Місто Щорс розташоване на узбіччі соснового лісу. Після війни розрослося і охопило ліс з обох боків. Метрів за триста від центру ліс входив в нього клином метрів п’ятсот і, розтягуючись до кілометра, простягався кілометрів за три.
Залізниця йшла повз центр і далі – попід самим лісом. Через це в часи війни окупантам було зручно вивозити деревину до Німеччини. Випиляли майже всі (двохсотрічні!) сосни, залишивши лише невеличкий шматок дубняку з поодинокими соснами та кілька гектарів молодняка коло самого міста з іншого від залізниці боку. Наша вулиця Свободи (Червоноармійська) простягалася вздовж лісу, де ми проводили майже весь свій вільний час. Було ж поруч, майже за городами! Місцем зустрічі була велетенська сосна, що стояла перед дубняком, серед зарослої травою величезної ділянки. До речі, такі товсті поодинокі сосни зустрічалися й серед дубових посадок, але схожої на цю струнку красуню більше ніде не було. Восени, коли ходили по гриби, намагалися повертатися повз неї, відпочивали, задравши голову, милувалися отаким витвором природи, та ніяк не могли збагнути: чому німці, ці кляті фашисти залишили цю незвичайну сосну, випилявши весь старий ліс коло неї.
Закінчив школу, потім, коли далі навчався і приїжджав додому, ходив до нашої сосни на побачення, милувався її висотою, згадував дитинство. А коли через два роки після служби в армії повернувся додому і наступного дня пішов до лісу провідати сосну свого дитинства, то побачив здоровенний почорнілий пень... Перед очима, повними сліз, відразу пропливли дитинство і юність, посиденьки з друзями, все чисте і світле, пов’язане з улюбленим деревом. Не витримавши, пішов до лісництва спитати: „Навіщо її зрізали, одну-єдину на весь наш ліс?”Відповідь шокувала. Мовляв, з неї вийшло майже сім з половиною кубометрів ділової деревини. До мене нарешті дійшло: що до чого! Виходило: для німців у далекій чужині це було дивом природи, а для нас, совків, сімома кубометрами деревини...
Все життя я намагався побачити таку височенну і струнку сосну. Не було ніде. Навіть у старому сосновому лісі біля села Єліне, де під час війни був партизанський загін. Звичайно, вона не одна така, десь, можливо, в Білорусі є подібні велетні. Тільки, коли мене доля закинула на Далекий Схід, там я побачив такі ж височезні дерева. Та то були не сосни, то були ліванські кедри.
Микола ГРАК
Залізниця йшла повз центр і далі – попід самим лісом. Через це в часи війни окупантам було зручно вивозити деревину до Німеччини. Випиляли майже всі (двохсотрічні!) сосни, залишивши лише невеличкий шматок дубняку з поодинокими соснами та кілька гектарів молодняка коло самого міста з іншого від залізниці боку. Наша вулиця Свободи (Червоноармійська) простягалася вздовж лісу, де ми проводили майже весь свій вільний час. Було ж поруч, майже за городами! Місцем зустрічі була велетенська сосна, що стояла перед дубняком, серед зарослої травою величезної ділянки. До речі, такі товсті поодинокі сосни зустрічалися й серед дубових посадок, але схожої на цю струнку красуню більше ніде не було. Восени, коли ходили по гриби, намагалися повертатися повз неї, відпочивали, задравши голову, милувалися отаким витвором природи, та ніяк не могли збагнути: чому німці, ці кляті фашисти залишили цю незвичайну сосну, випилявши весь старий ліс коло неї.
Закінчив школу, потім, коли далі навчався і приїжджав додому, ходив до нашої сосни на побачення, милувався її висотою, згадував дитинство. А коли через два роки після служби в армії повернувся додому і наступного дня пішов до лісу провідати сосну свого дитинства, то побачив здоровенний почорнілий пень... Перед очима, повними сліз, відразу пропливли дитинство і юність, посиденьки з друзями, все чисте і світле, пов’язане з улюбленим деревом. Не витримавши, пішов до лісництва спитати: „Навіщо її зрізали, одну-єдину на весь наш ліс?”Відповідь шокувала. Мовляв, з неї вийшло майже сім з половиною кубометрів ділової деревини. До мене нарешті дійшло: що до чого! Виходило: для німців у далекій чужині це було дивом природи, а для нас, совків, сімома кубометрами деревини...
Все життя я намагався побачити таку височенну і струнку сосну. Не було ніде. Навіть у старому сосновому лісі біля села Єліне, де під час війни був партизанський загін. Звичайно, вона не одна така, десь, можливо, в Білорусі є подібні велетні. Тільки, коли мене доля закинула на Далекий Схід, там я побачив такі ж височезні дерева. Та то були не сосни, то були ліванські кедри.
Микола ГРАК
Комментариев нет:
Отправить комментарий