Минулої суботи перед вечірньою службою у Святопреображенському храмі Української православної церкви Київського патріархату відбулася знакова подія: жителька міста Валентина Панасівна Куліш передала настоятелю храму отцю Андрію дві старовинні ікони – Спасителя і Богоматері. Таким чином вона виконала заповіт свого вітчима Порфирія Ілліча Ковбаси – по його смерті подарувати церкві ці образи.
А історія їх доволі цікава. П.І. Ковбаса родом із села Синявка сусіднього Менського району. Ці ікони стояли на покуті у простій селянській хаті його батьків. Під час Другої світової війни в ході бойових дій оселя запалала. Від вогню постраждали й ікони. Це помітно, якщо уважно придивитися до окладу, який місцями розплавився. Згодом образи перемістилися до Щорса й довгі роки були в домівці батьків В.П. Куліш. Разом із іконами Валентина Панасівна принесла до храму рушник, що налічує понад сто років. Він навдивовижу зберіг яскраві кольори: по білому полю дрібним червоним хрестиком гаптовані вишукані візерунки. І навпаки, малюнок вишитий білими нитками на червоному тлі.
Святопреображенський храм відкрито трохи більше півроку тому. Чепурний, ошатний, він приймає усіх, хто тягнеться до Бога. І хай у церкві ще не так багато обладунків, але приємно радують око яскраві скатертини, рушники, серветки, з любов’ю вишиті умілою рукою. Отець Андрій розповів, що їх для храму виготовили майстрині з далекої Волинської області.
Серед новеньких, як і храм, образів на стінах висять інші ікони, даровані вірянами церкви. Одразу помітно, що вони налічують не одне десятиліття. Старовина органічно поєднується із недавно писаними образами. Люди ревно моляться Ісусу Христу, Богоматері, усім святим за Україну, мир на землі, за своїх рідних і воїнів, що боронять Вітчизну.
Фото Валентини ВОЛОКУШИНОЇ
А історія їх доволі цікава. П.І. Ковбаса родом із села Синявка сусіднього Менського району. Ці ікони стояли на покуті у простій селянській хаті його батьків. Під час Другої світової війни в ході бойових дій оселя запалала. Від вогню постраждали й ікони. Це помітно, якщо уважно придивитися до окладу, який місцями розплавився. Згодом образи перемістилися до Щорса й довгі роки були в домівці батьків В.П. Куліш. Разом із іконами Валентина Панасівна принесла до храму рушник, що налічує понад сто років. Він навдивовижу зберіг яскраві кольори: по білому полю дрібним червоним хрестиком гаптовані вишукані візерунки. І навпаки, малюнок вишитий білими нитками на червоному тлі.
Святопреображенський храм відкрито трохи більше півроку тому. Чепурний, ошатний, він приймає усіх, хто тягнеться до Бога. І хай у церкві ще не так багато обладунків, але приємно радують око яскраві скатертини, рушники, серветки, з любов’ю вишиті умілою рукою. Отець Андрій розповів, що їх для храму виготовили майстрині з далекої Волинської області.
Серед новеньких, як і храм, образів на стінах висять інші ікони, даровані вірянами церкви. Одразу помітно, що вони налічують не одне десятиліття. Старовина органічно поєднується із недавно писаними образами. Люди ревно моляться Ісусу Христу, Богоматері, усім святим за Україну, мир на землі, за своїх рідних і воїнів, що боронять Вітчизну.
Фото Валентини ВОЛОКУШИНОЇ
Комментариев нет:
Отправить комментарий