Він народився в звичайній селянській родині. Батьки були колгоспниками. Хоча промовиста деталь: його тато, володіючи фахом теслі, певний час працював у сільській школі, ведучи уроки праці. В їхній родині першим на педагогічну ниву вийшов стараший син Микола. Доля закинула його на армійську службу в Луганську область, а згодом він вступив до Луганського педінституту. Його прикладом скористався і молодший Іван, обравши історико-філологічний факультет. Згадуючи тепер про момент вибору професії, Іван Олексійович каже: «Я з дитинства любив літературу та історію, добре вчився, закінчив школу із золотою медаллю. Найбільше вабили мене таємниці минувшини нашого народу, літописи давніх подій. Я ніби шукав відповідь – хто ми і звідки, яке у нас коріння? Тож фах історика був для мене якнайближчим… Чимало цікавого я побачив під час проходження студентської археологічної практики у Криму. Ми розкопували кургани скіфської доби. На жаль, золоті скарби нам не трапилися, але вдалося ніби торкнутися неймовірно далекої старовини, відчути поруч плин призабутих подій…
Після отримання інститутського диплому І.О.Стасенко повернувся на малу батьківщину, вчителював у сільських школах. Зокрема, пропрацював у Кучинівці 21 рік, а в рідних Рогізках – ось уже два десятиліття. Попри робочі та життєві клопоти старався викраяти трохи часу, аби відвідати обласний архів та книгосховище історічного музею у Чернігові. Мета була одна: знайти будь-які, навіть найдрібніші, писемні згадки про рідне село. Адже в самих Рогізках та й у районному архіві збережені документи про населений пункт ведуть свій лік лише від першої половини 40-х років ХХ-го сторіччя. А будь-який дослідник мріє зазирнути так далеко, «де навіть прадіди ще не ходили по землі». І.О. Стасенко чесно зізнається, що основний період, коли може присвячувати себе краєзнавчій роботі, це літо. Адже в інший час доводиться відволікатися на звичайні житейські клопоти, працювати, думати про хліб насущний. За десятиріччя досліджень Іван Олексійович склав уже цілком конкретну схему історичного розвитку рідного краю, тих місць, де з кількох хуторів врешті-решт утворилися Рогізки. Хоча він і впевнений: архіви ще зберігають чимало таємниць з цього питання і подальші дослідження можуть виявити чимало нового та цікавого.
Попри вельми поважний вік і величезний професійний досвід І.О.Стасенко перед виходом на урок все одно відчуває хвилювання, обмірковує, як краще представити дітям чергову тему. Він переконаний, що у дітей є інтерес до історії, особливо – до минувшини рідного села. Це треба бачити, як вони слухають про те, чому хутір Сахновський перетворився на вулицю Лісову, або де саме протікала колись річечка Рогізка. Напевно, саме таким чином і формується історична народна пам`ять.
Краєзнавець Іван Олексійович мріє узагальнити свої напрацювання в сфері дослідження історії рідного села, видати цю роботу друком, щоб кожен земляк міг знати – якою колись була його мала батьківщина. А ось І.О.Стасенко – педагог – мріє, щоб його учні навчилися добре розуміти історичні процеси, причини виникнення тих чи інших подій. І, звісна річ, любити Україну. Особливою радістю для вчителя є те, що хтось із школярів обирає фах історика. Так, як вчинила випускниця 2009 року, Ірина Черненко. Вона здобула вищу освіту в Чернігові й цього річ повернулася до своєї школи – вже у статусі педагога.
…Костюм І.О.Стасенка трошки притрушений крейдою. Це – результат перебування вчителя у класі біля дошки. Подібний факт від пильного погляду не сховати. Натомість співрозмовник ділиться своїми враженнями від прочитаних історичних романів В. Пікуля, загадує плани на майбутнє. І подумалося: ця людина повністю захоплена життям, життям історика, педагога і краєзнавця.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий