Нещодавно було підбито підсумки обласного етапу конкурсу «Людина і ліс», участь в якому взяли школярі з усієї Чернігівщини. Приємно відзначити, що у номінації «За кращий твір» перше місце здобув 14-річний учень Щорської міської школи №1 Назар Сергійко, а восьмикласник того ж навчального закладу Олександр Латишев став лауреатом.
Біля лісу житии - голодному не бути
І справді, будь-якої пори року ми можемо знайти тут те, що задовольнить смаки найвибагливішого ласуна та гурмана. З ранньої весни і до пізньої осені Андрониківський ліс перетворюється на місце паломництва затятих грибників та ягідників. Білі гриби, підберезовики, підосиновики, лисички, опеньки… Суниця, чорниця, малина, ожина… Повз мій будинок щоденно проїжджає чимало гостей лісу. Наше непросте сьогодення змушує людей робити не лише запаси лісових дарів, а й поповнювати сімейний бюджет, продаючи їх на базарі. Хоча шкода, що в гонитві за прибутком окремі наші земляки іноді порушують етикет споживача, використовуючи різноманітні пристрої для збору ягід, якими пошкоджуються рослини.
Ліс… Ліс-будівельник. У традиціях моїх земляків споконвіку практикувалося будівництво житлових та господарських споруд, виготовлення різноманітних знарядь праці саме з дерева. Не зникла ця традиція й донині. Але чи то науково-технічний прогрес (поява сучасних будівельних матеріалів та технологій), чи то здорожчання деревини потроху витісняють його на задній план. І прикро дивитися, коли наш ліс у вигляді пиломатеріалів вирушає вагонами, пароплавами за кордон. Туди, де люди уявлення не мають, як саме й скільки років росте навіть одне-однісіньке дерево.
Людина, яка народилася і виросла серед степу чи серед пустельних пісків, або поблизу теплого моря, по-своєму любить свій край, підбере безліч гарних слів, щоб змалювати красу власної малої батьківщини. Але я вважаю, що всі барви мого краю містяться саме у лісі, бо моя мала батьківщина - Чернігівське Полісся. Тут, серед соснового лісу, немов оперезане блакитною стрічкою теплої і спокійної річечки Бреч, знаходиться моє маленьке село Михайлівка. І нехай, можливо, про отакі чарівні місця мало хто й чув, але саме ця місцина є милою моєму серцю! Де б я не був, куди б не закинула мене доля, але саме сюди я знову і знову повертатимуся за покликом душі. Повертатимусь туди, де вдихнув перший ковток повітря, наповнений ароматами хвої, де ласував запашними ягодами, милувався красенем-боровиком, знайденим уперше. А поки я ще тут, то маю робити так, щоб було куди повертатися в майбутньому мені та моїм нащадкам: берегтиму ліс, а отже - берегтиму свою Батьківщину!
Назар СЕРГІЙКО
Біля лісу житии - голодному не бути
І справді, будь-якої пори року ми можемо знайти тут те, що задовольнить смаки найвибагливішого ласуна та гурмана. З ранньої весни і до пізньої осені Андрониківський ліс перетворюється на місце паломництва затятих грибників та ягідників. Білі гриби, підберезовики, підосиновики, лисички, опеньки… Суниця, чорниця, малина, ожина… Повз мій будинок щоденно проїжджає чимало гостей лісу. Наше непросте сьогодення змушує людей робити не лише запаси лісових дарів, а й поповнювати сімейний бюджет, продаючи їх на базарі. Хоча шкода, що в гонитві за прибутком окремі наші земляки іноді порушують етикет споживача, використовуючи різноманітні пристрої для збору ягід, якими пошкоджуються рослини.
Ліс… Ліс-будівельник. У традиціях моїх земляків споконвіку практикувалося будівництво житлових та господарських споруд, виготовлення різноманітних знарядь праці саме з дерева. Не зникла ця традиція й донині. Але чи то науково-технічний прогрес (поява сучасних будівельних матеріалів та технологій), чи то здорожчання деревини потроху витісняють його на задній план. І прикро дивитися, коли наш ліс у вигляді пиломатеріалів вирушає вагонами, пароплавами за кордон. Туди, де люди уявлення не мають, як саме й скільки років росте навіть одне-однісіньке дерево.
Людина, яка народилася і виросла серед степу чи серед пустельних пісків, або поблизу теплого моря, по-своєму любить свій край, підбере безліч гарних слів, щоб змалювати красу власної малої батьківщини. Але я вважаю, що всі барви мого краю містяться саме у лісі, бо моя мала батьківщина - Чернігівське Полісся. Тут, серед соснового лісу, немов оперезане блакитною стрічкою теплої і спокійної річечки Бреч, знаходиться моє маленьке село Михайлівка. І нехай, можливо, про отакі чарівні місця мало хто й чув, але саме ця місцина є милою моєму серцю! Де б я не був, куди б не закинула мене доля, але саме сюди я знову і знову повертатимуся за покликом душі. Повертатимусь туди, де вдихнув перший ковток повітря, наповнений ароматами хвої, де ласував запашними ягодами, милувався красенем-боровиком, знайденим уперше. А поки я ще тут, то маю робити так, щоб було куди повертатися в майбутньому мені та моїм нащадкам: берегтиму ліс, а отже - берегтиму свою Батьківщину!
Назар СЕРГІЙКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий