Валентина Петрик (дівоче прізвище Конавченко) народилася 29 серпня 1969 р. у Кучинівці. Про те, що буде колись малювати, і гадки не мала. У школі уроки малювання проводив вчитель далеко не художник, і що малювали тоді - вже не пам’ятає. Єдине, що пригадалось, то це - конкурс малюнка, який проводився в школі, коли вона навчалась у 7-му класі, і то це був не зовсім малюнок, а аплікація-малюнок, за який отримала приз. Дуже любила предмет креслення. Вісім класів закінчила „на відмінно”, а на пропозицію директора школи про середню освіту відповіла: «….скучно мені тут вчитися, я піду вище». І пішла… Вступила до Красноградського технікуму сільського господарства імені Ф.Я. Тимошенка, що в Харківській області, на відділ механізації, і в 1988 році закінчила його з відзнакою. Повернулась у рідне село, працювала 8 років, обіймаючи серйозну посаду, і паралельно заочно навчалась у Київському національному аграрному університеті на факультеті механізації. Далі був Київ, де мешкає до цього часу.
Скупі рядки біографічної довідки не можуть повною мірою передати інформацію про життя цієї чудової жінки-матері, особистості. Про таких, як Валентина Петрик, кажуть: „На таких, як вона, тримається земля наша, тримається наша держава”. Сільська дівчинка змалечку пізнала, що таке праця, допомога батькам у веденні домашнього господарства, участь у вирішенні всіх сімейних справ. Трішечки підрісши, вона допомагала батькові-комбайнерові в обробці льону, матері-домогосподарці - по догляду за домашніми тваринами.
Із нею я познайомилась в жовтні 2012 року, коли очолила Щорське відділення Чернігівського земляцтва. На перший погляд – проста собі жіночка, але коли почала спілкуватись – зрозуміла: це людина широкої, щирої душі, дуже емоційна, співчуваюча, небайдужа до чужого горя. Саме ці риси характеру стали поштовхом до заняття живописом і привели її на мистецький шлях. Події на Майдані, події в Криму в лютому так глибоко проникли в серце і душу… В Криму в неї багато друзів, з якими навчалася, працювала, вона дуже переживала за них, у голові не вкладалось все, що відбувалось навколо. Жила одним: «треба чимось зайнятись, щоб не збожеволіти». Якось, повертаючись з роботи, зайшла в ліфт і погляд зловив маленьку рекламку: «Майстер-клас з живопису для дорослих». Ні хвилини не вагаючись, піднялась у квартиру і зразу ж зателефонувала. Так почався її мистецький шлях. Цілий рік, тричі на тиждень, після роботи, у вихідні, вона поспішала на майстер-класи, кожного разу відкриваючи для себе багато нового, цікавого і прекрасного. Вона дуже вдячна викладачу - Аллі Леонідівні, яка стала їй і наставником, і подругою, і вже – колегою. яка постійно повторювала: «Запам’ятайте, найцінніші картини – це картини з натури». Ось Валентина і пише картини з натури, живі картини, дивлячись на які, так і хочеться прилинути і відчути запах польових квітів, гладіолусів, хризантем, соняшників, айстр, маків і лимонів. За час занять цією справою вона створила більше п’яти десятків полотен, які з урахуванням її щедрої натури тепер прикрашають домівки багатьох друзів, родичів, колег і просто знайомих людей, знову ж таки даровані їм на безоплатній основі - така вже щедра натура у нашої художниці.
Зустрічались ми з Валентиною оце якось, спілкувалися, вона по секрету мені сказала, що дуже любить навчатись, шкода, що часу на все бракує, а ще поділилась своїми планами: „Після закінчення курсів англійської мови (на яких зараз навчається), буду поступати в Київський університет ім. Б.Грінченка, а якщо приймуть, то почну з другого семестру вже зараз (як з’ясувалось, там – недобір).
От така наша землячка-художниця – Валентина Петрик. Про неї можна писати і писати. Художня кар’єра її щойно почалась, і за своє багатогранне життя землячка неодмінно напише велику кількість полотен, подарує радість істинним шанувальникам своєї творчості.
Лариса МОЦАР,
голова Щорського відділення земляцтва в Києві
Комментариев нет:
Отправить комментарий