Правду кажучи, раніше садівництво не належало до пріоритетів місцевої сільськогосподарської галузі. Зернові й технічні культури - ось що займало основні площі. Але коли почали змінюватися кліматичні умови й у нашому краї стало відчутно тепліше – ситуація змінилася. Можна згадати – 40 років тому в господарствах місцевих мешканців було великою рідкістю побачити абрикосу чи волоський горіх.
А нині ці дерева вже нікого не дивують, хороші врожаї дають навіть персики й черешні. Традиційні ж яблуні поступаються місцем новітнім високоефективним сортам на карликових підщепах. Тобто садівництво отримало новий поштовх для розвитку й набуло інвестиційної привабливості.
Як розповіла „Променю” Надія Дятел, переважна більшість колгоспних садів нашого району були закладені в 50-60-ті роки минулого сторіччя. Поступово вони збільшувалися, з’являлися нові ділянки під плодовими деревами. Але років з двадцять тому цей процес практично зупинився. Відтоді сади лише старіли й на даний час вони вже вийшли з оптимального продуктивного віку. Висновок з цього один – треба закладати нові сади. Документи звітності свідчать: на кінець радянської епохи (скажімо, на 1988 рік) у районі загальна площа земель, відведених під промислове садівництво, сягала 597 гектарів. З них реально збирали врожаї на 494 га. Для боротьби з тлею, медяницею, міллю, довгоносиком та плодожеркою дерева оброблялися фосфамідом і метафосом – рано навесні й через два тижні після цвітіння. З паршею боролися обприскуванням фунгіцидами до набрякання бруньок. Усі колгоспи мали сади (окрім сіл Кучинівка, Єліне, Великий Щимель). Найвища врожайність у 1988-му була зафіксована в Старій Рудні, де сорокагектарний сад дав по 86 цн/га. Добре було поставлена садівнича справа в Нових Боровичах, де культивувалися різноманітні й якісні сорти дерев. Непогані результати мали садоводи Низківки. Але безумовним лідером у вирощуванні фруктів був радгосп у Суничному. Станом на 1991 рік його сади розкинулися на території 234 га.
Коментар з приводу
Валентин Виноградов, у минулому – керівник радгоспу „Сновський”:
- Наша садівнича бригада демонструвала хороші результати в роботі. Урожай яблук в сприятливі роки складав понад тисячу тонн. (Правду кажучи, частина плодів пропадала, ще щось брали собі люди). Вирощувалися різні сорти яблунь – ранньостиглі, середньостиглі й пізньостиглі. Господарство мало велике пристосоване сховище для зберігання фруктів – зі спеціальним температурним режимом всередині. Збут продукції здійснювався переважно до північних районів колишнього СРСР. Відправляли вагонами, залізницею. Стосовно технології садівництва, то на ділянці, відведеній під сад, грунтові води не повинні були залягати ближче, ніж за два метри від поверхні. (Інакше коріння підгниватиме, а дерева – всихатимуть). При закладці нового саду старі дерева вирубуються, пні викорчовуються, територія виорюється й на три роки засівається перехідними культурами на кшталт гірчиці. Потім, після внесення комплексу добрив, можна висаджувати молодняк. Але проектна врожайність цього саду буде на 10% меншою, ніж раніше - через виснаження грунту на цьому місці.
Іван Шкода,
колись – головний агроном райуправління сільського господарства:
- З усіх колгоспних садів нашого краю я б виокремив той, що знаходився в Гірську. Там завжди був хороший асортимент яблук (Білий налив, Кальвіль сніговий, Слава переможцям) і груш (літні сорти). У цьому селі сад доглядався дуже добре. Також добре працювали садівничі Нових Борович і Старої Рудні, взагалі, на тому боці річки Снов сади росли краще. Можливо, один з факторів такого результату - вдало підібрані місця й вищий бал родючості грунту. Частина фруктового врожаю перероблялася в місті на заводі продтоварів (зокрема – на вино), а решта – у свіжому вигляді – йшла на продаж населенню.
Коли в новітні часи розпочалося реформування сільськогосподарської галузі, садівництво теж зазнало змін. У 2001 році райсільгоспуправління востаннє узагальнило статистичну інформацію про наявність садів у нашій місцевості. (У Суничному лишилося 195 га, Іванівці – 4 га, Нових Боровичах – 25 га, Старих Боровичах – 30 га, Старій Рудні – 14 га, Гірську – 7 га). Приблизно у той час тривали розпаювання колгоспного майна й зміна користувачів земельними угіддями.
Коментар з приводу
Валентина Недвіга, керівник райвідділу Держгеокадастру:
Останніми роками в районі активізувалися перекупники, які займаються яблуками. У минулому сезоні вони пропонували за кілограм цих плодів від 90 коп до 1 грн 10 коп. Яблука йшли для переробки на сік до місцевого заводу продтоварів або вивозилися за межі області на інші підприємства. Кажуть, дуже вигідним бізнесом є виробництво соку-концентрату й подальший його продаж до європейських країн.
Звісна річ, гривня за кілограм - це мало. Оскільки в магазинах зараз ціна яблук від 9 до 16 грн, вигідніше продавати фрукти для столового споживання, причому - не відразу після збору врожаю, а протягом зими. Але для цього вже потрібні спеціально облаштовані приміщення зберігання. Разом з цим поступово, але впевнено все більше людей усвідомлюють, що нормальні місцеві яблука, вирощені без хімікатів, набагато смачніші й корисніші від привезених звідкілясь іздалеку. І прийде час, коли більшість наших покупців віддаватимуть перевагу фруктам з рідного саду. Зрештою, вже давно основний урожай на нашій місцевості дають садки в приватних господарствах населення. І наші земляки цілком здатні вивести садівничу галузь на набагато вищий рівень.
Традиції
Багато хто чув про Ренет Симиренка. Вважається, що ця яблуня належить до восьми найкращих сортів у світі. А подарував людству цей сорт українець – Левко Симиренко (1855 – 1920) з села Мліїв, що на Черкащині.
У XIX сторіччі наш співвітчизник став легендою світового садівництва. Походив він з відомої родини бізнесменів, патріотів і меценатів, яка відзначалася свідомою підтримкою українського громадського життя, культури. На своїй дослідній станції Левко Симиренко створив одну з найбагатших у Європі колекцій садових дерев: яблунь – 900 сортів, груш – 889, вишень та черешень – 350 тощо. Науковець вивчав зібрані сорти, виводив нові, займався селекцією та акліматизацією. Створив передову школу садівників. Серед іншого, довів ефективність застосування саджанців на карликових підщепах. За видатні досягнення в помології наш вчений став членом-кореспондентом Бельгійського товариства садівників і почесним членом Французького національного помологічного товариства. У 1917 – 1920 роках Левко Симиренко став на бік прихильників відродження української державності. Звісна річ, це не сподобалося російським комуністам. Через місяць після встановлення на Черкащині радянської влади, в січні 1920 р., його вбили. (А перед тим, у 1919-му, в Києві загинули обидва його брати). Син Левка Симиренка – Володимир, був відомим ученим. За сталінських часів його запроторили до в’язниці, а в 1938 році вивезли до Росії й розстріляли. У певний період навіть назву сорту – Ренет Симиренка - намагалися вилучили з наукового обігу, називаючи інакше, але в народі цю яблуню все одно називали так, як і в давні часи...
Перспектива
Вітчизняне садівництво як галузь постійно перебуває в процесі розвитку. Відходить у минуле стара колгоспна технологія, коли височенні дерева розташовувалися на ділянці за схемою 6 х 8 метрів. До того ж зривати плоди було складно, це вимагало великої частки ручної праці. Врожайність таких садів теж не радувала – до 10 тонн з гектара. Натомість за кордоном, зокрема - у східній Європі, уже кілька десятирічь практикується використання „шпалерної системи”, коли ряди фруктових дерев нагадують виноградники – через змонтовану систему підпору дерев. Відстань між, скажімо, яблунями – близько 1 метра, а між рядами – трохи більше трьох. Висота яблунь – 2,5 м, інколи – 3. На гектарі землі можуть рости від 3 до 4 тисяч дерев. Урожайність при цьому складає 30-40 тонн з гектара. Експлуатація інтенсивного саду складається з чотирьох основних операцій: обладнання системи підпору; крапельний полив; сучасний біозахист; правильне обрізування (формування крони). Особливості клімату в Україні дозволяють виконувати протягом року вдвічі меншу кількість обприскувань дерев проти шкідників. За певних умов можна взагалі відмовитися від використання „хімії”. Відповідно зростає екологічна цінність наших фруктів. В Україні вже не перший рік триває реалізація масштабних інвестиційних проектів, закладено сади площею по кілька сотень гектарів кожен. Однак ця тенденція ще не стала масовою. (А ось у Польщі основний збір фруктів дають приватні селянські господарства площею 3-5 га, які утримуюся силами переважно однієї сім’ї).
Слід зазначити, що 15 країн Європи у 2008 році взялися за програму мінімізації залишків хімічних речовин у фруктах. Мета - зменшити використання хімікатів у сільському господарстві, в тому таки садівництві. (Бо понад половина мінеральних добрив у „підсумку” потрапляють до людей на стіл, лишаються в грунті або підземних водах). Україна має значний потенціал у сфері вирощування так званої органічної продукції, природно чистої, смачної та корисної. Використовуючи такі українські сорти, як яблуня Ренет Симиренка або диво американської селекції – яблуню Хоней Крісп, наші садоводи можуть досягти чудових успіхів. Головне – опанувати сучасну технологію й налагодити ефективну систему збуту.
Корисно знати
1. До купівлі саджанця треба підготуватися. Визначитися, які саме плодові дерева вам потрібні, чи підходять вони для вашої земельної ділянки (за кліматичними умовами, якістю грунту тощо). Порадитися з фахівцями, прочитати спеціалізовану літературу.
2. Бажано, щоб гілочки саджанця були рівномірно розподілені на всі боки від стовбура. Якщо постав вибір: придбати потужний стовбур з маленькою кореневою системою чи тонкий – з розгалуженою, то краще обрати другий варіант.
3. Для такого регіону України, як північні Чернігівщина, оптимальний час для садіння є перша половина весни. Тоді саджанець протягом теплої пори року набереться сили й краще перезимує. (Хоча деякі практики садівництва закладають сади восени). Саджанець на підщепі закопують у землю з розрахунку, що місце щеплення буде на 5 сантиметрів вище грунту. В нашій місцевості рекомендується викопувати лунку мінімум 50 см у діаметрі й приблизно такої ж глибини. На дно викладається шар глини товщиною 1-2 см. Дехто, в якості дренажу, засипає туди бій червоної цегли.Потім у ямку засипається перша частина суміші рихлого чорнозему та компосту. На верхівку земляної гірки ставлять саджанець, коріння якого загортають рештою грунту. Акуратно утоптують поверхню лунки, поливають водою. Зверху мульчують (прикривають) скошеною травою – щоб зменшити випаровування вологи і поширення бур’янів. Не слід надто захоплюватися свіжими органічними добривами, які здатні нашкодити кореневій системі (особливо – курячим послідом).
4. Відстань між яблунями на карликових підщепах – близько метра. (Міжряддя становить від 2,5 до 3 м). А ось дерева персика, абрикоси і черешні треба висаджувати за 3 метри одне від одного.
5. Підбирати саджанці треба згідно з кліматичним зонуванням. Для нашого краю більше підходять ті, які вирощені в розплідниках Чернігова, Броварів, Черкас. А ось ті ж самі сорти, привезені з-під Одеси чи Маріуполя, не гарантують чудового результату. Бо у нас все ж таки відчутно холодніше, ніж у Причорномор’ї.
А нині ці дерева вже нікого не дивують, хороші врожаї дають навіть персики й черешні. Традиційні ж яблуні поступаються місцем новітнім високоефективним сортам на карликових підщепах. Тобто садівництво отримало новий поштовх для розвитку й набуло інвестиційної привабливості.
Як розповіла „Променю” Надія Дятел, переважна більшість колгоспних садів нашого району були закладені в 50-60-ті роки минулого сторіччя. Поступово вони збільшувалися, з’являлися нові ділянки під плодовими деревами. Але років з двадцять тому цей процес практично зупинився. Відтоді сади лише старіли й на даний час вони вже вийшли з оптимального продуктивного віку. Висновок з цього один – треба закладати нові сади. Документи звітності свідчать: на кінець радянської епохи (скажімо, на 1988 рік) у районі загальна площа земель, відведених під промислове садівництво, сягала 597 гектарів. З них реально збирали врожаї на 494 га. Для боротьби з тлею, медяницею, міллю, довгоносиком та плодожеркою дерева оброблялися фосфамідом і метафосом – рано навесні й через два тижні після цвітіння. З паршею боролися обприскуванням фунгіцидами до набрякання бруньок. Усі колгоспи мали сади (окрім сіл Кучинівка, Єліне, Великий Щимель). Найвища врожайність у 1988-му була зафіксована в Старій Рудні, де сорокагектарний сад дав по 86 цн/га. Добре було поставлена садівнича справа в Нових Боровичах, де культивувалися різноманітні й якісні сорти дерев. Непогані результати мали садоводи Низківки. Але безумовним лідером у вирощуванні фруктів був радгосп у Суничному. Станом на 1991 рік його сади розкинулися на території 234 га.
Коментар з приводу
Валентин Виноградов, у минулому – керівник радгоспу „Сновський”:
- Наша садівнича бригада демонструвала хороші результати в роботі. Урожай яблук в сприятливі роки складав понад тисячу тонн. (Правду кажучи, частина плодів пропадала, ще щось брали собі люди). Вирощувалися різні сорти яблунь – ранньостиглі, середньостиглі й пізньостиглі. Господарство мало велике пристосоване сховище для зберігання фруктів – зі спеціальним температурним режимом всередині. Збут продукції здійснювався переважно до північних районів колишнього СРСР. Відправляли вагонами, залізницею. Стосовно технології садівництва, то на ділянці, відведеній під сад, грунтові води не повинні були залягати ближче, ніж за два метри від поверхні. (Інакше коріння підгниватиме, а дерева – всихатимуть). При закладці нового саду старі дерева вирубуються, пні викорчовуються, територія виорюється й на три роки засівається перехідними культурами на кшталт гірчиці. Потім, після внесення комплексу добрив, можна висаджувати молодняк. Але проектна врожайність цього саду буде на 10% меншою, ніж раніше - через виснаження грунту на цьому місці.
Іван Шкода,
колись – головний агроном райуправління сільського господарства:
- З усіх колгоспних садів нашого краю я б виокремив той, що знаходився в Гірську. Там завжди був хороший асортимент яблук (Білий налив, Кальвіль сніговий, Слава переможцям) і груш (літні сорти). У цьому селі сад доглядався дуже добре. Також добре працювали садівничі Нових Борович і Старої Рудні, взагалі, на тому боці річки Снов сади росли краще. Можливо, один з факторів такого результату - вдало підібрані місця й вищий бал родючості грунту. Частина фруктового врожаю перероблялася в місті на заводі продтоварів (зокрема – на вино), а решта – у свіжому вигляді – йшла на продаж населенню.
Коли в новітні часи розпочалося реформування сільськогосподарської галузі, садівництво теж зазнало змін. У 2001 році райсільгоспуправління востаннє узагальнило статистичну інформацію про наявність садів у нашій місцевості. (У Суничному лишилося 195 га, Іванівці – 4 га, Нових Боровичах – 25 га, Старих Боровичах – 30 га, Старій Рудні – 14 га, Гірську – 7 га). Приблизно у той час тривали розпаювання колгоспного майна й зміна користувачів земельними угіддями.
Коментар з приводу
Валентина Недвіга, керівник райвідділу Держгеокадастру:
- У нашому районі сади були розпайовані в селах Суничне (238 га) і Нові Боровичі (29 га). По інших населених пунктах їхня доля зазвичай склалася так, як і в Софіївці: там 11 га садової території перейшли в землі запасу сільради. Загалом же на нашій місцевості земель, реально передбачених під садівництво – 661 га.
В Україні понад десять років діяла державна програма підтримки садівництва. Господарствам або фермерам пропонувалася грошова компенсація за купівлю саджанців. (Але це стосувалося лише тих, хто при закладці саду мав проектно-кошторисну документацію). У нашому районі такою пропозицією скористатися ніхто не схотів. І вже другий рік, як цю програму скасовано. Натомість на півночі Чернігівщини, у Коропському районі, є інший приклад – фермерське господарство „Золотий пармен”. (Свого часу туди для вивчення досвіду відправилася група фахівців державних управлінь агропромрозвитку). Воно спеціалізується на вирощуванні органічної, екологічно чистої продукції – без хімікатів. Налагоджений збут фруктів і соку - не лише в Україні, а й в Європі. Серед іншого, фермер Микола Мисник має понад двадцять гектарів саду. Продає яблука, а вже кілька років, як започаткував виробництво соку прямого віджиму. Тобто справа ця перспективна й вигідна. Єдине зауваження – нею треба займатися серйозно й відповідально. Раніше перед закладанням саду спеціалісти проектного інституту садівництва вивчали земельну ділянку, давали свої рекомендації. Та й без правильних експлуатації й догляду сад навряд чи порадує хорошим врожаєм. Однак треба вірити, що в нашому краї знайдеться достатньо людей, які зможуть досягти значних успіхів у вирощуванні фруктів, а сади радуватимуть наших земляків своєю красою навесні й щедрим врожаєм – восени.Останніми роками в районі активізувалися перекупники, які займаються яблуками. У минулому сезоні вони пропонували за кілограм цих плодів від 90 коп до 1 грн 10 коп. Яблука йшли для переробки на сік до місцевого заводу продтоварів або вивозилися за межі області на інші підприємства. Кажуть, дуже вигідним бізнесом є виробництво соку-концентрату й подальший його продаж до європейських країн.
Звісна річ, гривня за кілограм - це мало. Оскільки в магазинах зараз ціна яблук від 9 до 16 грн, вигідніше продавати фрукти для столового споживання, причому - не відразу після збору врожаю, а протягом зими. Але для цього вже потрібні спеціально облаштовані приміщення зберігання. Разом з цим поступово, але впевнено все більше людей усвідомлюють, що нормальні місцеві яблука, вирощені без хімікатів, набагато смачніші й корисніші від привезених звідкілясь іздалеку. І прийде час, коли більшість наших покупців віддаватимуть перевагу фруктам з рідного саду. Зрештою, вже давно основний урожай на нашій місцевості дають садки в приватних господарствах населення. І наші земляки цілком здатні вивести садівничу галузь на набагато вищий рівень.
Традиції
Багато хто чув про Ренет Симиренка. Вважається, що ця яблуня належить до восьми найкращих сортів у світі. А подарував людству цей сорт українець – Левко Симиренко (1855 – 1920) з села Мліїв, що на Черкащині.
У XIX сторіччі наш співвітчизник став легендою світового садівництва. Походив він з відомої родини бізнесменів, патріотів і меценатів, яка відзначалася свідомою підтримкою українського громадського життя, культури. На своїй дослідній станції Левко Симиренко створив одну з найбагатших у Європі колекцій садових дерев: яблунь – 900 сортів, груш – 889, вишень та черешень – 350 тощо. Науковець вивчав зібрані сорти, виводив нові, займався селекцією та акліматизацією. Створив передову школу садівників. Серед іншого, довів ефективність застосування саджанців на карликових підщепах. За видатні досягнення в помології наш вчений став членом-кореспондентом Бельгійського товариства садівників і почесним членом Французького національного помологічного товариства. У 1917 – 1920 роках Левко Симиренко став на бік прихильників відродження української державності. Звісна річ, це не сподобалося російським комуністам. Через місяць після встановлення на Черкащині радянської влади, в січні 1920 р., його вбили. (А перед тим, у 1919-му, в Києві загинули обидва його брати). Син Левка Симиренка – Володимир, був відомим ученим. За сталінських часів його запроторили до в’язниці, а в 1938 році вивезли до Росії й розстріляли. У певний період навіть назву сорту – Ренет Симиренка - намагалися вилучили з наукового обігу, називаючи інакше, але в народі цю яблуню все одно називали так, як і в давні часи...
Перспектива
Вітчизняне садівництво як галузь постійно перебуває в процесі розвитку. Відходить у минуле стара колгоспна технологія, коли височенні дерева розташовувалися на ділянці за схемою 6 х 8 метрів. До того ж зривати плоди було складно, це вимагало великої частки ручної праці. Врожайність таких садів теж не радувала – до 10 тонн з гектара. Натомість за кордоном, зокрема - у східній Європі, уже кілька десятирічь практикується використання „шпалерної системи”, коли ряди фруктових дерев нагадують виноградники – через змонтовану систему підпору дерев. Відстань між, скажімо, яблунями – близько 1 метра, а між рядами – трохи більше трьох. Висота яблунь – 2,5 м, інколи – 3. На гектарі землі можуть рости від 3 до 4 тисяч дерев. Урожайність при цьому складає 30-40 тонн з гектара. Експлуатація інтенсивного саду складається з чотирьох основних операцій: обладнання системи підпору; крапельний полив; сучасний біозахист; правильне обрізування (формування крони). Особливості клімату в Україні дозволяють виконувати протягом року вдвічі меншу кількість обприскувань дерев проти шкідників. За певних умов можна взагалі відмовитися від використання „хімії”. Відповідно зростає екологічна цінність наших фруктів. В Україні вже не перший рік триває реалізація масштабних інвестиційних проектів, закладено сади площею по кілька сотень гектарів кожен. Однак ця тенденція ще не стала масовою. (А ось у Польщі основний збір фруктів дають приватні селянські господарства площею 3-5 га, які утримуюся силами переважно однієї сім’ї).
Слід зазначити, що 15 країн Європи у 2008 році взялися за програму мінімізації залишків хімічних речовин у фруктах. Мета - зменшити використання хімікатів у сільському господарстві, в тому таки садівництві. (Бо понад половина мінеральних добрив у „підсумку” потрапляють до людей на стіл, лишаються в грунті або підземних водах). Україна має значний потенціал у сфері вирощування так званої органічної продукції, природно чистої, смачної та корисної. Використовуючи такі українські сорти, як яблуня Ренет Симиренка або диво американської селекції – яблуню Хоней Крісп, наші садоводи можуть досягти чудових успіхів. Головне – опанувати сучасну технологію й налагодити ефективну систему збуту.
Корисно знати
1. До купівлі саджанця треба підготуватися. Визначитися, які саме плодові дерева вам потрібні, чи підходять вони для вашої земельної ділянки (за кліматичними умовами, якістю грунту тощо). Порадитися з фахівцями, прочитати спеціалізовану літературу.
2. Бажано, щоб гілочки саджанця були рівномірно розподілені на всі боки від стовбура. Якщо постав вибір: придбати потужний стовбур з маленькою кореневою системою чи тонкий – з розгалуженою, то краще обрати другий варіант.
3. Для такого регіону України, як північні Чернігівщина, оптимальний час для садіння є перша половина весни. Тоді саджанець протягом теплої пори року набереться сили й краще перезимує. (Хоча деякі практики садівництва закладають сади восени). Саджанець на підщепі закопують у землю з розрахунку, що місце щеплення буде на 5 сантиметрів вище грунту. В нашій місцевості рекомендується викопувати лунку мінімум 50 см у діаметрі й приблизно такої ж глибини. На дно викладається шар глини товщиною 1-2 см. Дехто, в якості дренажу, засипає туди бій червоної цегли.Потім у ямку засипається перша частина суміші рихлого чорнозему та компосту. На верхівку земляної гірки ставлять саджанець, коріння якого загортають рештою грунту. Акуратно утоптують поверхню лунки, поливають водою. Зверху мульчують (прикривають) скошеною травою – щоб зменшити випаровування вологи і поширення бур’янів. Не слід надто захоплюватися свіжими органічними добривами, які здатні нашкодити кореневій системі (особливо – курячим послідом).
4. Відстань між яблунями на карликових підщепах – близько метра. (Міжряддя становить від 2,5 до 3 м). А ось дерева персика, абрикоси і черешні треба висаджувати за 3 метри одне від одного.
5. Підбирати саджанці треба згідно з кліматичним зонуванням. Для нашого краю більше підходять ті, які вирощені в розплідниках Чернігова, Броварів, Черкас. А ось ті ж самі сорти, привезені з-під Одеси чи Маріуполя, не гарантують чудового результату. Бо у нас все ж таки відчутно холодніше, ніж у Причорномор’ї.
Комментариев нет:
Отправить комментарий