Історію, яка трапилася минулої п’ятниці у маршрутці, що курсувала з Чернігова до Сновська не хочеться вважати типовою, висновки з неї непросто робити, але і промовчати не змогла. Сумно стало на душі, тому ділюся почутим з читачами «Променя»…
Як завше, в
маршрутці їхали різні люди: студенти – на вихідні додому, хтось – з роботи,
хтось – з лікарні чи просто віз покупки з центру. Квитки пасажири зазвичай
замовляли наперед, але серед них опинилися двоє військових, котрі поверталися у
Сновськ із завдання. У цивільному одязі, проте з документами учасників бойових
дій, стомлені, невиспані, з надією присісти і годинку передрімати.
Водій їм дозволив зайти в салон і, звісно, як усіх, за платню, хоч за
законом мали право на пільговий проїзд, довезти до нашого міста. Довіз. І вони
доїхали, ледь не звалившись з ніг, ледь витримуючи непомірні навантаження (і
перед цим, і вже в дорозі). А в
маршрутці всі, як і годиться, сиділи, не звертаючи увагу на цих захисників, на
яких навіть без спецобмундирування було написано, хто вони, які вони. «Не
звертаючи увагу», вислів, мабуть, неправильний, бо насправді, звертали. Без
участі… Без співчуття… Без шани...
Віра Петрова
Комментариев нет:
Отправить комментарий