Дитяча пам’ять міцно закарбувала бомбордування фашистами потягу, що рухався в евакуацію. Переляканий п’ятирічний хлопчик вискочив із вагона й ледь не загинув під його колесами. Потім безкраї степи, де паслися овечки, а матуся майже постійно була на роботі. Рідна Україна, розграбована окупантами, довго відбудовувалася та заліковувала рани як на скалічених тілах, так і на землі. Тому вибір юнака, який рано став дорослим, був не випадковим – сільське господарство потребувало хороших спеціалістів.
А яким спеціалістом і керівником був повний тезко Кобзаря Т.Г. Шевченко, пам’ятає не одне покоління щорсівців. Беззмінний упродовж багатьох років начальник райсільгосптехніки вивів підприємство у число кращих. На його базі проходили численні семінари навіть всесоюзного масштабу. Тут першими почали виробництво транспортерів для картоплезбиральних комбайнів. На рахунку місцевих умільців чимало інших винаходів та раціоналізаторських пропозицій. Сам Тарас Григорович виховав багатьох керівників. Швидко у праці й турботах промайнуло життя. Зрання й допізна на роботі, майже без вихідних. Недарма ювіляр так настійно дякує своїй вірній дружині Любові Федосівні за те, що вона майже без його участі виховала таких чудових синів. А вони пишаються батьком, на його прикладі виховують уже власних дітей та онуків.
Людина, яка любить життя, уміє цінувати кожну його мить. Серед захоплень родини Шевченко – рибальство (про найсмачнішу юшку Тараса Григоровича ходять легенди), тихе полювання. До речі, неперевершена господиня Любов Федосівна із грибів може приготувати стільки смачних страв! Не роками – десятиліттями вимірюється дружба з родинами Скоробогатько, Гомонок та іншими. Спочатку спільна праця, потім спільні захоплення, спільний відпочинок.
Попри шанований вік (а минулої середи Тараса Григоровича вітали з поважним вісімдесятиліттям), він любить не лише відпочинок, а й працю на природі. У них із дружиною чимала кролеферма, яка забезпечує подружжя дієтичним м’ясом. А ще господар цінує можливість розім’яти кісточки на свіжому повітрі. Сідає за кермо авто й разом із Любов’ю Федосівною вирушають на луки, щоб накосити соковитої трави. «Можливо й не завжди це дається легко, - зізнається Т.Г. Шевченко, - але примушую тіло слухатися, розганяю кров, що застоялася. Тобто не жалію себе. Рух – то життя».
Про кожну людину можна сказати, що вона любить життя. А от наш ювіляр може стверджувати, що життя любить його. І хоч воно було нелегким, сповненим напруженої і відповідальної праці, проте, озирнувшись назад, йому є чим пишатися, є кого згадати. Люблять і пам’ятають його ті, з ким зводила доля. Не випадково у ювілейну днину дім Тараса Григоровича був наповнений дзвінкими голосами, чулися заздравиці, щирі побажання. Завітав міський голова О.О. Медведьов – з Почесною грамотою. Від імені ветеранів віншувала Т.Г. Шевченка очільник районної організації ветеранів Л.Р. Кравець. Товариші по партії Т.М. Кліщенко, І.Я. Філон та Б.М. Атрощенко не обмежилися квітами й подарунками. Співаючи заздоровних пісень, піднесли коровай з пшениці, що виросла на тих ланах, що багато років плекав ювіляр.
Вийшло задушевне родинне свято, яке й зворушило іменинника, й нагадало: є чим гордитися! Довго про ювілей також згадуватимуть син Сергій Тарасович Шевченко, який спеціально приїхав із Пітера, та племінник Олександр Павлович Дробот із Москви. Звідси, з України, ці немолоді вже люди повезуть часточку рідного тепла, приємні спогади й гордість за шанованого всіма ювіляра.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
А яким спеціалістом і керівником був повний тезко Кобзаря Т.Г. Шевченко, пам’ятає не одне покоління щорсівців. Беззмінний упродовж багатьох років начальник райсільгосптехніки вивів підприємство у число кращих. На його базі проходили численні семінари навіть всесоюзного масштабу. Тут першими почали виробництво транспортерів для картоплезбиральних комбайнів. На рахунку місцевих умільців чимало інших винаходів та раціоналізаторських пропозицій. Сам Тарас Григорович виховав багатьох керівників. Швидко у праці й турботах промайнуло життя. Зрання й допізна на роботі, майже без вихідних. Недарма ювіляр так настійно дякує своїй вірній дружині Любові Федосівні за те, що вона майже без його участі виховала таких чудових синів. А вони пишаються батьком, на його прикладі виховують уже власних дітей та онуків.
Людина, яка любить життя, уміє цінувати кожну його мить. Серед захоплень родини Шевченко – рибальство (про найсмачнішу юшку Тараса Григоровича ходять легенди), тихе полювання. До речі, неперевершена господиня Любов Федосівна із грибів може приготувати стільки смачних страв! Не роками – десятиліттями вимірюється дружба з родинами Скоробогатько, Гомонок та іншими. Спочатку спільна праця, потім спільні захоплення, спільний відпочинок.
Попри шанований вік (а минулої середи Тараса Григоровича вітали з поважним вісімдесятиліттям), він любить не лише відпочинок, а й працю на природі. У них із дружиною чимала кролеферма, яка забезпечує подружжя дієтичним м’ясом. А ще господар цінує можливість розім’яти кісточки на свіжому повітрі. Сідає за кермо авто й разом із Любов’ю Федосівною вирушають на луки, щоб накосити соковитої трави. «Можливо й не завжди це дається легко, - зізнається Т.Г. Шевченко, - але примушую тіло слухатися, розганяю кров, що застоялася. Тобто не жалію себе. Рух – то життя».
Про кожну людину можна сказати, що вона любить життя. А от наш ювіляр може стверджувати, що життя любить його. І хоч воно було нелегким, сповненим напруженої і відповідальної праці, проте, озирнувшись назад, йому є чим пишатися, є кого згадати. Люблять і пам’ятають його ті, з ким зводила доля. Не випадково у ювілейну днину дім Тараса Григоровича був наповнений дзвінкими голосами, чулися заздравиці, щирі побажання. Завітав міський голова О.О. Медведьов – з Почесною грамотою. Від імені ветеранів віншувала Т.Г. Шевченка очільник районної організації ветеранів Л.Р. Кравець. Товариші по партії Т.М. Кліщенко, І.Я. Філон та Б.М. Атрощенко не обмежилися квітами й подарунками. Співаючи заздоровних пісень, піднесли коровай з пшениці, що виросла на тих ланах, що багато років плекав ювіляр.
Вийшло задушевне родинне свято, яке й зворушило іменинника, й нагадало: є чим гордитися! Довго про ювілей також згадуватимуть син Сергій Тарасович Шевченко, який спеціально приїхав із Пітера, та племінник Олександр Павлович Дробот із Москви. Звідси, з України, ці немолоді вже люди повезуть часточку рідного тепла, приємні спогади й гордість за шанованого всіма ювіляра.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий