Запорука довголіття

 

У одному з номерів «Променя» мою увагу привернула стаття «Цікаві факти про здоров`я людини». Прочитавши, а потім ще двічі перечитавши її з олівцем у руках і підкресливши найцікавіші місця, які обмеження в їжі – запорука довголіття, я зрозумів, що до цього вів абсолютно ненормальний спосіб життя – їв усе підрід, а особливо натискав на хліб, у якому, як переконливо доводив автор статті, зосереджено багато важких речовин, що сприяють ожирінню і, зрештою, стають причиною різних неприємних речей.

І я вирішив негайно розпочати боротьбу за своє довголіття. Для початку припинив їсти хліб…

– Що з тобою? – запитала дружина, побачивши, що за обідом я скромно сьорбаю борщ без хліба. – То по хлібині уминав, а сьогодні, дивись, крихти в рот не взяв. Може, захворів?

- Навпаки, - спокійно відповів я. Витравляю з себе важкі речовини. До речі, й тобі рекомендую. Для продовження життя. За тиждень почув деяке полегшення, а, зважившись, радісно відзначив, що боротьба за довголіття вже дала перші наслідки, я схуд на 400 грамів.

Невдовзі з радіопередачі «Ваше здоров`я – ваших руках» довідався, що, крім хліба, великої шкоди організмові завдають також молоко і сало, які сприяють утворенню холестерину в крові, і, зрештою, призводять до тих неприємностей, котрі позначаються латиною. Проклинаючи холестерин останніми словами, бо він позбавив мене улюблених страв – смаженої картоплі з салом і гречаної каші з маслом, я рішуче відмовився й від цих підступних продуктів. Оскільки ж організм вимагав компенсації, став налягати на м`ясо та яйця.

Однак тут виявилося, що я сам того не усвідомлюючи, катастрофічно підривав цим своє здоров`я. І якби не вечірня газета зі статтею «М`ясо – друг чи ворог?», у мене фактично не залишилося жодних шансів на довголіття. Одночасно стаття відкрила мені очі й на яйця, які раніше я вважав цілком безпечними для щоденного вжитку. Аж ні, від яєць буває жовтуха і ще щось, правда, автор не сказав од якої саме їх кількості, але це вже, я переконаний, немає істотного значення. Відтоді для мене перестали існувати і яйця, і м`ясо.

Незабаром кинув пити кефір, позаяк він, як і вся кислота, роз`їдає шлунок.

Про це мене конфіденційно поінформував наш електрик Петрович. А він знає, з лікарями на короткій нозі – вже тричі лікувався від алкоголізму.

Йдучи на роботу, він з`їдав цибулину або часник. Без солі, зрозуміло, бо сіль теж має негативний вплив – так пояснив відривний календар. В обідню перерву брав у їдальні редьку й капусту – мені щодня залишав знайомий кухар, сумлінно пережовував їх і запивав водою, нанюхуючи все це котлетами та відбивними, які поїдали, зовсім не дбаючи про своє здоров`я, мої колеги.

– Ви хоч би склянку чаю або кави взяли, - сказала одного разу касирка, жалісливо глянувши на мене. – Може у Вас грошей немає, то беріть так. Колись віддасте.

– Не в грошах справа, - повчально відповів я, - а в довголітті. І провів з нею бесіду про те, що чай і кава збуджують, а, отже, і руйнують нервову систему…

Важче було з колегами. Вони ніяк не хотіли вірити, що я просто борюся за довголіття. Час від часу котрийсь із них підходив до мене, відривав мою голову від столу і співчутливо питав: «Ну  скажи, старий, дома щось негаразд? Із дружиною?»Мені навіть смішно було слухати дилетантів, бо з ким-ким, а з дружиною в нас повна гармонія. Щоранку вона викликала телефоном таксі і зносила мене з п`ятого поверху, турботливо уміщувала в машині і ніжно говорила на прощання: «Їдь, горенько моє! І що ти вже там напрацюєш?»

…А ще за тиждень я остаточно зрозумів, що стою на правильному шляху і до стопроцентного довголіття мені залишилося зробити один вирішальний крок. Розгорнувши журнал «Друг живота», я побачив великий заголовок на дві сторінки: «Голод не тітка. А рідний батько». Проковтнувши статтю, де йшлося про те, що лише повний голод може вилікувати людину від усіх болячок і забезпечити їй довге та щасливе життя, я наказав дружині подалі заховати цибулю й часник і взявся до оперативного подовження життя.

…Коли санітар «Швидкої допомоги», узявши мене під руки, легко, мов пір`їнку, заніс до маніпуляційного кабінету, лікар мовчки оглянув моє невагоме тіло, що вже явно скидалося на тіло довгожителя, і, пробуркотівши: «Ще один борець за здоров`я…», заходився готувати якісь процедури.

На прощання він сердито сказав:

– Не робіть дурниць. Їжте все підряд. От і будете здорові!

І я кулею почвалав до найближчого кафе.

Георгій ЛЕПНЮК