Це зовсім молоде свято – нині його відзначатимемо вдесяте. А започаткували його студенти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, встановивши для цього кожен третій травневий четвер. Тож 19 травня справжні українці прийдуть на роботу чи навчання, до дитячого садка у вишиванках. Свято самобутнє і самодостатнє, не прив’язане до жодного державного чи релігійного й покликане зберегти народні традиції носіння етнічного українського одягу.
Ідея студентів знайшла підтримку, й за кілька років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почалася долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.
З прадавніх часів на Чернігівщині жінки займалися рукоділлям. Кожна дівчина вишивала собі посаг, де серед рушників, наволочок, підзорів тощо вишита сорочка займала особливе місце, адже вона мала стати елементом весільного вбрання. Традиційно дарувала вишиванку й нареченому. Нині такі без перебільшення шедевральні витвори мистецтва зберігаються у декого в бабусиній скрині. Є вони окрасою музейних експозицій. До речі, дехто з учасників народного хору «Спадщина» пишається сорочками, що налічують сто й більше років.
Справжній парад вишиванок можна спостерігати на свята. У традиційному конкурсі беруть участь цілі сім’ї. І, повірте, компетентному журі не так просто визначити кращу майстриню, уміння носити національний одяг. Естети ж отримують справжнє задоволення від споглядання розмаїття, різнобарв’я, нестримний політ фантазії рукодільниць. Практично неможливо побачити дві абсолютно однакові сорочки, адже кожна вишивальниця додає щось своє, придумує нові деталі.
Торік День незалежності наша родина відзначала у стародавньому Львові. Ми просто бродили вузькими вулицями західної столиці, смакували каву, набиралися вражень. А дивуватися було чому. По-перше, у повітрі витав загальний дух піднесеності й святковості. Здавалося, на площах і вуличках були всі мешканці Львова. Радісні й веселі, вони вітали знайомих і незнайомих людей. При цьому – ніяких лозунгів, ніякої політики. Але головне, що більшість із них заради такого свята вдягли вишиванки.
У візочках немовлята спали у вишиваних сорочечках, а мами й татусі непоспіхом поруч крокували у вишитих футболках чи кофтинах. Найстарішу пару у вишиванках ми зустріли біля міської ратуші. Їм було за вісімдесят, не менше років налічувало і їх вбрання. Вибачилися, поцікавилися їх незвичною вишивкою. Було приємно почути, що ці етнічні українці дуже давно мешкають у Польщі й до Львова приїхали на свято. Ще одну дуже стародавню вишиванку побачили в міському трамваї - не помітили, як замилувалися, аж поки не зустрілися з усміхненим поглядом. Тож поспішили вибачитися і висловити своє захоплення. Виявилося, у цій кофтині незвичного крою з тонкого полотна не одне покоління жінок цієї сім’ї виходило заміж – така у них традиція.
До речі, бачили чимало нових, сучасних варіантів вишиванок. Пасують вони й до брюк чи просто джинсів, гарно виглядають із коротенькими спідничками і навіть шортами – усе залежить від смаку, фігури, того, як людина почувається у вбранні. Бачили вишиті тризуби у жовто-блакитних кольорах, маки на чорному тлі. Між іншим, традиційно переважає біла тканина, але й по чорному та червоному також дуже гарно гаптовані муліне чи бісером вишиванки притягують погляд. Є й дуже ніжні кольори, є біла вишивка по білому. Кому що до вподоби. Фотографуючи, ми побоювалися, що це не всім подобається. Але львів’яни виявилися досить відкритими й доброзичливими. У більшості дівчат на голові були віночки з квітами чи просто заколотий мак.
Пригадався наш невеличкий Щорс і в День незалежності, й у інші свята. Молоді й не дуже наші земляки все частіше віддають перевагу вишиванкам. Юнаки й дівчата на шкільних святах демонструють вишукані рукотворні сорочки, кофтини, сукні, які витримані в народних традиціях. І, певно, багато хто погодиться – вони надзвичайно пасують нашим землякам. Тож хочеться сподіватися, що й 19 травня, у Всесвітній день вишиванки, ми дістанемо із шаф свій етнічний одяг, згадаємо, що ми - українці й отримаємо задоволення від своїх вишиванок.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Ідея студентів знайшла підтримку, й за кілька років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почалася долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.
З прадавніх часів на Чернігівщині жінки займалися рукоділлям. Кожна дівчина вишивала собі посаг, де серед рушників, наволочок, підзорів тощо вишита сорочка займала особливе місце, адже вона мала стати елементом весільного вбрання. Традиційно дарувала вишиванку й нареченому. Нині такі без перебільшення шедевральні витвори мистецтва зберігаються у декого в бабусиній скрині. Є вони окрасою музейних експозицій. До речі, дехто з учасників народного хору «Спадщина» пишається сорочками, що налічують сто й більше років.
Справжній парад вишиванок можна спостерігати на свята. У традиційному конкурсі беруть участь цілі сім’ї. І, повірте, компетентному журі не так просто визначити кращу майстриню, уміння носити національний одяг. Естети ж отримують справжнє задоволення від споглядання розмаїття, різнобарв’я, нестримний політ фантазії рукодільниць. Практично неможливо побачити дві абсолютно однакові сорочки, адже кожна вишивальниця додає щось своє, придумує нові деталі.
Торік День незалежності наша родина відзначала у стародавньому Львові. Ми просто бродили вузькими вулицями західної столиці, смакували каву, набиралися вражень. А дивуватися було чому. По-перше, у повітрі витав загальний дух піднесеності й святковості. Здавалося, на площах і вуличках були всі мешканці Львова. Радісні й веселі, вони вітали знайомих і незнайомих людей. При цьому – ніяких лозунгів, ніякої політики. Але головне, що більшість із них заради такого свята вдягли вишиванки.
У візочках немовлята спали у вишиваних сорочечках, а мами й татусі непоспіхом поруч крокували у вишитих футболках чи кофтинах. Найстарішу пару у вишиванках ми зустріли біля міської ратуші. Їм було за вісімдесят, не менше років налічувало і їх вбрання. Вибачилися, поцікавилися їх незвичною вишивкою. Було приємно почути, що ці етнічні українці дуже давно мешкають у Польщі й до Львова приїхали на свято. Ще одну дуже стародавню вишиванку побачили в міському трамваї - не помітили, як замилувалися, аж поки не зустрілися з усміхненим поглядом. Тож поспішили вибачитися і висловити своє захоплення. Виявилося, у цій кофтині незвичного крою з тонкого полотна не одне покоління жінок цієї сім’ї виходило заміж – така у них традиція.
До речі, бачили чимало нових, сучасних варіантів вишиванок. Пасують вони й до брюк чи просто джинсів, гарно виглядають із коротенькими спідничками і навіть шортами – усе залежить від смаку, фігури, того, як людина почувається у вбранні. Бачили вишиті тризуби у жовто-блакитних кольорах, маки на чорному тлі. Між іншим, традиційно переважає біла тканина, але й по чорному та червоному також дуже гарно гаптовані муліне чи бісером вишиванки притягують погляд. Є й дуже ніжні кольори, є біла вишивка по білому. Кому що до вподоби. Фотографуючи, ми побоювалися, що це не всім подобається. Але львів’яни виявилися досить відкритими й доброзичливими. У більшості дівчат на голові були віночки з квітами чи просто заколотий мак.
Пригадався наш невеличкий Щорс і в День незалежності, й у інші свята. Молоді й не дуже наші земляки все частіше віддають перевагу вишиванкам. Юнаки й дівчата на шкільних святах демонструють вишукані рукотворні сорочки, кофтини, сукні, які витримані в народних традиціях. І, певно, багато хто погодиться – вони надзвичайно пасують нашим землякам. Тож хочеться сподіватися, що й 19 травня, у Всесвітній день вишиванки, ми дістанемо із шаф свій етнічний одяг, згадаємо, що ми - українці й отримаємо задоволення від своїх вишиванок.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий