Стоїть під Заріччям могила…

День 17 квітня назавжди зостанеться у пам’яті не одного покоління жителів села Заріччя.

Починався цей день звично: люди поралися по господарству, поспішали на роботу. Тоді у селі працювали і колгосп, і школа. За фермою були відкриті бурти з картоплею. Бульбу якраз перебирали, готуючи до посадки. Світило сонечко, щебетали птахи, а небо видавалося особливо чистим та ясним.


Якраз проходили тренувальні польоти курсантів Чернігівського вищого льотного училища. Хлопці вилітали з базового аеродрому у Городні і у супроводі досвідчених інструкторів виконували необхідні завдання.
Що трапилося з авіамашиною одного з курсантів Романа Єськова – достеменно не відомо. Але вона враз почала хаотично кружляти, а потім – падати. На село, де було багатолюдно, де кругом кипіло життя.
Мабуть, сам Господь Бог лише знає, скільки зусиль довелося витратити юному курсанту, аби скерувати літак подалі від людей, подалі від великої біди. Він зумів (ціною власного життя!) це зробити, зумів врятувати інших.
На місці загибелі льотчика нині стоїть скромний пам’ятник, куди постійно приїжджають Романові друзі, колишня кохана дівчина, ходять місцеві.
Серед тих зарічанців, хто у своєму серці свято береже спогади про геройський вчинок Р.Єськова, М.І.Муравко. Микола Іванович – батько двох синів - навіть поетичні рядки про події 17 квітня склав. У них – палкі емоції, сердечна вдячність і настанова ніколи не забувати відважних захисників.
…Стоит под Заречьем могила,
В оградке живые цветы.
Глаза Романа смотрят в небо,
Прервались вдруг его мечты.
И пусть к нему тропа не заростает,
Пусть помнят все последний тот полет.
Геройство в памяти живет, не умирает,
И не сотрется в душах роковой зачет…
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора