Трапляється так, коли нелегкому щастю дружної родини, де всі люблять одне одного й прагнуть у всьому допомагати й підтримувати одне одного, заздрять ті, хто не вміє будувати своє життя і не намагається дарувати великі й маленькі радощі. У сім’ї Афанасьєвих п’ятеро дітей. Старшому синові – Денису вже шістнадцять і він опановує професію будівельника у Щорському ВПУЛГ. Він беззаперечний авторитет для Дмитрика й Діани, які закінчують перший клас, п’ятирічної Дар’ї і трирічної Домініки. Попри малі літа, у кожного з дітей свої обов’язки. Дмитрик – великий трудівник і перший помічник татові по господарству – він і трави для худоби нарве, і в домі попилососить, молодших сестричок няньчить, до магазину збігає. Та чи мало про що попросять батьки. Хлопчик завжди безвідмовний.
Діана хоч і менша на рік за Дмитрика, але батьки вирішили, що краще буде для дітей ходити до одного класу. У хлопчика проблеми з зором, а дівчинці легше дається наука, тож разом їм простіше. Про Діану ще кажуть, що вона естетка, більш витончена натура: гарно малює, мріє про фотоапарат, щоб робити світлини, фотоетюди на природі. Дар’я з Домінічкою поки що більше полюбляють танцювати й співати. Татко для них на цей випадок карооке вмикає. Даша любить, аби їй читали казки, а якщо у старших на це немає часу, вона може й сама придумати цікаву історію. Найменшенька з дітей із задоволенням разом із татком годує курей, забирає з кубельця яйця.
У цій сім’ї постійну роботу має мама. Вона – вчителька української мови й літератури Новомлинської школи. Тато перебивається випадковими заробітками. Зараз він – контролер району електромереж. Береться за будь-яку роботу, аби забезпечити сім’ю необхідним. Коли купили будинок і почали ремонтувати його, всі навколо якось одразу помітили, що сім’я зробила непогане придбання. У домі тепер підлога з підігрівом, красивими кахлями обкладена піч і груба, у кімнатах сучасний інтер’єр. Усе це – їх спільними зусиллями, самотужки поліпшували умови побутування. Як і у всіх селян, мають велике господарство. Першими в селі завели в’єтнамських поросят (до речі, зараз у Нових Млинах екзотичні свині доволі популярні), кролі й кури тощо – це турбота Сергія Махсудовича. Нинішньої весни вирішили обладнати теплицю - все-таки дітям будуть ранні овочі. З приємністю помітили, що їх приклад наслідували деякі їх земляки. Доглянутий дім і подвір’я, сучасна побутова техніка, а головне – взаємна любов, турбота і піклування.
Сергій – як вічний двигун – постійно у нього з’являються якісь ідеї, щоб полегшити побут великої родини, вічно заклопотаної дружини. Тим паче, що новий навчальний рік для неї розпочнеться у Рогізках, бо малочисельну Новомлинську школу закривають. Юлія Вікторівна залежатиме від графіка роботи шкільного автобуса.
– У дитину потрібно вселити віру в себе, - говорить учителька. – Переконана, що всі діти талановиті. Лише слід відкрити обдарування. Коли почала розповідати про нашу землячку Тетяну Пусь, виявилося, що про самобутню поетесу учні майже нічого не знають. Тим часом вона створила сама себе: із золотою медаллю закінчила міську школу, сама вступила до Київського держуніверситету імені Тараса Шевченка і блискуче закінчила його, має цікаву роботу. Такі приклади вселяють у сільських дітей не лише надію, а й упевненість.
Звичайно, Сергієві хотілося б, аби його велика родина мешкала в місті – для нього самого це звичніше. Але негативний досвід першого шлюбу переконав Юлю, що краще жити там, де є рідня. От і старається голова сімейства полегшити побут, перебрати на себе більшість обов’язків: навіть суниці садить та силу-силенну квітів, а Юля їх сапає.
Отак і живе ця дружна сімейка, долаючи труднощі, іноді просто не помічаючи їх. Головне, що вони щасливі разом.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Діана хоч і менша на рік за Дмитрика, але батьки вирішили, що краще буде для дітей ходити до одного класу. У хлопчика проблеми з зором, а дівчинці легше дається наука, тож разом їм простіше. Про Діану ще кажуть, що вона естетка, більш витончена натура: гарно малює, мріє про фотоапарат, щоб робити світлини, фотоетюди на природі. Дар’я з Домінічкою поки що більше полюбляють танцювати й співати. Татко для них на цей випадок карооке вмикає. Даша любить, аби їй читали казки, а якщо у старших на це немає часу, вона може й сама придумати цікаву історію. Найменшенька з дітей із задоволенням разом із татком годує курей, забирає з кубельця яйця.
У цій сім’ї постійну роботу має мама. Вона – вчителька української мови й літератури Новомлинської школи. Тато перебивається випадковими заробітками. Зараз він – контролер району електромереж. Береться за будь-яку роботу, аби забезпечити сім’ю необхідним. Коли купили будинок і почали ремонтувати його, всі навколо якось одразу помітили, що сім’я зробила непогане придбання. У домі тепер підлога з підігрівом, красивими кахлями обкладена піч і груба, у кімнатах сучасний інтер’єр. Усе це – їх спільними зусиллями, самотужки поліпшували умови побутування. Як і у всіх селян, мають велике господарство. Першими в селі завели в’єтнамських поросят (до речі, зараз у Нових Млинах екзотичні свині доволі популярні), кролі й кури тощо – це турбота Сергія Махсудовича. Нинішньої весни вирішили обладнати теплицю - все-таки дітям будуть ранні овочі. З приємністю помітили, що їх приклад наслідували деякі їх земляки. Доглянутий дім і подвір’я, сучасна побутова техніка, а головне – взаємна любов, турбота і піклування.
Сергій – як вічний двигун – постійно у нього з’являються якісь ідеї, щоб полегшити побут великої родини, вічно заклопотаної дружини. Тим паче, що новий навчальний рік для неї розпочнеться у Рогізках, бо малочисельну Новомлинську школу закривають. Юлія Вікторівна залежатиме від графіка роботи шкільного автобуса.
– У дитину потрібно вселити віру в себе, - говорить учителька. – Переконана, що всі діти талановиті. Лише слід відкрити обдарування. Коли почала розповідати про нашу землячку Тетяну Пусь, виявилося, що про самобутню поетесу учні майже нічого не знають. Тим часом вона створила сама себе: із золотою медаллю закінчила міську школу, сама вступила до Київського держуніверситету імені Тараса Шевченка і блискуче закінчила його, має цікаву роботу. Такі приклади вселяють у сільських дітей не лише надію, а й упевненість.
Звичайно, Сергієві хотілося б, аби його велика родина мешкала в місті – для нього самого це звичніше. Але негативний досвід першого шлюбу переконав Юлю, що краще жити там, де є рідня. От і старається голова сімейства полегшити побут, перебрати на себе більшість обов’язків: навіть суниці садить та силу-силенну квітів, а Юля їх сапає.
Отак і живе ця дружна сімейка, долаючи труднощі, іноді просто не помічаючи їх. Головне, що вони щасливі разом.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Комментариев нет:
Отправить комментарий