Серед перших друзів називають О.М. Мікушева. А ще О.С. Куриліна, з яким Віктор Миколайович навчався у Вінницькому медінституті. Саме Олександр Семенович на весіллі Ігнатових був свідком. А дружкою мала бути Надія Михайлівна Шеремет, яка сама незабаром стала Мікушевою. Проте на той момент мусила терміново рушати у відрядження. Втім, така невелика прикрість не зіпсувала стосунків між двома подружніми парами. Не роки - десятиліття доля випробовує їх дружбу на міць. Але ні час, ні відстань не стають на заваді. Раніше частіше Мікушеви вирушали в Брянськ до Ігнатових. Останнім часом – навпаки. Минулого грудня друзі приїжджали, аби привітати Олександра Михайловича із 60-літнім ювілеєм. І в липні знову побували в Щорсі. Саме з нашим ошатним містом у них пов’язані найприємніші спогади. Маючи в Чернігові близьку рідню, Віктор Миколайович із Тамарою Семенівною щоразу зупиняються у друзів у Щорсі.
…1972-й. Щорський елек- тромеханічний завод розбудовувався. Він зібрав у своїх стінах молодих талановитих фахівців. Тож Т.С. Ігнатовій цікаво було разом із Н.М. Мікушевою та іншими колегами пробувати свої сили і знання на сучасному підприємстві. Здібний інженер, згодом вона стала начальником технічного відділу, в.о. головного інженера. Стрімко робили кар’єру Надія Михайлівна з Олександром Михайловичем.
Тим часом стверджувався як фахівець і Віктор Миколайович. Про лікаря Ігнатова заговорили, до нього ішли пацієнти. А от із житлом проблема все не вирішувалася. Тож подружжя на певний час переїхало на Брянщину. Втім не надовго. Головним лікарем Щорської ЦРЛ прийшов також колишній випускник Вінницького медінституту І.І. Євтушенко, який запропонував В.М. Ігнатову цікаву роботу, квартиру. Тамару Семенівну на ЩЕМЗі представляти не треба було.
Так співпало, що й у Мікушевих, і в Ігнатових підростали по два сини. Віктор Миколайович став хрещеним батьком Дениса Мікушева. Молодший Ігнатов – Дмитро – народився у Щорсі, але після аварії на ЧАЕС у нього почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Чернігівські педіатри настійно радили батькам змінити місце проживання. Сім’я знову вирушила на сусідню Брянщину. Це зараз ми вже знаємо, що після катастрофи в Чорнобилі й там ситуація була не кращою. Тож якби Ігнатови тоді це знали, кажуть, що не їхали б із Щорса нікуди.
Доля їх занесла в Севськ, де прожили 17 років, а зараз мешкають у Брянську. Тамара Семенівна на заслуженому відпочинку присвятила себе онукам. А Віктор Миколайович хоч і досяг пенсійного віку, але продовжує працювати в залізничній лікарні. Робота цікава з огляду на можливості: діагностика, апаратура, кваліфікація колег – усе влаштовує лікаря Ігнатова.
З особливим задоволенням і гордістю розповідають про онуків. Один із них уже студент, інші роблять неабиякі успіхи в школі. Пишаються батьки й синами: Євген митник, уже в званні майора. Дмитро працює на відповідальній посаді у фінуправлінні Брянської облдержадміністрації. Тож родина Ігнатових пустила міцне коріння на Брянській землі.
Але Щорс для старшого покоління – особливе місто. Уже відійшли у вічність добрі друзі В.А. Кириєнко, В.В. Любченко, Р.Г. Білозовська, С.А. Клименко. Гріють серце теплі зустрічі з В.І. Бібою, В.В. Станішевським, М.М. і О.Г. Дурасами. Сім’я Ігнатових залишила по собі в нашому районі добрі спогади. Тож коли вони приїжджають, до гостинного будинку Мікушевих сходяться-з’їжджаються давні приятелі й знайомі, запрошують Тамару Семенівну з Віктором Миколайовичем на гостини до себе. До речі, під час одного з приїздів Ігнатови подарували Свято-Миколаївському храму квартиру в Щорсі, де мешкав покійний брат Тамари Семенівни.
Позаду непрості перебудовчі часи з безробіттям і безгрошів’ям, коли бажання не співпадали з можливостями. Перепоною дружбі не стали кордони. Звичайно, в Ігнатових багато друзів і в Брянську. Однак не випадково кажуть: «Старий друг кращий нових двох».
- Я українка, - говорить Т.С. Ігнатова. – Рідна земля має неабияку притягальну силу. А ще з віком хочеться частіше спілкуватися з друзями. Телефоную, бувало, Наді Мікушевій, а вона мені: «Спалиш по побілці гроші». А я хоч голос її почути хочу. Кордон існує реально. Але народи Росії і України він не розділяє.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий