Півень пекінської породи

 

 «Тату, рідний, дорогий! Терміново пишу тобі! Вибач, що коротко. Одне слово, на кафедру біології дуже потрібен півень. Живий. Пекінської породи. Запам’ятай, будь ласка, саме пекінської. Усі подробиці при зустрічі… Жду тебе з півнем, тату. Обіймаю, Матвій».

 Одержавши од сина такого незвичного листа, батько почухав потилицю. «Півня! Та ще й ненашенської породи! Ой лишенько! У нашому ж селі їх  зі свічкою не знайдеш…»

 Старенький            мало не плакав від прикрості, що не може допомогти рідному синові, який працює молодшим науковцем десь у великому місті на кафедрі біології…

 Проте Бог не без милості, а козак не буз долі.

 Об’явився такий півень десь аж у сусідній області. Там бригада китайців, сказали обізнані люди, взяла підряд на вирощування ранньої цибулі. А за бригадира у них настільки хазяйновитий китаєць,що й курей облаштував, бо дуже вже, кажуть, любив яєчнею зранку снідати. Тож узяв із собою кількадесят кудкудах із далекої батьківщини і трійко півнів до них на додачу прихопив.

Ох і до чого ж ті півні красені!

Пір’я різними барвами висіює, самі, мов у кудлаті штанці вбрані, гребені чи не справжнім полум’ям на голові палахкотять. А подвір’ям вже як проходжаються –гордо, сановито, наче справжні феодали-мандарини!   

Господар-китаєць, щоправда, продавати півня не хотів і заломив таку ціну, що аж зашкалювала. Бо пекінський півень, мовляв,- неабияка птиця, а божественно імператорська, має історичні традиції.

– У нас їх споконвік тільки при імператорських хоромах тримали. Вони до сотої долі секунди час відчувають. Жоден володар країни за їх «годинником» жодного ранку не просипав… Та й на битву воїнство вони завжди вправно скликали, –  набивав ціну господар.

 Старому нікуди діватися. Та й на що, зрештою, тільки не піде батько заради рідного сина.

Заплатив, скільки запросили, та й хутенько до великого міста подався. Син же там жде не діждеться – мабуть,  якесь  відкриття саме із цим півнем намітив зробити, голова в нього на вигадки багата.

В електричці з півнем батькові була морока. Тільки-но зайде до вагона кондуктор, так усі пасажири, що везуть «живність» у корзинах (наші посполиті кури, качки, індики, кролі, поросята), шусть під сидіння - і немає «живності»…

 Кондуктор пройде і не побачить…

Та імператорський півень не з тієї зашуганої когорти, і винятковою скромністю  не визначався. Коли ревізор заглянув до вагона, півень висунув з-під сидіння голову, витягнув шию і давай своє: «Кукуріку!». На всю електричку…

– А-а-а, громадянине, везете недозволений вантаж! Висадити б вас! Та діватися нікуди! Платіть штраф і поганяйте далі…

 Заплатив батько.

Доїхав до міста. Швиденько чимчикує в метро. Аж тут чергова біля турнікета:

– Ви куди? З півнем у жодного разі! Хочете, щоб мене з роботи звільнили?

Той тяжко зітхнув. Опустив додолу корзину  з півнем і став збоку.

– А трясця ж вашій матері! Всі їдуть, а імператорському півневі- зась? Ушкварю я пішки! Хіба звикати!...

І пішов.

Тим часом у півня, що сидів у корзині за плечима, певно, критично затерпли ноги і шия, бо саме на найлюдянішому майдані він рвучко висунув голову і забив крилами, мало не вирвавшись на волю…

– Кукуріку! Кукуріку!

Батько від хвилювання втирав рукавом піт з чола, уже й сам не радий , що зголосився на цю морочливу подорож.

 Та коли він зі своїм невгамовним пасажиром наблизиться до сучасної багатоповерхової споруди, з парадних дверей, йому назустріч вибіг син.

– Батьку, ну ти й молодець у мене ! Як ніколи, вчасно нагодився. У нас саме нового завкафедрою представляють. І в нього до того ж сьогодні ще й ювілейний день народження. А він чоловік із дивацтвом. Східні обряди, знаєш, пошановує. То ми з колегами вирішали йому  незвичний сюрприз зробити. Раз за китайським календарем народився у рік Полум’яного Півня, то й отримуй тепер східний подарунок. Скажи, батьку, чи не оригінально ми вигадали?

 – Але батько до слів сина особливо вже й не  дослухався. Він заціпенів і тільки заворожене шепотів:

Еге ж, сину, еге ж! Оригінально, нічого не скажеш. Дякую Богу, що ваш завкафедрою народився у рік Півня, а не у рік скажімо, Золотистого Тигра. Тоді нам, синку, тут би сьогодні точно не стояти…          

Георгій ЛЕПНЮК