Гірські непрості реалії

 

Трохи менше 90 людей залишається сьогодні проживати у близькому до прикордоння з РФ Гірську. Донедавна мальовничому, потопаючому в казково чарівній природі, населеному казково красивими, добрими й дружніми людьми.

Після лютого 2022 року там стало інакше – сумніше й небезпечніше, але все одно життя в селі теплиться. Виручає людей робота голови і діловода старостату, фельдшера, магазину, торгівля хлібом, всіма необхідними продуктами, здійснювана місцевим сільпо. З Богом автівка їздить до Жоведі, а звідти іншою автівкою товар везеться горянам. Підмогою сільчани вважають і рух соціальної маршрутки, котра щоп`ятниці (за попереднім записом у старостаті) везе людей до Сновська, а звідти – додому.

Нерідко нею користується поважна жителька Надія Бардакова­Хоблова, медикиня, про яку газета розповідала, буттям якої ми всі щиро захоплювалися. І хоч Надія Павлівна не один рік на заслуженому відпочинку, дотепер залишається паличкою­виручалочкою для багатьох своїх одноліток, подружок.

У телефонній розмові поділилася тим, як їм там непросто, які хвилювання переживають  і як все витримують.

– Над нашими будівлями щоночі гул, а учора (йдеться про ці дні лютого) так десь неподалік вибухало, що тряслися шибки на вікнах, на столі порожня скляна банка торохтіла, у будку ховався і довго не вилазив собака. Зате, коли вщухло, ­ продовжила далі розказувати Надія Павлівна, ­ ми з мого віку жіночками зібралися на посиденьки, наговорилися, назгадувалися: і про минулі, сповнені радістю часи, і про майбутні невеселі перспективи.

За її словами, віра в перемогу добра над злом у всіх на слуху, у мріях. Озвучуються ці мрії вголос, коли горянки ходять з палицями вечірніми вуличками (така собі скандинавська хода), плетуть круги, спілкуючися очі в очі. До речі, при нагоді передають передачі захисникам, моляться за них. Теплиться їм, коли випадає бути на зв`язку з рідними. Звісно, перебої в роботі мобільних операторів є, але терпимі, цілком зрозумілі.

Пані Надію та інших її односельців діти наполягають забрати до себе, у більш безпечніші, віддаленіші від кордону місця, однак поки що позитивної відповіді їм нема. Можливо, потім, навесні, можливо, влітку, а там, хто зна, коли…

А закінчити невеличку оповідку про непрості гірські реалії хочеться приємною інформацією: в селі люблять читати друковану періодику і особливо чекають «Промінь». Нашу та інші газети, перекази, пенсії щотижня привозить пересувна пошта.