– Я і не думаю полишати дорогу Україну, де проживаю майже 24 роки, - виливає душу Володимир Виноградов. 60-річний пенсіонер, у якого згоріли документи і хата, потерпає від тяганини з оформленням паспорта. Хто і як допоможе бідоласі?

До редакції звернувся пенсіонер за віком, але документально – ніхто (не має громадянства, паспорта, роботи, виживає за рахунок того, що допомагає людям виконувати роботу на городах, дрова рубати тощо).

Володимир Олексійович приїхав на Україну навесні 1991 року, коли вона ще була у складі СРСР. З собою мав червоний паспорт. Коли почалися інші часи, обміни документів, він, тодішній тваринник колгоспу, хоч і звертався у сільраду з проханням допомогти, та все марно.
Мінялись голови, керівники паспортного столу, мінялись розцінки й інструкції, а його проблема зоставалась: то грошей не було, то доїхати нічим, то голова з роботи не пустив. Тож Володимир Виноградов майже змирився з такою долею. Однак настав час збирати документи на пенсію. Вони ж згоріли разом з хатою внаслідок пожежі, що трапилася у 2002 році. Куди він знову не ходив: і в міліцію, і в сільраду, а звідти одна відповідь: «Ви – не громадянин України!»
- То хто ж я є, коли трудового стажу в Іванівці більше, ніж в Росії, - запитує і наголошує, що виїжджати нікуди, рідні нема (з дитбудинку, сирота). Прощатися ж з країною і землею, яку прийняв у саме серце, у душу, Виноградов не хоче.