Навесні цього року «Промінь» розповів читачам про боротьбу нашого земляка В.В. Пузика за свої права. Нагадаємо: він – старший прапорщик, проходив службу в місцевому райвійськкоматі, брав участь у знешкодженні боєприпасів, що залишилися після війни на території Щорського району. Вже перебуваючи на пенсії, подав до відповідної комісії облвійськкомату документи з проханням прирівняти його в статусі до учасника бойових дій (це передбачено законодавством). Йому відмовили.
В.В. Пузик витратив понад три роки на судові баталії з системою. Ще у 2010 році Чернігівський окружний адміністративний суд визнав протиправними дії комісії облвійськ-комату. У грудні 2012 року колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилася, що встановленими обставинами підтверджено факт залучення позивача (В.В. Пузика) до розмінування й це є підставою для встановлення йому статусу учасника бойових дій. У лютому 2013 року Чернігівський окружний адмінсуд визнав протиправними та постановив скасувати рішення комісії облвійськкомату щодо відмови В.В. Пузику у встановленні статусу учасника бойових дій. У березні нинішнього року колегією Київського апеляційного адмінсуду було встановлено: комісія облвійськкомату під час прийняття рішення від 17 січня 2013 року порушила вимоги Законів України та права нашого земляка.
Разом з тим треба згадати про непоодинокі випадки протиправних дій різних посадовців, які зухвало ігнорували законні вимоги В.В. Пузика, принижуючи його честь та людську гідність. Дивно, але навіть попри визнані судом порушення законів з боку комісії вона й досі працює практично в такому ж складі під головуванням О.В. Криворучка. Тобто деяким нашим співгромадянам можна ігнорувати законодавство й не боятися про покарання. Про причини такої «недоторканності» наші читачі можуть лише здогадуватися…
Але мова не про це. У червні 2013 року комісія ОВК знову відмовила В.В. Пузику у встановленні статусу учасника бойових дій – з формулюванням «у зв’язку з непідтвердженням участі в розмінуванні». Ось так – ніби й немає ніяких рішень судів різних інстанцій на користь звичайного старшого прапорщика. І чого тоді варта відома теза, що саме суд є останньою інстанцією? (Де ж тоді шукати справедливість?). Або можна поглянути на ситуацію з іншого боку: невже комісія облвійськккомату, навіть демонстративно ігноруючи Конституцію та закони, роблячи вигляд, наче В.В. Пузик у суді не довів свою правоту, й надалі «штампувати» документи явно протиправного змісту? Куди все котиться в нашій країні? Коли ті, хто порушують закони, нарешті отримають «по заслугах»?
Сам В.В. Пузик коротко коментує все, що відбувається: «Так не повинно бути». Він, як нормальна людина, не може повірити, що правова система України прогнила остаточно й правди не доб’єшся. Але куди йти далі, в які двері стукати? Уповноваженому Верховної Ради з прав людини? До Європейського суду? Автор цього матеріалу свого часу у відкритій формі, через газету, звернувся по справедливість до гаранта Конституції В.Ф. Януковича. (Треба ж було по-журналістському хоч якось допомогти В.В. Пузику). Але відповіддю стала гнітюча тиша. А що далі? Закон ніби і є, але він лишається на папері. Життя регулюється зовсім іншими механізмами. В історії з нашим земляком правосуддя не виконує своєї практичної функції. Невже воно й справді померло чи перейшло в розряд абстракції? А більшість людей цього навіть і не помітили…
Олег МІРОШНИЧЕНКО
В.В. Пузик витратив понад три роки на судові баталії з системою. Ще у 2010 році Чернігівський окружний адміністративний суд визнав протиправними дії комісії облвійськ-комату. У грудні 2012 року колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилася, що встановленими обставинами підтверджено факт залучення позивача (В.В. Пузика) до розмінування й це є підставою для встановлення йому статусу учасника бойових дій. У лютому 2013 року Чернігівський окружний адмінсуд визнав протиправними та постановив скасувати рішення комісії облвійськкомату щодо відмови В.В. Пузику у встановленні статусу учасника бойових дій. У березні нинішнього року колегією Київського апеляційного адмінсуду було встановлено: комісія облвійськкомату під час прийняття рішення від 17 січня 2013 року порушила вимоги Законів України та права нашого земляка.
Разом з тим треба згадати про непоодинокі випадки протиправних дій різних посадовців, які зухвало ігнорували законні вимоги В.В. Пузика, принижуючи його честь та людську гідність. Дивно, але навіть попри визнані судом порушення законів з боку комісії вона й досі працює практично в такому ж складі під головуванням О.В. Криворучка. Тобто деяким нашим співгромадянам можна ігнорувати законодавство й не боятися про покарання. Про причини такої «недоторканності» наші читачі можуть лише здогадуватися…
Але мова не про це. У червні 2013 року комісія ОВК знову відмовила В.В. Пузику у встановленні статусу учасника бойових дій – з формулюванням «у зв’язку з непідтвердженням участі в розмінуванні». Ось так – ніби й немає ніяких рішень судів різних інстанцій на користь звичайного старшого прапорщика. І чого тоді варта відома теза, що саме суд є останньою інстанцією? (Де ж тоді шукати справедливість?). Або можна поглянути на ситуацію з іншого боку: невже комісія облвійськккомату, навіть демонстративно ігноруючи Конституцію та закони, роблячи вигляд, наче В.В. Пузик у суді не довів свою правоту, й надалі «штампувати» документи явно протиправного змісту? Куди все котиться в нашій країні? Коли ті, хто порушують закони, нарешті отримають «по заслугах»?
Сам В.В. Пузик коротко коментує все, що відбувається: «Так не повинно бути». Він, як нормальна людина, не може повірити, що правова система України прогнила остаточно й правди не доб’єшся. Але куди йти далі, в які двері стукати? Уповноваженому Верховної Ради з прав людини? До Європейського суду? Автор цього матеріалу свого часу у відкритій формі, через газету, звернувся по справедливість до гаранта Конституції В.Ф. Януковича. (Треба ж було по-журналістському хоч якось допомогти В.В. Пузику). Але відповіддю стала гнітюча тиша. А що далі? Закон ніби і є, але він лишається на папері. Життя регулюється зовсім іншими механізмами. В історії з нашим земляком правосуддя не виконує своєї практичної функції. Невже воно й справді померло чи перейшло в розряд абстракції? А більшість людей цього навіть і не помітили…
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий