Років п’ять тому своїми враженнями від життя в Англії з читачами «Променя» поділилася наша землячка Катерина Смоляк. (На той час – студентка Кентерберійського університету). Нині вона мешкає в Манчестері, має сім’ю і роботу, а на початку вересня, під час коротенької відпустки, прилетіла в Україну – провідати рідних. Ми скористалися нагодою дізнатися в неї, як зараз живеться підданим королеви Єлисавети ІІ і чи впадають в очі зміни, що сталися в Україні.
–Коли я прилетіла в міжнародний аеропорт «Бориспіль», - розповіла Катерина, - то вже дорогою до Щорса відразу ж помітила, наскільки зріс патріотизм моїх співвітчизників. Національна символіка мало не на кожному кроці свідчила: це – Україна, а чимало людей носять вишиванки або мають в одязі елементи традиційного декору. Мимоволі згадалося, як минулого року до мене на роботу завітали батьки і подарували український прапор, на що керівництво і колеги по офісу відреагували доволі прихильно. Того дня на стіні великого робочого залу поміж символів інших держав з’явився і стяг України. Бачити це було дуже приємно…
Живу я в півмільйонному місті Манчестер, на заході Англії. Українцям воно відоме більше завдяки футболу, адже там грають провідні європейські клуби «Манчестер юнайтед» і «Манчстер сіті». Хоча історія цього населеного пункту сягає своїм корінням сивої давнини (близько двох тисяч років), коли з’явилося поселення ще у часи Римської імперії. Також саме між Манчестером і сусіднім Ліверпулем у 1830 році пролягла перша в світі залізниця. Уявіть лише: минуло якихось 16 років, як було розбито французького імператора Наполеона Бонапарта, люди в Європі ще на конях з возами їздять, а манчестерці вже бачили паровоз. Згодом Манчестер став великим промисловим центром.
Місто мені дуже подобається, а життя в ньому напрочуд динамічне. Його обличчя, немов старе й молоде водночас. У центрі стоїть храм XV сторіччя, а неподалік – височезне колесо-атракціон, з якого бажаючі роздивляються околиці. Зранку на трамваї вирушаю на роботу. Доводиться по ходу пересаджуватися, тож дорога займає майже годину. Але це дрібниці. Працюю в центрі замовлень великої авіакомпанії «Етіхад». (Міжнародний аеропорт Манчестера посідає четверте місце по завантаженості у Великобританії.) Наш офіс – величезне приміщення, поділене на секції. Групи працівників зорієнтовані на різні регіони планети – окремо на Сполучені Штати Америки, Близький Схід, пострадянські країни тощо. Мені довелося попрацювати в так званій англійській секції і в пострадянській, бо знаю російську мову. Там колегами були вихідці з України, Росії, Казахстану. Мої обов’язки – відповідати на телефонні дзвінки з-за кордону, оформлювати авіаквитки і пропонувати супутні послуги: доставка багажу, виклик таксі, бронювання номера в готелі. На кожну розмову є ліміт часу – не більше 6-8 хвилин, тож довго теревенити не можна. Керівництво фірми щомісяця оцінює ефективність роботи кожного працівника (чи багато назбирав додаткових замовлень) і найкращому виплачує премію в 100 фунтів (2000 грн.), а на загальних зборах колективу вручає під оплески працівників почесну грамоту. Спілкування із замовниками квитків буває різним. Трапляються люди надто емоційні, інколи – привередливі. Найбільш «повернутими» вважаються туристичні агенти з Австралії, їхня вимогливість подекуди межує із зухвалістю. Таких доводиться ввічливо, але наполегливо повертати у рамки коректної бесіди… Хоча загалом робота в «Етіхад» хороша, додатковим стимулом є можливість придбати дешеві авіаквитки й помандрувати світом. Інколи ж керівництво компанії надає кращим підлеглим можливість відвідати футбольні матчі за участю «Манчестер сіті», бо є партнером цього клубу.
Життя англійського суспільства інколи дивує поєднанням старовинних традицій з надто оригінальними новаціями соціальних відносин. У ранг державної політики введені вимоги уникати усіляких форм дискримінації. Скажімо, у дитячих книжках на малюнках з дітьми обов’язково має бути і зображення негреняти, а в магазині одягу мінімум один манекен повинен виглядати ніби темношкіра людина. Англійці дуже економні. Якщо заощадять 4 фунти (80 гривень) на сезонному розпродажі речей у крамниці, то радіють, ніби діти, й розповідають про це як про неймовірний успіх. Разом з тим вони рідко носять один і той самий одяг довго, бо дуже піддаються віянню моди. Популярність у цій сфері диктує не аристократія, як колись, а «селебрітиз» - популярні особи, «ідоли епохи». Тож більшість населення без вагань викине з гардеробу придбаний рік тому піджак заради новішої «шматини». (До речі, таким чином і наповнюються склади секонд-хенду). Сфера послуг в Англії дуже насичена пропозицією. Міні-кав’ярні діють навіть у книжкових магазинах! Стосовно літературних уподобань англійців, то вони, звісна річ, присутні, але читають люди явно менше, ніж колись. Останній твір, який викликав помітне обговорення поміж читачів, це «50 відтінків сірого». Хоча знову ж таки, про смаки не сперечаються, але роман, із захватом прочитаний в Англії далеко не одним мільйоном шанувальників прози, не викликав подібної реакції у сусідів-французів. Словом, кому що вже подобається… («50 відтінків сірого» - роман, виданий у 2011 році. Автор – Е.Л.Джеймс. Бестселер у США та Великобританії, тираж – понад 30 мільйонів екземплярів.)
Жіноча стрижка і фарбування в Манчестері – доволі дороге задоволення і коштує в перукарні до 100 фунтів (2000 гривень). Хоча можна скористатися послугами майстра, який все робить десь на околиці, у себе вдома – за 45 фунтів. Надзвичайно висока ціна на послуги стоматолога. Чимало англійців навіть літають аж до Латвії лікувати зуби – так набагато дешевше. І що дійсно дороге – так це випивка. Келих пива у пабі може обійтися в 3,5 фунта (70 гривень), півлітрова ж пляшка віскі - 20 фунтів (400 гривень). Однак попри таку цінову політику деякі мешканці Англії не відмовляють собі у задоволенні на вихідних завітати до бару й набратися по саму зав’язку. Хоча слід зауважити – п’яний англієць не часто стає агресивним, тому загрози суспільству не становить. Мабуть, єдиний виняток – коли під руку трапиться збирач плати за паркування автомобіля. Чомусь представників цієї професії у Великобританії дуже не люблять.
Якщо згадати про пресу, то англійський середній клас зазвичай віддає перевагу газетам на кшталт «Таймс» та «Індепендент», а ось широкий загал тішиться від надрукованого у виданні «Сан» - подробицям життя відомих людей, зокрема – королівської родини. Своїх володарів англійці поважають і навіть люблять за те, що вони дійсно є уособленням монархії. Перебуваючи, в разі необхідності, там, де треба захищати британські інтереси, спадкоємці престолу навіть ризикують життям. Так принц Гаррі, будучи військовим, брав участь у бойових операціях на території Афганістану в ранзі звичайного офіцера. Можливо, тому в Англії зберігається високий престиж армійської служби. Дійсно, якщо навіть онук королеви воює на передовій, то й звичайній людині це личить.
Хоча для деякої категорії населення Англії існують інші дороговкази. Ось, скажімо, відомий футболіст Девід Бекхем. Напевно, за його прикладом пішла мода на великі кольорові татуювання, тому зараз людина в натовпі без візерунків на руках чи ще на чомусь виглядає вже ніби і не так…
На запитання – а як виглядає її дозвілля, Катерина відповіла: «При наявності бажання і активності зайнятися буде чим. Звісно, можна подорожувати, відкриваючи для себе Англію. Побачила я вже чимало – від Кентерберійського собору до стародавнього мегалітичного комплексу Стоунхедж. Є ще в планах – проїхатися на малу батьківщину драматурга Вільяма Шекспіра – до містечка Страдфорд-на-Ейвоні. А поза тим займаюся східними танцями. Поміж знайомих теж популярні відвідування тренажерних залів, басейну. (У річках купатися там чомусь не прийнято). До послуг бажаючих у місті є театр, художня галерея з колекцією творів мистецтва XVII-XIX сторічч. І, звісна річ, футбол світового рівня доступний кожному манчестерцю. Хто ж забажає екзотичного відпочинку, може вирушити до курортного міста Блекпул – на півночі Англії. Якось так склалося, що цей населений пункт перетворився на центр масового дозвілля, куди з’їжджаються відпочиваючі з усієї країни. Блекпулці старанно підтримують атмосферу веселощів й оригінального підходу в повсякденному побуті. Вони навіть парасольками інколи не користуються під дощем, вважаючи це стилем аристократів і не бажаючи уподібнюватися «вершкам суспільства». Хоча, слід зауважити, загальною для всіх англійців лишається любов до старовини, особливо – щоб в оселі був камін. Він є ніби центром помешкання, його теплим вогником, душею.
Словом, життя в Англії має чимало різних нюансів, але разом з тим – і достатньо переваг. А хорошою рисою є те, що останнім часом домінуючим аспектом настроїв у британському суспільстві стала підтримка України, яка бореться проти агресії Росії. Логіка тут є очевидною: вільні люди з симпатією ставитимуться до тих, хто захищає власну свободу. І саме це зміцнює фундамент українсько-англійської дружби.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
–Коли я прилетіла в міжнародний аеропорт «Бориспіль», - розповіла Катерина, - то вже дорогою до Щорса відразу ж помітила, наскільки зріс патріотизм моїх співвітчизників. Національна символіка мало не на кожному кроці свідчила: це – Україна, а чимало людей носять вишиванки або мають в одязі елементи традиційного декору. Мимоволі згадалося, як минулого року до мене на роботу завітали батьки і подарували український прапор, на що керівництво і колеги по офісу відреагували доволі прихильно. Того дня на стіні великого робочого залу поміж символів інших держав з’явився і стяг України. Бачити це було дуже приємно…
Живу я в півмільйонному місті Манчестер, на заході Англії. Українцям воно відоме більше завдяки футболу, адже там грають провідні європейські клуби «Манчестер юнайтед» і «Манчстер сіті». Хоча історія цього населеного пункту сягає своїм корінням сивої давнини (близько двох тисяч років), коли з’явилося поселення ще у часи Римської імперії. Також саме між Манчестером і сусіднім Ліверпулем у 1830 році пролягла перша в світі залізниця. Уявіть лише: минуло якихось 16 років, як було розбито французького імператора Наполеона Бонапарта, люди в Європі ще на конях з возами їздять, а манчестерці вже бачили паровоз. Згодом Манчестер став великим промисловим центром.
Місто мені дуже подобається, а життя в ньому напрочуд динамічне. Його обличчя, немов старе й молоде водночас. У центрі стоїть храм XV сторіччя, а неподалік – височезне колесо-атракціон, з якого бажаючі роздивляються околиці. Зранку на трамваї вирушаю на роботу. Доводиться по ходу пересаджуватися, тож дорога займає майже годину. Але це дрібниці. Працюю в центрі замовлень великої авіакомпанії «Етіхад». (Міжнародний аеропорт Манчестера посідає четверте місце по завантаженості у Великобританії.) Наш офіс – величезне приміщення, поділене на секції. Групи працівників зорієнтовані на різні регіони планети – окремо на Сполучені Штати Америки, Близький Схід, пострадянські країни тощо. Мені довелося попрацювати в так званій англійській секції і в пострадянській, бо знаю російську мову. Там колегами були вихідці з України, Росії, Казахстану. Мої обов’язки – відповідати на телефонні дзвінки з-за кордону, оформлювати авіаквитки і пропонувати супутні послуги: доставка багажу, виклик таксі, бронювання номера в готелі. На кожну розмову є ліміт часу – не більше 6-8 хвилин, тож довго теревенити не можна. Керівництво фірми щомісяця оцінює ефективність роботи кожного працівника (чи багато назбирав додаткових замовлень) і найкращому виплачує премію в 100 фунтів (2000 грн.), а на загальних зборах колективу вручає під оплески працівників почесну грамоту. Спілкування із замовниками квитків буває різним. Трапляються люди надто емоційні, інколи – привередливі. Найбільш «повернутими» вважаються туристичні агенти з Австралії, їхня вимогливість подекуди межує із зухвалістю. Таких доводиться ввічливо, але наполегливо повертати у рамки коректної бесіди… Хоча загалом робота в «Етіхад» хороша, додатковим стимулом є можливість придбати дешеві авіаквитки й помандрувати світом. Інколи ж керівництво компанії надає кращим підлеглим можливість відвідати футбольні матчі за участю «Манчестер сіті», бо є партнером цього клубу.
Життя англійського суспільства інколи дивує поєднанням старовинних традицій з надто оригінальними новаціями соціальних відносин. У ранг державної політики введені вимоги уникати усіляких форм дискримінації. Скажімо, у дитячих книжках на малюнках з дітьми обов’язково має бути і зображення негреняти, а в магазині одягу мінімум один манекен повинен виглядати ніби темношкіра людина. Англійці дуже економні. Якщо заощадять 4 фунти (80 гривень) на сезонному розпродажі речей у крамниці, то радіють, ніби діти, й розповідають про це як про неймовірний успіх. Разом з тим вони рідко носять один і той самий одяг довго, бо дуже піддаються віянню моди. Популярність у цій сфері диктує не аристократія, як колись, а «селебрітиз» - популярні особи, «ідоли епохи». Тож більшість населення без вагань викине з гардеробу придбаний рік тому піджак заради новішої «шматини». (До речі, таким чином і наповнюються склади секонд-хенду). Сфера послуг в Англії дуже насичена пропозицією. Міні-кав’ярні діють навіть у книжкових магазинах! Стосовно літературних уподобань англійців, то вони, звісна річ, присутні, але читають люди явно менше, ніж колись. Останній твір, який викликав помітне обговорення поміж читачів, це «50 відтінків сірого». Хоча знову ж таки, про смаки не сперечаються, але роман, із захватом прочитаний в Англії далеко не одним мільйоном шанувальників прози, не викликав подібної реакції у сусідів-французів. Словом, кому що вже подобається… («50 відтінків сірого» - роман, виданий у 2011 році. Автор – Е.Л.Джеймс. Бестселер у США та Великобританії, тираж – понад 30 мільйонів екземплярів.)
Жіноча стрижка і фарбування в Манчестері – доволі дороге задоволення і коштує в перукарні до 100 фунтів (2000 гривень). Хоча можна скористатися послугами майстра, який все робить десь на околиці, у себе вдома – за 45 фунтів. Надзвичайно висока ціна на послуги стоматолога. Чимало англійців навіть літають аж до Латвії лікувати зуби – так набагато дешевше. І що дійсно дороге – так це випивка. Келих пива у пабі може обійтися в 3,5 фунта (70 гривень), півлітрова ж пляшка віскі - 20 фунтів (400 гривень). Однак попри таку цінову політику деякі мешканці Англії не відмовляють собі у задоволенні на вихідних завітати до бару й набратися по саму зав’язку. Хоча слід зауважити – п’яний англієць не часто стає агресивним, тому загрози суспільству не становить. Мабуть, єдиний виняток – коли під руку трапиться збирач плати за паркування автомобіля. Чомусь представників цієї професії у Великобританії дуже не люблять.
Якщо згадати про пресу, то англійський середній клас зазвичай віддає перевагу газетам на кшталт «Таймс» та «Індепендент», а ось широкий загал тішиться від надрукованого у виданні «Сан» - подробицям життя відомих людей, зокрема – королівської родини. Своїх володарів англійці поважають і навіть люблять за те, що вони дійсно є уособленням монархії. Перебуваючи, в разі необхідності, там, де треба захищати британські інтереси, спадкоємці престолу навіть ризикують життям. Так принц Гаррі, будучи військовим, брав участь у бойових операціях на території Афганістану в ранзі звичайного офіцера. Можливо, тому в Англії зберігається високий престиж армійської служби. Дійсно, якщо навіть онук королеви воює на передовій, то й звичайній людині це личить.
Хоча для деякої категорії населення Англії існують інші дороговкази. Ось, скажімо, відомий футболіст Девід Бекхем. Напевно, за його прикладом пішла мода на великі кольорові татуювання, тому зараз людина в натовпі без візерунків на руках чи ще на чомусь виглядає вже ніби і не так…
На запитання – а як виглядає її дозвілля, Катерина відповіла: «При наявності бажання і активності зайнятися буде чим. Звісно, можна подорожувати, відкриваючи для себе Англію. Побачила я вже чимало – від Кентерберійського собору до стародавнього мегалітичного комплексу Стоунхедж. Є ще в планах – проїхатися на малу батьківщину драматурга Вільяма Шекспіра – до містечка Страдфорд-на-Ейвоні. А поза тим займаюся східними танцями. Поміж знайомих теж популярні відвідування тренажерних залів, басейну. (У річках купатися там чомусь не прийнято). До послуг бажаючих у місті є театр, художня галерея з колекцією творів мистецтва XVII-XIX сторічч. І, звісна річ, футбол світового рівня доступний кожному манчестерцю. Хто ж забажає екзотичного відпочинку, може вирушити до курортного міста Блекпул – на півночі Англії. Якось так склалося, що цей населений пункт перетворився на центр масового дозвілля, куди з’їжджаються відпочиваючі з усієї країни. Блекпулці старанно підтримують атмосферу веселощів й оригінального підходу в повсякденному побуті. Вони навіть парасольками інколи не користуються під дощем, вважаючи це стилем аристократів і не бажаючи уподібнюватися «вершкам суспільства». Хоча, слід зауважити, загальною для всіх англійців лишається любов до старовини, особливо – щоб в оселі був камін. Він є ніби центром помешкання, його теплим вогником, душею.
Словом, життя в Англії має чимало різних нюансів, але разом з тим – і достатньо переваг. А хорошою рисою є те, що останнім часом домінуючим аспектом настроїв у британському суспільстві стала підтримка України, яка бореться проти агресії Росії. Логіка тут є очевидною: вільні люди з симпатією ставитимуться до тих, хто захищає власну свободу. І саме це зміцнює фундамент українсько-англійської дружби.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий