15 квітня святкуватимуть своє професійне свято працівники карного розшуку. Тож ми аж ніяк не могли оминути його своєю увагою, тим більше, що у Щорсі колись працював найкращий оперативник України – Василь Осадчий. Прийшов він до міліції, не так як нинішня молодь заробляти гроші, а за покликанням. На жаль, Василь Петрович зараз на заслуженому відпочинку. Але як кажуть наркомани і алкоголіки колишніми не бувають. Додам! Правоохоронці - також.
А почалася кар’єра Василя Осадчого зі звичайнісінького магнітофона… Так-так, не дивуйтеся, звичайнісінького, касетного, який йому подарували на п’ятнадцятиріччя батьки-колгоспники.
- Я тоді навчався у Чернігівському профтехучилищі і жив у гуртожитку, - пригадує Василь Петрович. – І я не вигадав нічого кращого ніж привезти подарунок до Чернігова. Вже й не пам’ятаю, як довго я радів магнітофону: його вкрали. Я одразу подався до міліції писати заяву… Минув якийсь час, але, як кажуть, віз лишився на тому ж місці.
Магнітофона так і не знайшли… Я дуже злився, як так? Мені пояснили, що не всі злочини розкриваються, бувають так звані «глухарі» чи «висяки», кому що більше до вподоби. І я, щоб такого ні з ким не траплялося, вирішив піти служити в міліції…
Та спочатку була армія. Тоді ніхто і думки не мав, щоб відмазатись. Служити довелося на півночі у внутрішніх військах: обслуговували «зону».
- Тоді я і полюбив собак. Вівчарок. Великих і розумних. Усе, що менше за розміром, вже й не вважаю за собаку. Можу сказати, що з того часу у мене вдома постійно живуть чотирилапі.
Потім була служба у білокам’яній.
- Найбільше мені запам’яталося затримання у Тушиному (мікрорайон російської столиці), - розповідає Василь Петрович. – Я тоді ніс варту на спортивному аеродромі. І випадково помітив, що біля однієї з машин крутиться якийсь чолов’яга. Я встиг заскочити на підніжку, коли машина вже набирала швидкість та невідомий зумів вистрибнути з кабіни. Я за ним… Став доганяти, аж раптом відчув сильний біль у нозі. Згодом з’ясувалося, що у мене зламана нога… Хоча зловмисника я тоді таки затримав.
Інколи допомагали ловити злочинців і водії. Щоправда, це вже сталося у Щорсі:
- Якось потягнули новенького мотоцикла. Я знаю увесь свій підконтрольний елемент, тож одразу вирушив їх перевіряти. Аж тут наш водій і каже: «Ти знаєш, що одного «діяча» бачили у Щорсі?». Я не повірив. Він мав ще сидіти. Та водій виявився правий, і ми таки розшукали і крадія, і мотоцикл, якого він ще не встиг розібрати на запчастини. Затримували ми злочинців і в сусідніх зі Щорським районом селах на території сусідньої держави. Також випадково. Була крадіжка, і крадій встиг накивати п’ятами. Втік до своєї бабусі у Росію. Довелося зі зброєю перетинати кордон… Дякувати, що прикордонники поставилися із розумінням.
Щодо родини, то Василь Петрович познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною ще коли служив у Москві. З’ясувалося: що обоє вони з Чернігівщини.
Зрозуміло, що власного житла у столиці у подружжя не було і, напевне, ніколи б не з’явилося, тож довелось повертатися у рідні краї.
І наостанок… Хочеться закінчити свою розповідь словами відомої пісні: «Наша служба и опасна и трудна… И на первый взгляд как будто не видна…» І побажати усім оперативникам витримки і наснаги.
Тільки у 1996 році Василь Осадчий особисто розкрив 25 злочинів, а у складі слідчо-оперативних груп – 42. Також оперативник того року сам розшукав шість злочинців, які переховувались від правосуддя. Більше того за час своєї роботи у міліції чоловік тричі отримував тяжкі тілесні ушкодження…Маргарита ЛИТОВЧЕНКО
Фото автора
А почалася кар’єра Василя Осадчого зі звичайнісінького магнітофона… Так-так, не дивуйтеся, звичайнісінького, касетного, який йому подарували на п’ятнадцятиріччя батьки-колгоспники.
- Я тоді навчався у Чернігівському профтехучилищі і жив у гуртожитку, - пригадує Василь Петрович. – І я не вигадав нічого кращого ніж привезти подарунок до Чернігова. Вже й не пам’ятаю, як довго я радів магнітофону: його вкрали. Я одразу подався до міліції писати заяву… Минув якийсь час, але, як кажуть, віз лишився на тому ж місці.
Магнітофона так і не знайшли… Я дуже злився, як так? Мені пояснили, що не всі злочини розкриваються, бувають так звані «глухарі» чи «висяки», кому що більше до вподоби. І я, щоб такого ні з ким не траплялося, вирішив піти служити в міліції…
Та спочатку була армія. Тоді ніхто і думки не мав, щоб відмазатись. Служити довелося на півночі у внутрішніх військах: обслуговували «зону».
- Тоді я і полюбив собак. Вівчарок. Великих і розумних. Усе, що менше за розміром, вже й не вважаю за собаку. Можу сказати, що з того часу у мене вдома постійно живуть чотирилапі.
Потім була служба у білокам’яній.
- Найбільше мені запам’яталося затримання у Тушиному (мікрорайон російської столиці), - розповідає Василь Петрович. – Я тоді ніс варту на спортивному аеродромі. І випадково помітив, що біля однієї з машин крутиться якийсь чолов’яга. Я встиг заскочити на підніжку, коли машина вже набирала швидкість та невідомий зумів вистрибнути з кабіни. Я за ним… Став доганяти, аж раптом відчув сильний біль у нозі. Згодом з’ясувалося, що у мене зламана нога… Хоча зловмисника я тоді таки затримав.
Інколи допомагали ловити злочинців і водії. Щоправда, це вже сталося у Щорсі:
- Якось потягнули новенького мотоцикла. Я знаю увесь свій підконтрольний елемент, тож одразу вирушив їх перевіряти. Аж тут наш водій і каже: «Ти знаєш, що одного «діяча» бачили у Щорсі?». Я не повірив. Він мав ще сидіти. Та водій виявився правий, і ми таки розшукали і крадія, і мотоцикл, якого він ще не встиг розібрати на запчастини. Затримували ми злочинців і в сусідніх зі Щорським районом селах на території сусідньої держави. Також випадково. Була крадіжка, і крадій встиг накивати п’ятами. Втік до своєї бабусі у Росію. Довелося зі зброєю перетинати кордон… Дякувати, що прикордонники поставилися із розумінням.
Щодо родини, то Василь Петрович познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною ще коли служив у Москві. З’ясувалося: що обоє вони з Чернігівщини.
Зрозуміло, що власного житла у столиці у подружжя не було і, напевне, ніколи б не з’явилося, тож довелось повертатися у рідні краї.
І наостанок… Хочеться закінчити свою розповідь словами відомої пісні: «Наша служба и опасна и трудна… И на первый взгляд как будто не видна…» І побажати усім оперативникам витримки і наснаги.
Тільки у 1996 році Василь Осадчий особисто розкрив 25 злочинів, а у складі слідчо-оперативних груп – 42. Також оперативник того року сам розшукав шість злочинців, які переховувались від правосуддя. Більше того за час своєї роботи у міліції чоловік тричі отримував тяжкі тілесні ушкодження…Маргарита ЛИТОВЧЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий