у контейнері з відходами в пошуку своїх документів, телефону чи рукавичок...
Головне ж, що привозять люди з таких мандрівок – це спогади. І зміцнені мрії у майбутньому вирушити ще кудись. Наприклад – до Італії...
Олег
МІРОШНИЧЕНКО
За словами Ольги Примак, вперше з можливостями автобусної подорожі вона ознайомилася рік тому, коли поїхала до Польщі. Все виглядало наступним чином: вечірній виїзд зі Львова, і вже вранці – автобус у Кракові, місті, яке у період сивої давнини було столицею Польщі. Учасникам туру запропонували відвідати аквапарк, взяти участь у пішій екскурсії центром Кракова. (Зокрема, оглянути Вавель – пантеон, де поховані видатні діячі польської історії – королі, митці, політики). Торік, у жовтні, пощастило з погодою, було 20 градусів тепла, тож враження від прогулянки були чудові – згадує Ольга. „Лишилося трохи вільного часу, тож хто хотів – міг проїхатися трамваєм, ніби поринувши в тиху і спокійну атмосферу старовинних вулиць. Або у кав’ярні скуштувати страви місцевої кухні. Вони, до речі, не надто дорогі – на відміну, скажімо, від Києва”.
Після ночівлі в готелі випала нагода побачити давні соляні копальні у Величку, де глибоко під землею знаходиться храм, в якому молилися шахтарі перед роботою. Також вельми пізнавальним виявився візит на курорт Закопане. (Там є басейни з термальними підземними водами, а на навколишніх гірських схилах розташовані траси для занять лижним спортом). Що цікаво – в Польщі дійсно хороші дороги, їх капітально відремонтували до Чемпіонату Європи з футболу 2012 року. На трасах лінії між смугами руху транспорту підсвічені ліхтарями. Їхати в таких умовах – справжнє задоволення.
Стосовно наступної подорожі у серпні нинішнього року, то Ольга Примак чесно визнає: допоміг щасливий збіг обставин. Вона планувала відвідати за 185 євро столиці Угорщини (Будапешт) і Австрії (Відень).Але незадовго до дати поїздки їй зателефонували з турфірми й повідомили – група не назбиралася, тур скасовано. Однак якщо є бажання – пропонують вирушити приблизно за таку ж суму за маршрутом Будапешт (Угорщина) – Відень (Австрія) – Прага (Чехія) – Дрезден (Німеччина). „Звісна річ, я вирішила скористатися таким шансом – побачити замість двох європейських країн аж чотири, - розповіла Ольга. – Довелося виїхати на тиждень раніше. А при оформленні візи – здати у консульському відділі відбитки пальців. Такі тепер правила”.
...Після перетину кордону Угорщина справила враження звичайної країни. Місцевість – переважно рівнинна. Всюди чисто, урни для сміття – навіть уздовж автотрас. Триповерхових будинків чи палаців (як в Україні під Києвом чи навіть Черніговом) в тамтешніх містах і селах не помічалося. Забудова – переважно скромні хатинки. Поля стоять здебільшого під соняшником і кукурудзою. Багато яблуневих садів. Перша зупинка в маршруті – місто Егер. Розташоване воно у відомій виноробній долині. Схили пагорбів прикрашають величезні виноградники, а підніжжя гір подекуди „подірявлені” родинними (приватними) підвалами, де зберігають вино і проводять дегустацію. Туристів спочатку заводять у спеціальний зал, годують гуляшем (з дороги ця страва видається напрочуд смачною), а потім – надходить черга „червоного, білого, рожевого”. Словом, напої є на будь-який вибір. Скуштував, вподобав, замовив – все дуже просто.
Гуляш – традиційна угорська страва.
На високій сковорідці з рослинною олією або смальцем до золотавого відтінку обсмажується дрібно нарізана велика цибулина. Потім додається чайна ложка меленої паприки і швидко розмішується. Надалі викладається півкіло порізаного кубиками зі стороною 3 см м’яса свинини. Обсмажують хвилин п’ять. Згодом солять, додають товченого чорного перцю, кілька розчавлених зубчиків часнику. Наступний етап – залити все окропом, щоб рідина лише трохи покривала інгредієнти. На повільному вогні все тушкується 40 хвилин. Опісля кладуть 300 грамів нарізаної великими кубиками картоплі, нарізаний болгарський перець без серцевини, ще раз доливають окріп і готують хвилин двадцять. Страву подають з подрібненою петрушкою.
Столиця Угорщини Будапешт розкинулася по обидва боки мутноводної річки Дунай. Особливо гарно місто виглядає у темряві, бо мости й багато будівель у центрі підсвічені ліхтарями. (Подекуди там ще лишилася старовинна система вуличного освітлення, яка працює на газу). В історичному серці Будапешта чимало храмів. У добу середньовіччя, коли місто захопили турки, там навіть стояла мечеть. Перлина архітектури - угорський парламент. А ось резиденція їхнього президента – лише непримітна двоповерхівка. Та й їздить він на звичайній „Шкоді”. Приємні враження залишила прогулянка Дунаєм на пароплаві. Посидіти на палубі за столиком, милуючись навколишнім краєвидом – чим не відпочинок?
Стосовно мови угорців, то вона на диво незвична, складна, аж ніби ріже слух. (Належить до фіно-угорської групи, далекі „родичі угорців” – ханти і мансі, які живуть за Уралом). Роздані туристам в автобусі коротенькі угорські розмовники мало допомогли в побуті.
В тамтешніх магазинах під час купівлі краще розраховуватися платіжною карткою. Так зручніше.
Ніч у готелі – й дорога на Відень. Ще до приїзду в австрійську столицю подорожуючі побачили поля, заставлені височенними вітряками. Їх там тисячі. Електрику виробляє вітер, не шкодячи екології. Над автотрасами зведені спеціальні місточки для переходу зайців і косуль, а подекуди під проїжджою частиною – тоннельки для жаб та їжаків. Ближче до Відня побудовані великі тепличні комплекси, звідки овочі свіжими доставляють до міста протягом усього року. Телефони-таксофони біля доріг функціонують на сонячних батареях. На автозаправках для водіїв діє душ, коштує ця послуга 25 гривень за 15 хвилин.
Відень стоїть теж на річці Дунай. Біля берега не дивина побачити баржу, на якій обладнані сауна і басейн. А ось у річці там чомусь купатися не прийнято. Місто це – старе й сучасне водночас. (Як зауважила Ольга Примак – „Ажурне”). Приємно, що машин на вулицях столичного центру мало. Чимало людей користуються велосипедом або... самокатом. У підземних переходах – ескалатори, біля тротуарів подекуди – ваги, зважитися коштує 5 гривень на наші гроші. У престижному районі пообідати доволі дорого. Традиційний ресторан за замовлення, що складатиметься з гарбузового супу-пюре, великого шніцеля, картоплі, солоного огірка і порції штруделя, „заломить” 350 гривень. У турецькому за приблизно те ж саме – 250.
Штрудель – це десерт, який полюбляють австрійці. Та й гостям їхньої країни така страва теж смакує непогано. Для її приготування спочатку роблять тісто: три чверті склянки води змішують з яйцем і столовою ложкою оцту. Дві з половиною склянки борошна змішують з дрібкою солі. Потім туди вливають 3 столові ложки розтопленого вершкового масла, надалі, за кілька разів, „яйцеву суміш”. Розмішувати треба виделкою, згодом – місити руками, аж доки тісто перестане прилипати до столу. Його формують у кулю, кладуть у миску і на 30 хвилин виставляють на холод. У цей час жменю родзинок заливають окропом на 10 хвилин, дрібно нарізається пара яблук, товчеться жменя мигдальних горіхів. Усе це змішується з цукром. Черговий крок – тісто розкатують у коло діаметром 25 см, а в продовження його акуратно розтягують на чотири боки, щоб вийшов лист розміром приблизно 35 на 50 см. Його змазують розтопленим маслом, викладають начинку, загортають рулетом, з’єднують з боків – і відправляють на змазаному маслом деку в духовку з температурою 200 градусів. Запікати 30-35 хвилин. Вийняти, охолодити, подати. Декому ця страва подобається з молоком.
Туристів навколо безліч. Сновигають між собором святого Стефана та старим Імператорським палацом, де зараз розмістилися шикарні виставки скарбів та інших історичних раритетів. (Вхід коштує 500 гривень, але це – за бажанням). До речі, гіди вважають: торік з числа туристів, що відвідали Відень, найбільший відсоток склали саме українці, залишивши позаду навіть таких відомих мандрівників, як японці. Та й взагалі, наших співвітчизників у місті вистачає. Скажімо, у кав’ярні не дивина зустріти офіціанта з України.
Питна вода у Відні хороша, її постачають з джерел у навколишніх горах. А ось на харчі місцеві мешканці нарікають – „грішать” на хімію і ГМО.
...Від Відня до Праги автобусом – годин п’ять. Кордон перетинається непомітно. Що опинився в Чехії, можна зрозуміти хіба по інакших написах на придорожніх знаках. А ще – по полях, засіяних хмелем. (Для виробництва тамтешнього пива він дуже потрібний). Сніданок у празькому готелі – так званий шведський стіл: нарізка з овочів, хліба, ковбаси і йогурт, сік, чай, кава. Їж, скільки влізе, але забирати ці продукти до себе в номер не дозволяється. Екскурсійна програма – дуже насичена. Будівля зі старовинними курантами, могутній Карлов міст через річку Влтава. (Його побудували близько півтисячі років тому й досі кажуть: він – вічний). У соборі святого Віта вражає архітектурна велич і гарні кольорові вітражі. Але в Празі є чимало місць, де старовина сусідствує з модернізмом – ось як „танцюючий будинок” (на фото). Популярністю поміж туристів користується прогулянка на пароплаві річкою. При цьому гід розповідає щось цікаве, а слухачі сидять, тримаючи в руках хто чашку чаю, хто келих м’якого пива. (На всі напої однакова ціна – 60 гривень. Розрахунок у продавців зрозумілий: на палубі ніхто не має вибору, купить і дороге, нікуди не подінеться...) Загалом же Прага затишна і гарна, місто казкової мрії. А шопінг там – дійсно цікава і вигідна справа. Ціни на товари у супермаркетах удвічі менші, ніж у центрі міста. Розпродаж – це не як у нас, коли з ціни у 200 гривень „скидають” двадцятку. Там у крамницях інколи зменшують вартість речей до 70%. Знайти светр за 60 гривень – це цілком реально. (Єдина умова – такий товар потім не підлягає поверненню. Бо є такі спритники, що задешево куплять, кілька днів поносять одежину й несуть її назад, мовляв – не підійшла...)
...У німецькому Дрездені все якось аж надто по-німецькому: все правильно, чітко, продумано, впорядковано – від вивіски на магазині до дороговказівника. Звісна річ - чисто. Під час ІІ-ої світової війни Дрезден було майже вщент розбомблено, його німці відбудували, але справді чогось особливого там зараз мало. Кому цікаво – може завітати до картинної галереї. Більш практичні мандрівники не оминуть великий торговельний центр. Ціни там приємно дивують... Коли ж виникне бажання підкріпитися – за 180 гривень можна замовити „ковбасину” вурст, картоплю, квашено-варену капусту і порцію пива. Ситно виходить, туристам подобається.
Боквурст. (Ковбаски). Спочатку готується фарш: 65% м’яса – свинина, 30% - яловичина, а решта – сало, дрібна потовчена крига, сіль, перець. Набиваються тонкі кишки й ковбаси коптяться на букових дровах. Після завершення „обробки димом” їх ще трохи доварюють в окропі. Смакують як до пива, так і до картоплі. Соковиті. Їх треба їсти свіжими. Бо як вони полежать навіть у холодильнику хоча б три дні – смак уже не той.
Повертаючись додому, Ольга Примак побачила в Німеччині великі поля з сонячними батареями. Це – один з напрямків досягнення німцями енергонезалежності.
Підсумовуючи своє перебування в Європі (6 днів і 5 ночей), Ольга не шкодує про сплачені туроператору 200 євро. У цю суму входять проїзд автобусом, віза і консульський збір, ночівлі в готелях зі сніданками і оглядові екскурсії в усіх містах перебування. Подібна поїздка є нагодою познайомитися з новими людьми, побачити світ, порівняти життя в різних країнах. Все це – свіжі враження, приємні спогади і хороший досвід. Програма автотуру насичена, пішки доводиться ходити не дуже багато, тобто – не втомлюєшся. Чи не єдині вимоги – подбати про зручні одяг та взуття, а свої речі треба носити в сумці. Бо якщо покласти в пакет і залишити його хоч на короткий час без уваги – схиблені на чистоті й порядку працівники європейських готелів та кав’ярень вмить відправлять усе на смітник. І неприємно буде ритися у контейнері з відходами в пошуку своїх документів, телефону чи рукавичок...
Головне ж, що привозять люди з таких мандрівок – це спогади. І зміцнені мрії у майбутньому вирушити ще кудись. Наприклад – до Італії...
Олег
МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий