І.Д. Слизький став мешканцем Щорса у 1996-му – незабаром після того, як його кохана дружина відійшла у кращий із світів. Обидві доньки – Лідія і Надія – запросили тата переїхати до однієї з них. Якось одразу, не роздумуючи, перебрався до старшої. Вона із чоловіком мешкає на зеленій і тихій Садовій вулиці, за два кроки від якої ліс. Дуже швидко Іван Дмитрович не просто познайо-мився – подружився з сусідами. Дорослі до сивочолого ветерана ставляться з повагою, малеча одразу полюбила дідуся. Він і сам на світ дивиться широко відкритими дитячими очима. Навіть не віриться, що за плечима 87 років, страшна війна і роки тяжкої праці.
У січні 1944-го юнаком одяг солдатську шинелю, а зняв її через сім довгих років. І досі в снах приходять далекосхідні краєвиди, сопки Маньчжурії, нелегкі солдатські будні. Тому так радий був повернутися до звичної селянської праці. До самого виходу на пенсію разом зі своєю Марією Володимирівною доглядали на фермі телят. На пожовклих фотознімках усміхнені обличчя передовиків колгоспного виробництва. Тяжко працювали, але життя було наповнене нехитрими радощами, справжньою дружбою з колегами. Чомусь саме в привітному домі Слизьких збиралися на Різдво та День працівників сільського господарства.
Взагалі в їх родині була традиція: на Різдво до батьків у Синявку з’їжджалися доньки з сім’ями. І досі Надія поспішає з Мени до Щорса, щоб привітати тата. А Іван Дмитрович гордиться доньками, обома онуками та трьома правнуками. Усі вони обов’язково з’їжджаються на Івана Купала - саме на це свято припадає день народження патріарха їх сім’ї.
Але Різдво в їх сім’ї одне з найпошанованіших свят. На Святвечір Лідія Іванівна застилає стіл красивою скатертиною, ставить дванадцять пісних страв, серед яких обов’язково кутя й узвар, риба, капуста, вінегрет, картопля, гриби тощо. А вже назавтра вранці різноманітні скоромні страви. Донька в Івана Дмитровича неабияка господиня!
Ще вона старається, щоб у тата було якомога більше свят. А вже 9 Травня – день особливий. Фронтовика вітають сусіди, школярі, члени ветеранської організації. Попри свій поважний вік, Іван Дмитрович поспішає на мітинг у міський лісопарк. Побував він і в Лісограді, що поблизу Єліного, зустрівся з фронтовими побратимами. А їх залишилося не так багато. І завжди поряд з І.Д. Слизьким донька Лідія Іванівна: підтримає під руку, розкаже про те, що недобачив чи недочув тато…
- У мене щаслива старість, - посміхається Іван Дмитрович. – Біля мене моя родина, у хаті тепло й затишно. Я люблю людей, а вони не забувають стежку до нашого дому.
І дійсно, у їх красивому сучасному домі, мов у віночку. Недавній ремонт осучаснив будинок, який Іван Дмитрович допомагав спорудити в 1974 році. Тоді він і не думав, що віку доведеться доживати в зручній газифікованій оселі з усіма вигодами, оточеному любов’ю і турботою рідних.
Ось і нинішнє Різдво, Маланка, старий Новий рік привели до їх домівки спочатку маленьких колядувальників, щедрувальників, а потім дружних і добрих сусідів, які поспішають проспівати господарям здоровиці, побажати многая літа.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора.
Комментариев нет:
Отправить комментарий