Цьогорічне 9 Травня хоч і було холоднішим за попередні, але все одно сяяло сонцем на вустах і обличчях учасників парадної ходи, золотом нагород на мундирах і сивочолих учасників Другої світової війни, і учасників АТО, яскравіло від червоних маків, що прикрашали груди дорослих і дітвори…
Колона, яка формувалася поблизу другої школи і рухалася у напрямку лісопарку, виглядала життєво сильною і вдячною всім тим, хто боронив Вітчизну від фашистської нечисті.
Із сумом лише усвідомлювався факт, що дедалі все рідшають ряди ветеранів, що вже на пальцях можна рахувати учасників бойових дій на фронтах та, власне, й тих, хто наближав і кував перемогу в тилу, а потім відбудовував зруйноване господарство. Як нам сьогодні їх не вистачає! Як потрібні вони, дарма, що зранені, контужені, хворі, але такі, у котрих виходило тримати стрій, знаходити сили, щоб йти вперед.
А тепер із ними й замість них по головній вулиці, площею, із оркестром крокувала колона демонстрантів, традиційно зупинившись біля Пам’ятного знака. А він потопав у відблиску Вічного вогню, людському поклонінні, червонів від оберемків тюльпанів, схожих на краплинки крові, іскринки полум’я. Колись воно охоплювало всю країну, увесь народ…
І ось – лісопарк, де біля могили закатованих у роки війни сновчан особливо гостро виринають страшні цілі і мета гітлерівців, увесь трагізм долі, котру вони підготували поневоленим країнам. Прагнули повністю знищити євреїв і циган, набудувавши для них гето і концтаборів, виривши Бабині Яри і утворивши корюківські трагедії, сотні, тисячі інших могил…
Доказ – одна з таких, ця, у лісі, в оточенні беріз і сосен, гранітного каменю та скорботного напису.
Молебень за душами невинно убієнних жителів краю відслужив отець Павло, а керівники міста і району (Олександр Медведьов, Валерій Радібеда), голова ветеранської організації Людмила Кравець примусили згадати тих, хто своїм геройством уславив рідну землю і на фронтах, і в партизанському Лісограді, міському підпіллі, тих, хто в ці дні зі зброєю в руках захищає територіальну цілісність на сході, хто добре розуміє поняття військового обов’язку і честі.
«Хто» - наша молодь, котра (крізь товщу минулого часу) не стала на коліна, не зігнула спини, а продовжує – не казенно формально - а на ділі, любити Батьківщину. Найкращу, наймилішу, із квітучими садами, засіяними полями, зоряним світлим небом…
Багато щемних моментів містив 74-ий День Перемоги. Багато роздумів викликав. Надій. Сподівань. Про початок нового життя після одних виборів й тих, хто вже почали стукати у двері – бігбордами, політичними ток-шоу, рясними обіцянками… І хоч на святковій церемонії гасел не було, вони відчувалися в самому повітрі. До речі, наповнене воно було чудовими піснями самодіяльних митців Будинку культури, смачним запахом шашликів і різних кулінарних витівок. Смаколики люб’язно пропонувалися місцевими закладами торгівлі.
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора та Лариси МАРТИНЕНКО
Колона, яка формувалася поблизу другої школи і рухалася у напрямку лісопарку, виглядала життєво сильною і вдячною всім тим, хто боронив Вітчизну від фашистської нечисті.
Із сумом лише усвідомлювався факт, що дедалі все рідшають ряди ветеранів, що вже на пальцях можна рахувати учасників бойових дій на фронтах та, власне, й тих, хто наближав і кував перемогу в тилу, а потім відбудовував зруйноване господарство. Як нам сьогодні їх не вистачає! Як потрібні вони, дарма, що зранені, контужені, хворі, але такі, у котрих виходило тримати стрій, знаходити сили, щоб йти вперед.
А тепер із ними й замість них по головній вулиці, площею, із оркестром крокувала колона демонстрантів, традиційно зупинившись біля Пам’ятного знака. А він потопав у відблиску Вічного вогню, людському поклонінні, червонів від оберемків тюльпанів, схожих на краплинки крові, іскринки полум’я. Колись воно охоплювало всю країну, увесь народ…
І ось – лісопарк, де біля могили закатованих у роки війни сновчан особливо гостро виринають страшні цілі і мета гітлерівців, увесь трагізм долі, котру вони підготували поневоленим країнам. Прагнули повністю знищити євреїв і циган, набудувавши для них гето і концтаборів, виривши Бабині Яри і утворивши корюківські трагедії, сотні, тисячі інших могил…
Доказ – одна з таких, ця, у лісі, в оточенні беріз і сосен, гранітного каменю та скорботного напису.
Молебень за душами невинно убієнних жителів краю відслужив отець Павло, а керівники міста і району (Олександр Медведьов, Валерій Радібеда), голова ветеранської організації Людмила Кравець примусили згадати тих, хто своїм геройством уславив рідну землю і на фронтах, і в партизанському Лісограді, міському підпіллі, тих, хто в ці дні зі зброєю в руках захищає територіальну цілісність на сході, хто добре розуміє поняття військового обов’язку і честі.
«Хто» - наша молодь, котра (крізь товщу минулого часу) не стала на коліна, не зігнула спини, а продовжує – не казенно формально - а на ділі, любити Батьківщину. Найкращу, наймилішу, із квітучими садами, засіяними полями, зоряним світлим небом…
Багато щемних моментів містив 74-ий День Перемоги. Багато роздумів викликав. Надій. Сподівань. Про початок нового життя після одних виборів й тих, хто вже почали стукати у двері – бігбордами, політичними ток-шоу, рясними обіцянками… І хоч на святковій церемонії гасел не було, вони відчувалися в самому повітрі. До речі, наповнене воно було чудовими піснями самодіяльних митців Будинку культури, смачним запахом шашликів і різних кулінарних витівок. Смаколики люб’язно пропонувалися місцевими закладами торгівлі.
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора та Лариси МАРТИНЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий