Це головна ідея кінострічки «Рятівник» з Кевіном Коснером та Ештоном Катчером у головних ролях, яка вийшла на американські кіноекрани у 2006 році. У кінофільмі йдеться про чоловіка, легендарного плавця-рятувальника, який колись у жахливій катастрофі втратив всю свою команду. Щоб знайти своє місце в житті і забути про ту страшну подію, він йде у Берегову охорону, де в його обов’язки входить тренування молодих рятувальників… Наприкінці фільму рятівник гине, та ціною власного життя він рятує інших. Та й начальник училища, про яке здебільшого іде мова у стрічці, каже: «За скромну платню ви будете мати масу шансів померти болісною смертю в холоді і самоті де-небудь в безкрайньому морі. Однак, ви також отримаєте можливість рятувати людей. А більш високого покликання у житті не буває»...
Наші пожежні рятувальники, які 17 квітня відзначили своє професійне свято, люди не менш мужні. Вони, як і герої вищезгаданого кінофільму, за мізерну зарплатню мають не менше «шансів» померти. Щоправда, не на воді, а від вогню чи інших чинників… На щастя, такого у Щорському районі останнім часом не траплялося… Але могло… Про це нам розповів командир відділення 8 ДПРЧ м.Щорс, прапорщик служби цивільного захисту 30-річний Михайло Семенок (на знімку):
- Пам’ятаю, як ми виїхали гасити загоряння на електрощитку, - говорить Михайло Сергійович. - Для початку попросили РЕМівців відключити струм. Приїхали. Почали заливати вогонь, аж тут біжить колега і кричить: «Хлопці, тікайте! Бо всіх повбиває!» З’ясувалося, що електрики не встигли виконати доручення… І якби щось пішло не так, то я б вже з вами не розмовляв…
Розповідає рятувальник і про своє перше гасіння пожежі. Каже, що горіли гараж і сарай у Тур’ї.
- Нічого страшного у тій пожежі не було, але господарчі будівлі вигоріли повністю, - зізнається він. – Хоча скажу, що я завжди хотів працювати у пожежній охороні, ще з армії… Тоді ми, солдати, загасили дві великі пожежі у лісі. Шкода було знищених дерев і тваринок, і я зрозумів, що моє покликання бути пожежним. Хоча влаштуватися на роботу моєї мрії за об’єктивних причин не міг. Навчався спочатку в індустріальному училищі, що у Конотопі Сумської області, технікумі і навіть встиг закінчити інститут. Одружився. І ось два з половиною роки тому мені посміхнулася удача.
Говорив пожежний і про те, що іноді буває така інтенсивна робота, що встигаєш прийти додому тільки поїсти і трохи перекимарити. Дружина, зрозуміло, незадоволена: за копійки чоловіка майже не буває вдома, не встигає він побавитися з маленькою дочкою тощо.
- Найбільше у нас роботи, коли горить суха трава, - каже він. – І все через людський фактор. Приміром, нещодавно одночасно вона горіла аж у восьми місцях. Уявіть! А у нас тільки три автомобілі, причому один, за правилами, має стояти у гаражі… Що робити у такій ситуації? Та й чергового, який би відповідав на дзвінки громадян, у нас немає… І якщо ми виїжджаємо на гасіння пожежі, то хоч у рейку дзвони. Доводиться налагоджувати оперативну роботу завдяки мобільним телефонам.
Почула я і про те, що раніше таких проблем не було. Раніше було багато худоби і кожному чоловікові було поставлено за обов’язок заготовити тонну сіна, а як він буде це робити - нікого не цікавило. За радянських часів у пожежній частині працювало 15 чоловік… А це 15 тонн сіна… А скільки таких підприємств було на території району? Плюс кількість худоби була така, що багато трави просто витоптувалось. Тобто, сухостою просто не лишалося… А тепер? Старі баби, які не можуть фізично викосити траву, зате беруться за сірники…
Розмовляли ми і про інші обов’язки рятувальників, наприклад, коли доводиться вирізати людей з покарьожених у ДТП машин. Тут також проблеми: немає деякого необхідного обладнання, і наші герої викручуються своїми силами, старими дідівськими методами. Є й інші проблеми, про які напередодні свята рятівники воліють не говорити, адже живуть за принципом, зазначеним на початку статті: «Жертвуй усім, коли потрібно врятувати людей!» Тож і ми просто хочемо героїв нашого часу привітати зі святом пожежної охорони!
Маргарита ЛИТОВЧЕНКО
Фото автора
Наші пожежні рятувальники, які 17 квітня відзначили своє професійне свято, люди не менш мужні. Вони, як і герої вищезгаданого кінофільму, за мізерну зарплатню мають не менше «шансів» померти. Щоправда, не на воді, а від вогню чи інших чинників… На щастя, такого у Щорському районі останнім часом не траплялося… Але могло… Про це нам розповів командир відділення 8 ДПРЧ м.Щорс, прапорщик служби цивільного захисту 30-річний Михайло Семенок (на знімку):
- Пам’ятаю, як ми виїхали гасити загоряння на електрощитку, - говорить Михайло Сергійович. - Для початку попросили РЕМівців відключити струм. Приїхали. Почали заливати вогонь, аж тут біжить колега і кричить: «Хлопці, тікайте! Бо всіх повбиває!» З’ясувалося, що електрики не встигли виконати доручення… І якби щось пішло не так, то я б вже з вами не розмовляв…
Розповідає рятувальник і про своє перше гасіння пожежі. Каже, що горіли гараж і сарай у Тур’ї.
- Нічого страшного у тій пожежі не було, але господарчі будівлі вигоріли повністю, - зізнається він. – Хоча скажу, що я завжди хотів працювати у пожежній охороні, ще з армії… Тоді ми, солдати, загасили дві великі пожежі у лісі. Шкода було знищених дерев і тваринок, і я зрозумів, що моє покликання бути пожежним. Хоча влаштуватися на роботу моєї мрії за об’єктивних причин не міг. Навчався спочатку в індустріальному училищі, що у Конотопі Сумської області, технікумі і навіть встиг закінчити інститут. Одружився. І ось два з половиною роки тому мені посміхнулася удача.
Говорив пожежний і про те, що іноді буває така інтенсивна робота, що встигаєш прийти додому тільки поїсти і трохи перекимарити. Дружина, зрозуміло, незадоволена: за копійки чоловіка майже не буває вдома, не встигає він побавитися з маленькою дочкою тощо.
- Найбільше у нас роботи, коли горить суха трава, - каже він. – І все через людський фактор. Приміром, нещодавно одночасно вона горіла аж у восьми місцях. Уявіть! А у нас тільки три автомобілі, причому один, за правилами, має стояти у гаражі… Що робити у такій ситуації? Та й чергового, який би відповідав на дзвінки громадян, у нас немає… І якщо ми виїжджаємо на гасіння пожежі, то хоч у рейку дзвони. Доводиться налагоджувати оперативну роботу завдяки мобільним телефонам.
Почула я і про те, що раніше таких проблем не було. Раніше було багато худоби і кожному чоловікові було поставлено за обов’язок заготовити тонну сіна, а як він буде це робити - нікого не цікавило. За радянських часів у пожежній частині працювало 15 чоловік… А це 15 тонн сіна… А скільки таких підприємств було на території району? Плюс кількість худоби була така, що багато трави просто витоптувалось. Тобто, сухостою просто не лишалося… А тепер? Старі баби, які не можуть фізично викосити траву, зате беруться за сірники…
Розмовляли ми і про інші обов’язки рятувальників, наприклад, коли доводиться вирізати людей з покарьожених у ДТП машин. Тут також проблеми: немає деякого необхідного обладнання, і наші герої викручуються своїми силами, старими дідівськими методами. Є й інші проблеми, про які напередодні свята рятівники воліють не говорити, адже живуть за принципом, зазначеним на початку статті: «Жертвуй усім, коли потрібно врятувати людей!» Тож і ми просто хочемо героїв нашого часу привітати зі святом пожежної охорони!
Маргарита ЛИТОВЧЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий