Прізвище Циганок доволі розповсюджене в нашому районі. І люди, які його носять, здебільшого працьовиті й шановані. Згадався кращий за радянських часів комбайнер із Тихонович В.Т. Циганок, слава про трудову звитягу якого гриміла упродовж багатьох років. Біля нього трудовий гарт проходив і один з його синів Василь – був помічником у батька. Зараз Василь Васильович та його дружина Людмила Володимирівна разом із синами мають сімейний бізнес і не менш поважані у районі. Бо про кожну людину говорять і судять по її праці. А всі вони – роботящого роду й не звикли марнувати часу, працюють без вихідних.
Усе починалося зо два десятки років тому, коли діти були малі, роботи або не було або вона мізерно оплачувалася. Тож дослухалися до мудрої поради В.П. Заруби й відкрили свій бізнес. Розпочали з продуктової палатки на ранковому базарчику, потім вирушили по селах із нехитрими товарами – продавали крупи, борошно, цукор тощо.
- У нашій родині досі зберігається сімейна реліквія – літрова кружка, якою міряли продукти, - посміхається Л.В. Циганок. – У нас висів такий цінник: у кружці міститься 900 грамів круп, коштує це стільки-то. У кожному селі звикли й знали, що й по чім. Нині ця ємність давно «на пенсії», але вона була свідком початку нашого бізнесу. Згодом придбали частину теперішньої бази, згодом розширили її…
Про кафе «Айбари» зараз знають усі. Це доволі популярне місце відпочинку молоді, спортсменів (поряд міський стадіон, спортшкола). Та й немолоді люди замовляють тут сімейні свята тощо. Адже тут завжди свіжі продукти й страви, замовлення виконують і обслуговують з любов’ю і повагою до відвідувачів. Тон, звичайно, задають господарі, але й колектив підібрався гарний, плинності кадрів немає. Циганки дали людям 20 робочих місць, усі працівники законно оформлені, тож мають гарантований соціальний захист –оплачувані лікарняні, відпустки, робочий стаж тощо. Кожного цінують і поважають.
Усі вони якось легко знаходять спільну мову з кожним, хто з будь-якої причини звертається до них. Приміром, Василь Васильович часто вирушає в далеку дорогу по товари. І щоразу зустрічає або тих, із ким служив в армії, чи боровся з наслідками аварії на ЧАЕС. Або заводить дружбу з новими товаришами. Його щирість і комунікабельність стають у нагоді. І вже кожна наступна зустріч стає приємним сюрпризом і нагодою для тісного спілкування. Така ж відкрита й доброзичлива Людмила Василівна: з нею просто та тепло. Товариські й відкриті в них сини Дмитро та Андрій, які без відриву від бізнесу здобули вищу освіту. І все так же, як і раніше, беруться за будь-яку справу, працюють без вихідних. Так само й матуся замісць відпочинку в овочевий сезон кожного недільного ранку вирушає на Коржівський ринок, стає за ваги й продає вітамінну продукцію.
- У мене резонно запитують: «Тобі що, мало грошей?» Натомість я точно знаю, що краще за мене овочі покупцеві ніхто не запропонує, - ділиться Л.В. Циганок.
А ще родина Циганок займається благодійністю, допомагаючи тим, хто цього потребує. Сам Василь Васильович тяжко долає наслідки перебування з перших днів на ліквідації аварії у Чорнобилі: складна операція, серйозні проблеми зі здоров’ям. Тому поспішає підтримати тих, хто хворіє. Сини постійно навідувалися до солдатів, які стояли під Щорсом на блокпосту. Кому карточку для поповнення рахунку на мобільному телефоні привезуть, кому гостинці. Людмила Володимирівна вже й не пригадає, кому допомагала. Зверталися пожежні, співробітники ДАІ, працівники міліції, коли виряджали своїх колег на неоголошену війну в зону АТО. Районна організація товариства Червоного Хреста, ветеранська організація збирали продуктові набори для прикордонників, воїнів АТО, переселенців зі сходу України – в усіх цих акціях родина Циганків брала участь. Так само як і у вшануванні ветеранів Великої Вітчизняної війни та мешканців будинку престарілих у Нових Боровичах. І в церкві знають, що цій родині притаманне милосердя. До речі, старша донька Леся, напевне, не випадково обрала для себе наймилосерднішу професію лікаря – бо саме ці почуття разом із працелюбством закладалися в дітях з малих років.
День без праці у цій родині вважають змарнованим днем. Тож не випадково зрання і до вечора їх можна застати на роботі. А в неділю, поки дружина з синами на базарі торгує продуктами, Василь Васильович чаклує на кухні – полюбляє до повернення з роботи потішити їх чимось смачненьким. У такі нечасті години родинного спілкування вони відпочивають і дарують одне одному маленькі радощі.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Усе починалося зо два десятки років тому, коли діти були малі, роботи або не було або вона мізерно оплачувалася. Тож дослухалися до мудрої поради В.П. Заруби й відкрили свій бізнес. Розпочали з продуктової палатки на ранковому базарчику, потім вирушили по селах із нехитрими товарами – продавали крупи, борошно, цукор тощо.
- У нашій родині досі зберігається сімейна реліквія – літрова кружка, якою міряли продукти, - посміхається Л.В. Циганок. – У нас висів такий цінник: у кружці міститься 900 грамів круп, коштує це стільки-то. У кожному селі звикли й знали, що й по чім. Нині ця ємність давно «на пенсії», але вона була свідком початку нашого бізнесу. Згодом придбали частину теперішньої бази, згодом розширили її…
Про кафе «Айбари» зараз знають усі. Це доволі популярне місце відпочинку молоді, спортсменів (поряд міський стадіон, спортшкола). Та й немолоді люди замовляють тут сімейні свята тощо. Адже тут завжди свіжі продукти й страви, замовлення виконують і обслуговують з любов’ю і повагою до відвідувачів. Тон, звичайно, задають господарі, але й колектив підібрався гарний, плинності кадрів немає. Циганки дали людям 20 робочих місць, усі працівники законно оформлені, тож мають гарантований соціальний захист –оплачувані лікарняні, відпустки, робочий стаж тощо. Кожного цінують і поважають.
Усі вони якось легко знаходять спільну мову з кожним, хто з будь-якої причини звертається до них. Приміром, Василь Васильович часто вирушає в далеку дорогу по товари. І щоразу зустрічає або тих, із ким служив в армії, чи боровся з наслідками аварії на ЧАЕС. Або заводить дружбу з новими товаришами. Його щирість і комунікабельність стають у нагоді. І вже кожна наступна зустріч стає приємним сюрпризом і нагодою для тісного спілкування. Така ж відкрита й доброзичлива Людмила Василівна: з нею просто та тепло. Товариські й відкриті в них сини Дмитро та Андрій, які без відриву від бізнесу здобули вищу освіту. І все так же, як і раніше, беруться за будь-яку справу, працюють без вихідних. Так само й матуся замісць відпочинку в овочевий сезон кожного недільного ранку вирушає на Коржівський ринок, стає за ваги й продає вітамінну продукцію.
- У мене резонно запитують: «Тобі що, мало грошей?» Натомість я точно знаю, що краще за мене овочі покупцеві ніхто не запропонує, - ділиться Л.В. Циганок.
А ще родина Циганок займається благодійністю, допомагаючи тим, хто цього потребує. Сам Василь Васильович тяжко долає наслідки перебування з перших днів на ліквідації аварії у Чорнобилі: складна операція, серйозні проблеми зі здоров’ям. Тому поспішає підтримати тих, хто хворіє. Сини постійно навідувалися до солдатів, які стояли під Щорсом на блокпосту. Кому карточку для поповнення рахунку на мобільному телефоні привезуть, кому гостинці. Людмила Володимирівна вже й не пригадає, кому допомагала. Зверталися пожежні, співробітники ДАІ, працівники міліції, коли виряджали своїх колег на неоголошену війну в зону АТО. Районна організація товариства Червоного Хреста, ветеранська організація збирали продуктові набори для прикордонників, воїнів АТО, переселенців зі сходу України – в усіх цих акціях родина Циганків брала участь. Так само як і у вшануванні ветеранів Великої Вітчизняної війни та мешканців будинку престарілих у Нових Боровичах. І в церкві знають, що цій родині притаманне милосердя. До речі, старша донька Леся, напевне, не випадково обрала для себе наймилосерднішу професію лікаря – бо саме ці почуття разом із працелюбством закладалися в дітях з малих років.
День без праці у цій родині вважають змарнованим днем. Тож не випадково зрання і до вечора їх можна застати на роботі. А в неділю, поки дружина з синами на базарі торгує продуктами, Василь Васильович чаклує на кухні – полюбляє до повернення з роботи потішити їх чимось смачненьким. У такі нечасті години родинного спілкування вони відпочивають і дарують одне одному маленькі радощі.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий