Федір Романенко зі Смячі із «Променем» понад пів століття

 

Редакція «Променя» отримала зворушливий лист від нашого позаштатного кореспондента, вчителя­пенсіонера Федора Степановича Романенка, у якому міркування про часи, коли все було по­іншому, цвіли людні села, де працювали колгоспи і радгоспи, курсували між ними переповнені автобуси, у школах навчалось багато дітей з паралельними класами і в газеті  трудилися такі знані й шановані журналісти, як Олег Мірошниченко, Марія Ісаченко, Валентина Руденок, Леонід Шлома, коли виходили в радіоефір чудові передачі зі дзвінкоголоссям Галини Данильченко і навіть по місцевому телевізору показували й вітали земляків.

Нема всього того нині, про що Федір Степанович жалкує. Особливо про зачинені двері рідного навчального закладу, про те сумне й печальне, що доводиться переживати на схилі літ. Однак, душею вчитель залишається зі спогадами, мріями, котрі почасти викладає на папері.

Один з  його ліричних дописів газета пропонує вам, наші дорогі читачі.

Вечори над Сновом тихі

Десь за гаєм вітер спить,

Навтішався берег сміхом,

Очерет густий мовчить,

Я самотній  біля броду

Долю виглядаю,

Та не йде вона по воду,

весело співаючи,

 Краще б буря загриміла,

Почуття тамуючи,

Краще б річка закипіла,

Ніж мовчить сумуючи.

Вечори над Сновом тихі,

Десь за гаєм вітер спить,

Навтішався берег сміхом,

Очерет густий мовчить.