Бути гарною матусею, мудрою дружиною, любити людей – у цьому вбачає своє призначення мешканка села Смяч, колишня вчителька, яка не підвладна рокам: красива зовні і внутрішньо, вона живе в гармонії з собою, довкіллям, багато читає, продовжує пізнавати світ…
–Принцип мого життя, – ділиться Людмила Семенівна, - бути оптимісткою, не нити, не занепадати духом, не зациклюватися на проблемах. Цьому вчила своїх дітей і учнів, цьому вчу шістьох онуків і трьох правнуків. Малюю крапку – це зароджується людина, потім спіраль – це її життя, а від неї лінія – це дорога, якою людина йде у вічність. У цьому полягає філософія життя.
Коли з початком перебудови з’явився доступ до різноманітного чтива, з’ясувалося багато подробиць з історії, відкрилися пікантні деталі біографій відомих людей. Маючи аналітичний склад розуму, Л.С. Купрієнко зробила для себе багато цікавих висновків. Читаючи філософів і фантастів, резюмуючи знання, власний досвід, часом робить дивовижні відкриття.
А допитливість – одна з основних рис її характеру. І досі не стомлюється пізнавати оточуючий світ, його мешканців:
– Земля –це живий організм. Радіус нашої планети понад 6 тис. км. Але люди можуть втручатися на глибину, не більшу 1,2 км. І то дуже обережно, делікатно. Так само і в суспільстві. Обурює несправедливість. Спочатку силоміць заганяли в колгоспи. Зараз їх розвалили. Хтось зумів прилаштуватися в житті. А скільки таких, що опинилися, мов ті вівці без пастуха. Прийде до мене нещасна людина – нагодую, копійчину позичу. Мені самій уже багато не треба.
Втім, Людмила Семенівна має багатий внутрішній світ, коло її інтересів дуже широке. Вона веде здоровий спосіб життя. Дванадцять років споживає рослинно-молочну їжу, майже повністю виключила з власного раціону сало й м’ясо, робить гімнастику. Попри шанований вік, багато працює на городі.
– Старість, - розмірковує Людмила Семенівна, - це болото, з якого кожен здатен тільки сам себе витягнути.
Якось непомітно у праці й клопотах промайнуло життя. Народилася в селі Терехівка, що за Черніговом. Повоєнне дитинство було нелегким. Оскільки наша зустріч була незадовго до Великодня, пригадала Пасху 1941 року:
– Під час освячення пасок жодна свічка не горіла – задувало вітром. І торік вогонь зуміли зберегти лише ті, хто завбачливо захистив його пластиковими пляшками.
Коли з Москви у гості приїжджав брат (він шанована людина, доктор наук), старший син Людмили Семенівни Олег возив їх на малу батьківщину – в Терехівку. Пригадали покійних батьків, які були заможними селянами, бо невтомно трудилися. На їх землі родило все. Нині ж терехівські поля бур’яніють.
Усі троє дітей учительського подружжя Купрієнків також закінчили педінститут. Донька Лариса викладає математику в сільській школі на Київщині. Геннадій знайшов себе в комп’ютерному бізнесі. Олег здобув ще одну освіту – юридичну, став успішним адвокатом. Минулої осені був обраний депутатом Верховної Ради від Радикальної партії. Тож нині його основне поле бою не судова зала, а парламентська.
Матуся пильно слідкує за його політичною діяльністю. І саме вона – перший і найбільш нищівний критик. На образи сина не зважає, бо переконана, що він має виправдати надії виборців. А от його патріотичний настрій і оптимізм схвалює. Та й сама переконана, що в України світле майбутнє, що її працелюбний народ заслуговує на краще життя. Усе буде добре!
Вони з покійним Василем Григоровичем змалку привчали своїх дітей до праці. У господарстві мали корів, свиней, всіляку птицю. Коли на вчительську зарплату треба було піднімати дітей, допомагати їм стати на ноги, садили на городі тютюн. За їх самосадом шикувалися в чергу затяті курильщики. Якісний тютюн давав до 1 тис. доларів. прибутку з однієї сотки, але ж і праці вимагав важкої.
– Олег у мене також усе вміє і любить робити власними руками, - усміхається мати. – На дачі – все своїми руками: грубу склав, двері зробив. Гена, той більше тяжіє до комп’ютерів. А я так прожила свій вік: аби всім було добре, а мені – як прийдеться. Ніколи сміття з хати не виносила, на чоловіка слова поганого не сказала. Сама його вибрала, вірною йому була. Від нашого кохання народилися діти, які жили, оточені нашою любов’ю. Переконана, що у кожної людини своя думка, своє життя, своє призначення в ньому. Не можна втручатися – можна лишень трішки підкоригувати.
Людмила Семенівна завжди дуже багато читала, прагнула пізнати світ (невипадково в молодості допитливість привела її подивитися, як працює металургійний комбінат, коксо-хімічний, кораблебудівний, гідроелектростанція та інші підприємства). Це дає їй право зараз сказати: «Я багато чого бачила».
І зараз, попри шанований вік, не сидить без діла. У привітній оселі мало не стерильна чистота. Так само все до ладу на подвір’ї. У ящиках дружно піднімається розсада перців і помідорів. Вловивши мій здивований погляд, посміхається:
- Звичайно, мені стільки не потрібно. Сусідам дам – коли їм за численним господарством розсадою няньчитися. Увесь вік протрудилася. Можливо, тому до мене старість не поспішає, бо я переконана: будеш працювати - будеш жити. А сядеш, зациклишся, що старий і немічний, хвороби здолають.
Чимало часу Людмила Семенівна проводить за шитвом. У світлиці найбільше місця займають її роботи: образи Спасителя і Богородиці, яскраві квіти в рамочках. Недавно завершила роботу над картиною Шишкіна «Ранок у бору». Зараз вишиває веселу зграйку синичок. Ікони, рушники, картини, великодні серветки – усе це є у дітей і онуків, дарує свої роботи майстриня і добрим друзям. На згадку, від щедрої душі, від щирого серця, на добро і радість.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
–Принцип мого життя, – ділиться Людмила Семенівна, - бути оптимісткою, не нити, не занепадати духом, не зациклюватися на проблемах. Цьому вчила своїх дітей і учнів, цьому вчу шістьох онуків і трьох правнуків. Малюю крапку – це зароджується людина, потім спіраль – це її життя, а від неї лінія – це дорога, якою людина йде у вічність. У цьому полягає філософія життя.
Коли з початком перебудови з’явився доступ до різноманітного чтива, з’ясувалося багато подробиць з історії, відкрилися пікантні деталі біографій відомих людей. Маючи аналітичний склад розуму, Л.С. Купрієнко зробила для себе багато цікавих висновків. Читаючи філософів і фантастів, резюмуючи знання, власний досвід, часом робить дивовижні відкриття.
А допитливість – одна з основних рис її характеру. І досі не стомлюється пізнавати оточуючий світ, його мешканців:
– Земля –це живий організм. Радіус нашої планети понад 6 тис. км. Але люди можуть втручатися на глибину, не більшу 1,2 км. І то дуже обережно, делікатно. Так само і в суспільстві. Обурює несправедливість. Спочатку силоміць заганяли в колгоспи. Зараз їх розвалили. Хтось зумів прилаштуватися в житті. А скільки таких, що опинилися, мов ті вівці без пастуха. Прийде до мене нещасна людина – нагодую, копійчину позичу. Мені самій уже багато не треба.
Втім, Людмила Семенівна має багатий внутрішній світ, коло її інтересів дуже широке. Вона веде здоровий спосіб життя. Дванадцять років споживає рослинно-молочну їжу, майже повністю виключила з власного раціону сало й м’ясо, робить гімнастику. Попри шанований вік, багато працює на городі.
– Старість, - розмірковує Людмила Семенівна, - це болото, з якого кожен здатен тільки сам себе витягнути.
Якось непомітно у праці й клопотах промайнуло життя. Народилася в селі Терехівка, що за Черніговом. Повоєнне дитинство було нелегким. Оскільки наша зустріч була незадовго до Великодня, пригадала Пасху 1941 року:
– Під час освячення пасок жодна свічка не горіла – задувало вітром. І торік вогонь зуміли зберегти лише ті, хто завбачливо захистив його пластиковими пляшками.
Коли з Москви у гості приїжджав брат (він шанована людина, доктор наук), старший син Людмили Семенівни Олег возив їх на малу батьківщину – в Терехівку. Пригадали покійних батьків, які були заможними селянами, бо невтомно трудилися. На їх землі родило все. Нині ж терехівські поля бур’яніють.
Усі троє дітей учительського подружжя Купрієнків також закінчили педінститут. Донька Лариса викладає математику в сільській школі на Київщині. Геннадій знайшов себе в комп’ютерному бізнесі. Олег здобув ще одну освіту – юридичну, став успішним адвокатом. Минулої осені був обраний депутатом Верховної Ради від Радикальної партії. Тож нині його основне поле бою не судова зала, а парламентська.
Матуся пильно слідкує за його політичною діяльністю. І саме вона – перший і найбільш нищівний критик. На образи сина не зважає, бо переконана, що він має виправдати надії виборців. А от його патріотичний настрій і оптимізм схвалює. Та й сама переконана, що в України світле майбутнє, що її працелюбний народ заслуговує на краще життя. Усе буде добре!
Вони з покійним Василем Григоровичем змалку привчали своїх дітей до праці. У господарстві мали корів, свиней, всіляку птицю. Коли на вчительську зарплату треба було піднімати дітей, допомагати їм стати на ноги, садили на городі тютюн. За їх самосадом шикувалися в чергу затяті курильщики. Якісний тютюн давав до 1 тис. доларів. прибутку з однієї сотки, але ж і праці вимагав важкої.
– Олег у мене також усе вміє і любить робити власними руками, - усміхається мати. – На дачі – все своїми руками: грубу склав, двері зробив. Гена, той більше тяжіє до комп’ютерів. А я так прожила свій вік: аби всім було добре, а мені – як прийдеться. Ніколи сміття з хати не виносила, на чоловіка слова поганого не сказала. Сама його вибрала, вірною йому була. Від нашого кохання народилися діти, які жили, оточені нашою любов’ю. Переконана, що у кожної людини своя думка, своє життя, своє призначення в ньому. Не можна втручатися – можна лишень трішки підкоригувати.
Людмила Семенівна завжди дуже багато читала, прагнула пізнати світ (невипадково в молодості допитливість привела її подивитися, як працює металургійний комбінат, коксо-хімічний, кораблебудівний, гідроелектростанція та інші підприємства). Це дає їй право зараз сказати: «Я багато чого бачила».
І зараз, попри шанований вік, не сидить без діла. У привітній оселі мало не стерильна чистота. Так само все до ладу на подвір’ї. У ящиках дружно піднімається розсада перців і помідорів. Вловивши мій здивований погляд, посміхається:
- Звичайно, мені стільки не потрібно. Сусідам дам – коли їм за численним господарством розсадою няньчитися. Увесь вік протрудилася. Можливо, тому до мене старість не поспішає, бо я переконана: будеш працювати - будеш жити. А сядеш, зациклишся, що старий і немічний, хвороби здолають.
Чимало часу Людмила Семенівна проводить за шитвом. У світлиці найбільше місця займають її роботи: образи Спасителя і Богородиці, яскраві квіти в рамочках. Недавно завершила роботу над картиною Шишкіна «Ранок у бору». Зараз вишиває веселу зграйку синичок. Ікони, рушники, картини, великодні серветки – усе це є у дітей і онуків, дарує свої роботи майстриня і добрим друзям. На згадку, від щедрої душі, від щирого серця, на добро і радість.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий