Алла Єрмоленко, директорка Сновського ліцею №1: «Питання вивчення історії своєї держави та рідного краю сьогодні як ніколи актуальне»

 

 (Продовження. Початок у «Промені» № 4 від 23.01.2025 р.).

Продовжуємо розповідь про археологічні дослідження нашого краю. Нагадую, що перша археологічна експедиція у Придесення була організована у 1874­1886 рр. під керівництвом професора Д.Я.Самоквасова. Друга археологічна експедиція на територію Чернігівщини – Деснянська – була організована 1936­го р. Інститутом Археології АН УРСР разом з Інститутом Історії ім. М. Я. Марра АН СРСР і Державним музеєм антропології.

У польових дослідженнях брали участь російські та українські археологи, палеозоологи та геологи. Керівником експедиції був призначений М. В. Воєводський. Метою експедиції було: дослідити палеолітичні пам’ятки в межах дніпровського язика риського зледеніння і, як наслідок, співставити археологічні та геологічні матеріали. Завдяки діяльності місцевих краєзнавців пожвавлювалася зацікавленість дослідників пам’ятками Подесення. Так біля с. Чулатів Новгород­Сіверського району Чернігівської області ще з першої половини ХІХ ст. розроблявся крейдяний кар’єр. У 1935 р. місцевий учитель М. Я. Захарченко в кар’єрі зібрав кремінь зі слідами штучної обробки людиною та фауністичні залишки. Внаслідок роботи кар’єру пам’ятка знаходилася під загрозою знищення, тому інформація була подана в Київ, звідки був командирований археолог І. Г. Підоплічка. Вже в 1935 р. розпочато польові дослідження пам’ятки Чулатів І (Крейдяний Майдан). Розкопками було відкрито три об’єкти – залишки вогнищ. За свідченнями робітників кар’єру сажиста маса, великі кістки та кремінь траплялися на вищих точках крейдяного горба. Досліджуючи землі Чернігівщини, Деснянська експедиція відкрила ряд археологічних пам’яток. Також проводилися розвідувальні роботи по притоках р. Десна. У 1940­му році вперше в історії Ф. В. Лучицький провів розвідки по р. Снов. Так розпочалося дослідження Сновщини. В архіві ІА НАНУ зберігається попередній звіт археологічної розвідки по р. Снов (права притока р. Десна). В цьому документі зазначається, що розвідки були проведені за дорученням начальника Деснянської експедиції М. В. Воєводського. У звіті є чудові описи різноманітних природних, географічних особливостей р. Снов. Річка бере свій початок на території Орловської області і тече у південно­західному напрямку, створюючи перший вигин біля села Гірськ і другий біля міста Сновськ. Русло річки в літній час 1940 р. було 20­30 м завширшки. Більше розширення спостерігається при впадінні в неї невеличкої річки Цата та річки Смяч. Береги річки Снов від верхньої течії до села Гірск пологі. Місцями зустрічаються групи піщаних дюн. Правий берег частково порослий сосновою посадкою та поодинокими деревами вільхи, дубу, сосни, а також молодим дубняком. На правому березі в основному переважають старі соснові й дубові ліси. В деяких місцях лівий берег вищий за правий. Ширина заплави річки Снов 3­4 км, містами 5­6 км. Після весняної повені в заплаві з’являється багато невеликих водойм, довгих, по декілька кілометрів рукавів, береги яких вкриваються густою рослинністю. Спочатку Ф. В. Лучицький та інші співробітники Деснянської експедиції досліджували порослу вільхою та березою заплаву маленької річки Цата та околиці села Клюси. Ці розвідки на той час не дали результатів.

Продовжуємо нашу розповідь про Деснянську археологічну експедицію, яка була організована в 1936­1940 рр. і вперше дослідила Поснов’я та відкрила ряд археологічних пам’яток на території нашого краю. Звіт про результати даної експедиції зберігається в Науковому архіві ІА НАНУ: Лучицький Ф. В. Археологічні роботи по дослідженню Чернігівщини, археологічна розвідка по р. Снову 1940 р. (попередній відчіт). У ході досліджень Ф.Лучицьким високого берега річки Снов у районі села Гірськ у 1940 році було виявлено два нові городища й один курган. Одне городище розташоване на східній околиці села, на невисокому березі річки Снов. Городище укріплене валом і ровом. Вал добре зберігся з північної та західної сторін городища. Вал із південної сторони пошкоджений невеличким яром, який утворився від протічної води. Ширина валу 10 м, висота 2 м. Вал підвищується над рівнем площадки городища. Площадка рівна, прямокутної форми. Її розміри 64х63 м. Біля городища розташовувалися будівлі місцевого колгоспу. Неподалік від будівлі канцелярії колгоспу зберігся в’їзд на територію городища. На території пам’ятки було зібрано підйомний матеріал. Він представлений дрібними уламками посуду. Найбільша концентрація підйомного матеріалу спостерігалася біля в’їзду в городище та біля приміщення школи. Більшість фрагментів належали товстостінним ліпним посудинам без орнаменту. Зустрічалася в невеликій кількості кружальна кераміка. Вона представлена фрагментами стінок та вінців горщиків. Вінця орнаментовані паралельними рядами хвилястих ліній. На жаль, індивідуальних датуючих речей не було виявлено. Ф. В. Лучицький припустив, що сіверянське населення Гірського городища №1 залишило його значно пізніше, ніж жителі інших городищ Подесення, досліджених ним у 1938­1939 рр. За характером орнаментації посуду з Гірського городища його можна віднести до давньоруського часу. Щодо ліпного посуду, то можна припустити, що він належав носіям роменської культури. Городище №2 займає високий пагорб за 2 км на північ від села Гірськ. Його площа 1,6 га.

Площадка городища прямокутної форми, розміри якої 116х160 м. Вона піднімається на 16 м над рівнем заплави. Майже рівна площадка городища розорюється. Вона трохи підвищується з західної частини, де частково зберігся земляний вал. Із південної та північної сторін городище укріплене крутим ровом глибиною від 8­12 м.

Дослідникам вдалося встановити, що біля західного напівкруглого кордону городища помітне напівкругле заглиблення, яке відокремлює городище від зораного поля. Це заглиблення і є ровом, який захищав городище з західної сторони. На городищі культурний шар майже відсутній. Він розораний та розмитий дощовою й талою водою. Культурний шар трохи зберігся біля залишків західного валу. Керамічний матеріал, зібраний на городищі, представлений дрібними товстостінними ліпними фрагментами посуду з домішками піску та шамоту. Цілком ймовірно, що городище належало носіям роменської культури.

Ще одна цікава пам’ятка була виявлена в північно­західній частині села Гірськ на подвір’ї громадянина Дорохуна Леоніда Никифоровича. Це курган, діаметр якого 30 м, висота 1,5 м. Курган частково зруйнований у ході будівництва льоху. Під час будівництва льоху зустрічалися людські кістки.

Потім експедиція провела дослідження вподовж течії правого берега і заплави, минувши село Нові Боровичі, до села Старі Боровичі. На береговій терасі з північно­східної сторони села Старі Боровичі було виявлено городище трохи продовгуватої форми. Його розміри: 80 м ширина і 88 м довжина. В західній частині добре зберігся насипний земляний вал висотою 2,5 м над площадкою городища. Він задернований. Площадка городища помітно звужується і понижується до заплави. Територія городища розорюється. Культурний шар потужністю 10­15 см. На поверхні та в культурному шарі зустрічається багато товстостінних фрагментів ліпного посуду, фрагментів граніту та світло­сірого кварциту, фрагменти глиняних грузил, кістки тварин та залишки раковин.

За насипним валом городища знаходиться інша велика площадка. Вона захищена з півдня та півночі глибоким яром, який тягнеться до заплави річки Снов. Поверхня цієї площадки рівна. У північно­західній частині площадки було виявлено невеличкий курган. Його діаметр 10 м і 1,5 м висота. Курган частково розораний. Ця площадка нагадує ще одне городище. Старо­Боровицьке городище за своїми топографічними особливостями нагадує 2­ге Гірське городище.

Потім експедиція Ф. Лучицького провела дослідження правого берега річки Снов від села Старі Боровичі до м. Сновськ. На цій ділянці пам’яток археології виявлено не було.

Продовжуємо розповідь про Клюсівську пізньопалеолітичну стоянку, яка, на основі здобутих матеріалів, може бути датована часом близько 20 тисяч років до наших днів. Виявлення її переконливо свідчить про досить давнє заселення первісними людьми басейну ріки Снов (до цього часу такі стоянки між Дніпром і Десною були невідомі). Пізньопалеолітичні матеріали Клюсівської стоянки, зокрема численна крем’яна колекція, дають підстави нам говорити про Клюсівську стоянку­майстерню. Пам’ятки залягали у верхах потужного шару щільної темно­брунатної глини, перекритої здебільшого шаром світлого та жовтого піску, а також сірим ґрунтом, характерним для районів Полісся. На окремих ділянках, особливо ближ¬че до краю балки, піски, що перекривають глину, і верхня частина самої глини розмиті. Археологічні знахідки – крем’яні артефакти, уламки кісток тварин, кісткове вугілля та вохра — розташовані, як у верхах ґрунту, так і на сучасній поверхні. Вище по схилу глибина залягання знахідок поступово збільшується, досягаючи місцями 2­2,5 м від сучасної поверхні. На окремих ділянках, поряд зі скупченнями кісткового вугілля та попелу в місцях давніх вогнищ, траплялися в значній кількості крем’яні вироби (до кількох тисяч екземплярів) та великі уламки кісток мамонта. Подібне скупчення зафіксовано на відносно невеликій площі — близько 40 м2, де поетап¬но простежено весь процес розщеплювання та вторинної обробки кременю, який можна одночасно розглядати як специфічне місце обробки каменю, тобто, як конкретну каменеоброблювальну майстерню. За свідченнями професора І.Г. Шовкопляса на дослідженій площі стоянки було зібрано понад 10 тис. знахідок. Значну кількість знахідок становлять нуклеуси (109 екземплярів) – кам’яні ядрища, від яких відбивалися гострі пластини для виготовлення кам’яних знарядь. Частина з них здебільшого є залишковими формами. Судячи з аналізу нуклеусів, тут існувала паралельна пластинчаста техніка первинного розколювання. Переважають паралельні поздовжні, біпоздовжні, ортогональні зразки середніх розмірів (5­7 см). На одній із розкопаних ділянок площею 40 кв. м знайдено дуже велике скупчення виробів із кременю – декілька тисяч екземплярів: від заготовок до готових знарядь праці, які характеризують всі етапи розщеплення і обробки кременю в процесі виготовлення різноманітних знарядь праці. У цьому скупченні можна вбачати залишки своєрідної пізньопалеолітичної майстерні по обробці кременю. На досліджуваній площі стоянки було зібрано 10,5 тисяч крем’яних екземплярів, в тому числі біля 400 різноманітних знарядь праці, серед яких переважають вістря, виготовлені на ножевидних пластинах. Більшість із них доволі крупні й мають оброблений верхній край, рідше – обидва краї. Також зустрічаються невеликі вістря на вузьких тонких пластинах і подвійні вістря на протилежних кінцях заготовок

 (Далі буде)