Здаватися хворобі не збираються!

Тяжкі випробування Миколці Бог дав з перших хвилин життя. Тепер хлопчикові десять років. Увесь цей час його мама і тато борються зі страшною недугою на ім’я «Дитячий церебральний параліч». І коли вдається хоч на крихточку щось змінити, сім’я радіє безмежно. Навіть два маленькі братики розуміють: усе найкраще має бути для Миколки – і машинки, і цукерки, і банани…
Групу інвалідності дали відразу, а разом з нею – невтішний прогноз, що не ходитиме і не говоритиме. Настя, Миколчина мама, у це не вірить і продовжує возити своє чадо по усіх лікарнях. Щоправда, можливості молодої іванівської родини обмежені і коштів (з бабусиними, дідусевими) бракує. Денне ж перебування у Києві іноді сягає місячного заробітку батька Миколки, який трудиться у сусідньому Тихоновицькому лісництві.
Однак М’ятенки не перестають надіятися і вірити. Приміром, після сеансів у столичній клініці лікаря Бєрсєнєва Миколка став тримати голову, трохи говорити і головне – спинатися на ніжки. У його волошкових очах – стільки сонця і радості, любові до людей! Він не сердиться на нас, дорослих, що даємо йому таку мізерну пенсію, що такі дорогі для нього пігулки і уколи, що, власне, крім мами і тата, нікому не потрібен.
А на часі нова поїздка в інститут, нові випробування і нові витрати. Здаватися М’ятенки не збираються!
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора