Минулого тижня до редакції завітав мешканець Щорса Юрій Овсянник і повідав одну історію. Ще 1985-го року його родина придбала у місті, по вулиці Рози Люксембург, будинок. Попередня власниця Геля Крот після переїзду тимчасово залишила валізу, повну якихось старих документів, газет. Був там навіть збірник кукриніксів (карикатур) на залізничну тематику. Але час минав, а по отой паперовий мотлох ніхто не приходив.
Поступово щось перетворилося на труху, щось поточили миші, а щось навіть потрапило у піч. Несподіване продовження історії трапилося років з десять тому, коли кіношники скуповували старовинні речі. Юрій Овсянник віддав їм документи, які ще збереглися цілими, проте один актовий бланк залишив собі на згадку. Й лежав він доволі довго, до липня 2013-го, доки ще одна подія не нагадала про минуле. Наш співрозмовник вирішив поміняти утеплювач на дверях будинку, й коли відірвав спочатку дерматин, а потім – старе пальто, звідти випав паперовий згорток. Як виявилося, це – особова справа учня тутешньої залізничної школи. Перед читачем ніби розгорнулася біографія нашого земляка, який народився 1921 року…
Отже, Віктор Францович Масойц – поляк за національністю, син майстра відновлювального потяга, у вересні 1929 року розпочав навчання. Судячи з табеля успішності – виявився відмінником. Чудово закінчив семирічку, згодом – здобув середню освіту. В особовій справі занотовано, що протягом 1938-39 років належав до пропагандистської та агітаторської комсомольської мережі, був членом редколегії загальношкільної стінної газети. У 1939 році отримав похвальну грамоту за відмінне закінчення школи, його фотографія красувалася на дошці пошани. Але його батько-залізничник був репресований (це вже за спогадами старожилів). Віктор Масойц перебрався жити в Ленінград, у 1941-му потрапив на фронт і загинув у лавах ополчення. До своєї старої домівки за адресою вул.Р.Люксембург,5 він більше не повернувся…
Прочитання такого біографічного нарису спонукало Юрія Овсянника звернутися до редакції і принести, окрім особової справи Віктора Масойца, ще й акт розподілу майна селянина Г.Г. Пашкевича, датований 1915-им роком. Історія ця вельми промовиста й може розповісти про статки деяких наших земляків наприкінці царської епохи. 10 січня 1915 року в селищі Сновськ Великощимельської волості (сільради) Городнянського повіту (району) по вулиці Пісочній (Люксембург) стояв комплекс будинків з величезною садибою, який належав мешканцю сусідньої Носівки Г.Г. Пашкевичу. За суспільним станом він був селянином. Хоча за рівнем добробуту міг вважатися одним із найзаможніших місцевих господарів. Судіть самі: після його смерті родичі розділили документально залишений спадок у присутності волосного засідателя І.Л. Кліщенка, сільського старости з Носівки І.Є. Корюківського та понятих селян П.С. Бойка, Є.Н. Пашкевича, А.В. Бойка, М.М. Шумейка.
Перший будинок від лінії Лібаво-Роменської залізниці з камінним погребом, сараєм і чвертю садиби з садом та лісом дістався доньці Н.Г. Черняковій, до того ж – і шість земельних ділянок у Сновську, переданих в оренду Булденку, Сірту Гуревичу, Г.Циркіну, Хасі Карасик, Рендевецькому – за 100 карбованців на рік, три окремі грунтові ділянки сільгосппризначення загальною площею більше 3 гектарів, кілька гектарів сіножатей в урочищах Штани й Переволока. Другий будинок з госпспорудами на вул.Пісочній і другу садибу в урочищі Дворище площею майже 1,5 га було відписано доньці О.Г. Федюрко, яка вийшла заміж за залізничника. По Сновську також вона отримала присадибні ділянки, орендовані Федорович, Менделем Енштейном, Гіршею Ефрейсманом, Ривкиною, Рудницьким загалом за 100 крб. на рік, а в урочищі В’юнище – гектар сіножаті «Рижованка», біля дубка. Під Сновськом і Бреччю – більше 3 га грунту.
Третя хата на вул.Пісочній (з сараями, клунями тощо), чверть садиби, город в урочищі Солодкий місток стали власністю К.А. Пашкевич, опікунки неповнолітньої М.М. Пашкевич. За нею закріпили земельні ділянки у Сновську, орендовані Шевченко, Естріним, Шапіртом, Литвиним, Левицьким, Шубичем, Пименом Соловйовим, В.Коровиченком за 142 крб. До неї відійшли і сільгоспугіддя (рілля) – близько 3 га, по гектару сіножатей у В’юнищі та Степку («Рижованка»).
За дружиною небіжчика – Марією – рахувалися чверть садиби на Пісочній, камінна торгова лавка на старому базарі, присадибні ділянки в Сновську, орендовані Димитром Соловйовим, Максимом Вороб’єм, Лейбою Сушанським, Катериною Борман, К.Шльонським, Євсієм Енштейном, Ботіним, Приходьком за 115 крб. на рік. Також у переліку успадкованого нею майна є городи в урочищах Лобанівщина (майже 40 соток) і Верхотиш (понад 1 гектар), на Зрубі – стільки ж, на Порубі – близько 15 соток. А ще – сіножаті в урочищах Фащеве (більше гектара) та Невідне (15 соток). Загалом можна лише висловити захоплення господарчими здібностями Г.Г. Пашкевича, який надбав для своєї великої родини майже три десятки присадибних ділянок у Щорсі, понад 10 гектарів ріллі, майже стільки ж сіножатей, відкрив свою торгівлю на ринку. Напевно, підприємливою людиною був, відчував кон’юнктуру. До певної міри йому й пощастило – коли біля залізничного депо почало розростатися робітниче селище, взявся здавати в оренду свої ділянки під житлове будівництво. Отримані гроші використав з розумом, а не пропив, і справи пішли. Все правильно.
До речі…
Юрій Овсянник свого часу продав кіношникам за три гривні старовинний бронзовий набір для писання – з каламарями, підставкою. Каже – мені ця річ була непотрібною. А коли знайшов нещодавно особову справу Віктора Масойца - випадково натрапив на пару латунних жетонів з номером 117 і літерами ДЩ. (Ветерани депо розповідають, що в давнину кожен робітник, що приходив на роботу, вішав таке металеве кружальце на спеціальний стенд, і начальство бачило - кого немає на місці). Але найцікавіша знахідка Юрія Овсянника у власному дворищі – латунна овальна табличка з написом «Уважаемому Е.П.Поповицкому от Общества офицеров 87-го пехотного Нейшлотского полка. 1898 год.» Кріпилася вона колись до ложі нагородної рушниці або до скриньки з подарованим револьвером. Як ця річ опинилася в нашому місті – хто його зна…
Стосовно ж подальшої долі знайдених старовинних документів, то думка Юрія Овсянника є однозначною: «Віддам до музею. Хай буде для вивчення та збереження історії». І подібний приклад є цілком гідним для наслідування.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Поступово щось перетворилося на труху, щось поточили миші, а щось навіть потрапило у піч. Несподіване продовження історії трапилося років з десять тому, коли кіношники скуповували старовинні речі. Юрій Овсянник віддав їм документи, які ще збереглися цілими, проте один актовий бланк залишив собі на згадку. Й лежав він доволі довго, до липня 2013-го, доки ще одна подія не нагадала про минуле. Наш співрозмовник вирішив поміняти утеплювач на дверях будинку, й коли відірвав спочатку дерматин, а потім – старе пальто, звідти випав паперовий згорток. Як виявилося, це – особова справа учня тутешньої залізничної школи. Перед читачем ніби розгорнулася біографія нашого земляка, який народився 1921 року…
Отже, Віктор Францович Масойц – поляк за національністю, син майстра відновлювального потяга, у вересні 1929 року розпочав навчання. Судячи з табеля успішності – виявився відмінником. Чудово закінчив семирічку, згодом – здобув середню освіту. В особовій справі занотовано, що протягом 1938-39 років належав до пропагандистської та агітаторської комсомольської мережі, був членом редколегії загальношкільної стінної газети. У 1939 році отримав похвальну грамоту за відмінне закінчення школи, його фотографія красувалася на дошці пошани. Але його батько-залізничник був репресований (це вже за спогадами старожилів). Віктор Масойц перебрався жити в Ленінград, у 1941-му потрапив на фронт і загинув у лавах ополчення. До своєї старої домівки за адресою вул.Р.Люксембург,5 він більше не повернувся…
Прочитання такого біографічного нарису спонукало Юрія Овсянника звернутися до редакції і принести, окрім особової справи Віктора Масойца, ще й акт розподілу майна селянина Г.Г. Пашкевича, датований 1915-им роком. Історія ця вельми промовиста й може розповісти про статки деяких наших земляків наприкінці царської епохи. 10 січня 1915 року в селищі Сновськ Великощимельської волості (сільради) Городнянського повіту (району) по вулиці Пісочній (Люксембург) стояв комплекс будинків з величезною садибою, який належав мешканцю сусідньої Носівки Г.Г. Пашкевичу. За суспільним станом він був селянином. Хоча за рівнем добробуту міг вважатися одним із найзаможніших місцевих господарів. Судіть самі: після його смерті родичі розділили документально залишений спадок у присутності волосного засідателя І.Л. Кліщенка, сільського старости з Носівки І.Є. Корюківського та понятих селян П.С. Бойка, Є.Н. Пашкевича, А.В. Бойка, М.М. Шумейка.
Перший будинок від лінії Лібаво-Роменської залізниці з камінним погребом, сараєм і чвертю садиби з садом та лісом дістався доньці Н.Г. Черняковій, до того ж – і шість земельних ділянок у Сновську, переданих в оренду Булденку, Сірту Гуревичу, Г.Циркіну, Хасі Карасик, Рендевецькому – за 100 карбованців на рік, три окремі грунтові ділянки сільгосппризначення загальною площею більше 3 гектарів, кілька гектарів сіножатей в урочищах Штани й Переволока. Другий будинок з госпспорудами на вул.Пісочній і другу садибу в урочищі Дворище площею майже 1,5 га було відписано доньці О.Г. Федюрко, яка вийшла заміж за залізничника. По Сновську також вона отримала присадибні ділянки, орендовані Федорович, Менделем Енштейном, Гіршею Ефрейсманом, Ривкиною, Рудницьким загалом за 100 крб. на рік, а в урочищі В’юнище – гектар сіножаті «Рижованка», біля дубка. Під Сновськом і Бреччю – більше 3 га грунту.
Третя хата на вул.Пісочній (з сараями, клунями тощо), чверть садиби, город в урочищі Солодкий місток стали власністю К.А. Пашкевич, опікунки неповнолітньої М.М. Пашкевич. За нею закріпили земельні ділянки у Сновську, орендовані Шевченко, Естріним, Шапіртом, Литвиним, Левицьким, Шубичем, Пименом Соловйовим, В.Коровиченком за 142 крб. До неї відійшли і сільгоспугіддя (рілля) – близько 3 га, по гектару сіножатей у В’юнищі та Степку («Рижованка»).
За дружиною небіжчика – Марією – рахувалися чверть садиби на Пісочній, камінна торгова лавка на старому базарі, присадибні ділянки в Сновську, орендовані Димитром Соловйовим, Максимом Вороб’єм, Лейбою Сушанським, Катериною Борман, К.Шльонським, Євсієм Енштейном, Ботіним, Приходьком за 115 крб. на рік. Також у переліку успадкованого нею майна є городи в урочищах Лобанівщина (майже 40 соток) і Верхотиш (понад 1 гектар), на Зрубі – стільки ж, на Порубі – близько 15 соток. А ще – сіножаті в урочищах Фащеве (більше гектара) та Невідне (15 соток). Загалом можна лише висловити захоплення господарчими здібностями Г.Г. Пашкевича, який надбав для своєї великої родини майже три десятки присадибних ділянок у Щорсі, понад 10 гектарів ріллі, майже стільки ж сіножатей, відкрив свою торгівлю на ринку. Напевно, підприємливою людиною був, відчував кон’юнктуру. До певної міри йому й пощастило – коли біля залізничного депо почало розростатися робітниче селище, взявся здавати в оренду свої ділянки під житлове будівництво. Отримані гроші використав з розумом, а не пропив, і справи пішли. Все правильно.
До речі…
Юрій Овсянник свого часу продав кіношникам за три гривні старовинний бронзовий набір для писання – з каламарями, підставкою. Каже – мені ця річ була непотрібною. А коли знайшов нещодавно особову справу Віктора Масойца - випадково натрапив на пару латунних жетонів з номером 117 і літерами ДЩ. (Ветерани депо розповідають, що в давнину кожен робітник, що приходив на роботу, вішав таке металеве кружальце на спеціальний стенд, і начальство бачило - кого немає на місці). Але найцікавіша знахідка Юрія Овсянника у власному дворищі – латунна овальна табличка з написом «Уважаемому Е.П.Поповицкому от Общества офицеров 87-го пехотного Нейшлотского полка. 1898 год.» Кріпилася вона колись до ложі нагородної рушниці або до скриньки з подарованим револьвером. Як ця річ опинилася в нашому місті – хто його зна…
Стосовно ж подальшої долі знайдених старовинних документів, то думка Юрія Овсянника є однозначною: «Віддам до музею. Хай буде для вивчення та збереження історії». І подібний приклад є цілком гідним для наслідування.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий