Шахед пошкодив десятки будинків містян

 

Сновчани  у ніч 27 лютого не спали. Бог милував людей, жителів мікрорайону вулиць Гагаріна, Зеленої, Архітектурної та інших, але було гучно і лячно. Постраждало близько трьох десятків домогосподарств, де розбиті дах, шули, ворота і хвіртки, вибиті вікна, потрощені двері, знищені рослинні насадження тощо.

 Реагування відповідних служб та правоохоронних органів було оперативним та ефективним. Мова йде про комунальників, еменесників. Знову на висоті виявились місцеві енергетики – електрику у більшості місць увімкнули вже у першій половині того дня. Міська рада створила спеціальну комісію, яка вже завершила   фіксацію  руйнації. За словами заступника міського голови Сергія Силенка,  до 26 занотованих випадків пошкоджень житла і майна додалося ще кілька. Він зазначив, що з резервного фонду вже виділені такі матеріали, як шифер, плівка і що кожен постраждалий найближчим часом також отримає необхідну допомогу. До речі, до неї вже почали  долучатися благодійники.

Серед них, вже знайома своєю конкретною підтримкою норвезька рада у справах біженців.

Одним з тих, кому в момент обстрілу (чи падіння) шахеда дісталося найбільше, було подружжя Юрія й Віри Самолюків. Віра Петрівна погодилася розповісти читачам «Променя» про пережите.

Ось її пряма мова: «Ми прокинулися від страшного гуркоту і з вікна на кухні побачили вогняний дощ. Все навкруги палало й тріщало. У нас посипалася стеля на веранді, відразу вибило електрику, потух парапетний котел, у будинку стояв запах чаду. Ми з чоловіком вискочили надвір, де вже були люди із сусідніх будинків. Там теж спостерігалася картина руйнації. Наш паркан лежав на землі, в будинку, навколо нього, як, зрештою, поблизу інших осель, було багато скла – від потрощених вікон. Крім скла, скрізь валялися рештки пошкоджених фронтонів, рам, огорож, шул, зламані гілки дерев і кущів. Ми всі перебували  у стані шоку навіть тоді, коли почали прибувати аварійні служби, посадовці, правоохоронці, всі ті, хто почав вести облік заподіяного лиха. Працювали вони організовано, по­людяному. А ми всі розуміли лише одне: як добре, що всі живі, без поранень. І як погано, що триває нинішня кривава  війна з безкінечним стресом і болем. Чекаємо якнайскоріших домовленостей, чекаємо миру і весни.

Своє обійстя ми трохи полатали, але чекаємо конкретної допомоги, бо самотужки важко справитися».

Олена КОМПАНЕЦЬ