Майже півроку тому наш земляк, уродженець села Тихоновичі Олексій Мягкий, підірвався на міні в зоні АТО. Тривалий час пробув у комі. Лікувався у Вінницькому госпіталі, а зараз – у Чернігівській поліклініці управління внутрішніх справ. Досі пересувається на інвалідному візку, але вірить, що знову стане на ноги і повернеться до своїх бойових побратимів.
Після служби в армії він майже рік пробув у складі миротворчого контингенту в Іраку. Кілька разів зазирав смерті в обличчя. Та Бог оберігав, і з перестрілок Олексій Мягкий виходив неушкодженим. Коли війна розпочалася в рідній Україні, він, не вагаючись, записався у добровольці, і у складі батальйону особливого призначення «Чернігів» поїхав воювати з російськими окупантами на Донбасі. Близько півроку брав участь у бойових діях і трапилося нещастя – натрапив на ворожу «розтяжку». Це сталося під час патрулювання у Станиці Луганській. В результаті вибуху Олексій Мягкий отримав численні травми, переломи, контузію, в тілі застрягло безліч осколків. Зараз він пересувається за допомогою інвалідного візка і вже кілька місяців лікується.
...Коли наш земляк вирішив піти на фронт, близькі не здивувалися. Адже в його гарячому серці змалечку жило відчуття патріотизму і любові до України. Батьки змирилися з небезпечним рішенням сина. Але кожного дня жили з тривогою. Як виявилося – небезпідставно. За словами родички пораненого бійця Анни Лукаш, в сім’ї не одразу довідалися про нещастя.
Вона розповіла: „Нам сказали пізніше про те, що сталося із Олексієм. Навіть його батьки дізналися про лихо після того, як він прийшов до свідомості. Тривалий час лікувався у Вінницькому госпіталі. До них приїжджав Президент і вручив Олексію іменний годинник. Зараз йому будуть робити ще одну операцію. Олексій вірить, що зможе стати на ноги і, як би це банально не звучало, але він дуже хоче повернутися до батальйону. До речі, зараз на Донбасі – у місті Констянтинівці - воює його молодший брат Віктор».
Павло СОЛОДОВНИК
Фото з сімейного архіву Олексія Мягкого
Моя Україно
Моя Україно, єдина на світі,
Тут мати колись народила мене,
Мені дарувала тебе, Україно,
Вона і навчила любити тебе.
Вишневі сади у травневім цвітінні
І шепіт калини, і спів солов’я,
Хатини біленькі, дороги за обрій,
Усе це моя, Україна моя!
У небі у синім – клини журавлині,
Летять над тобою, їх крики сумні,
Сумна твоя доля – моя Україно,
Не маєш ти волі на рідній землі.
Прошу я у Бога – спаси Україну
Для наших прийдешніх, нових поколінь,
Щоб вільно жилось їм в своїй Україні
І дай ти їй сили піднятись з колін.
Прошу українців: любіть рідну землю,
В садах щоб не плакали більш солов’ї,
Дай Боже розквітнуть моїй Україні
Та це лише думи, лиш думи мої...
Катерина КОВАЛЕЦЬ
Після служби в армії він майже рік пробув у складі миротворчого контингенту в Іраку. Кілька разів зазирав смерті в обличчя. Та Бог оберігав, і з перестрілок Олексій Мягкий виходив неушкодженим. Коли війна розпочалася в рідній Україні, він, не вагаючись, записався у добровольці, і у складі батальйону особливого призначення «Чернігів» поїхав воювати з російськими окупантами на Донбасі. Близько півроку брав участь у бойових діях і трапилося нещастя – натрапив на ворожу «розтяжку». Це сталося під час патрулювання у Станиці Луганській. В результаті вибуху Олексій Мягкий отримав численні травми, переломи, контузію, в тілі застрягло безліч осколків. Зараз він пересувається за допомогою інвалідного візка і вже кілька місяців лікується.
...Коли наш земляк вирішив піти на фронт, близькі не здивувалися. Адже в його гарячому серці змалечку жило відчуття патріотизму і любові до України. Батьки змирилися з небезпечним рішенням сина. Але кожного дня жили з тривогою. Як виявилося – небезпідставно. За словами родички пораненого бійця Анни Лукаш, в сім’ї не одразу довідалися про нещастя.
Вона розповіла: „Нам сказали пізніше про те, що сталося із Олексієм. Навіть його батьки дізналися про лихо після того, як він прийшов до свідомості. Тривалий час лікувався у Вінницькому госпіталі. До них приїжджав Президент і вручив Олексію іменний годинник. Зараз йому будуть робити ще одну операцію. Олексій вірить, що зможе стати на ноги і, як би це банально не звучало, але він дуже хоче повернутися до батальйону. До речі, зараз на Донбасі – у місті Констянтинівці - воює його молодший брат Віктор».
Павло СОЛОДОВНИК
Фото з сімейного архіву Олексія Мягкого
Моя Україно
Моя Україно, єдина на світі,
Тут мати колись народила мене,
Мені дарувала тебе, Україно,
Вона і навчила любити тебе.
Вишневі сади у травневім цвітінні
І шепіт калини, і спів солов’я,
Хатини біленькі, дороги за обрій,
Усе це моя, Україна моя!
У небі у синім – клини журавлині,
Летять над тобою, їх крики сумні,
Сумна твоя доля – моя Україно,
Не маєш ти волі на рідній землі.
Прошу я у Бога – спаси Україну
Для наших прийдешніх, нових поколінь,
Щоб вільно жилось їм в своїй Україні
І дай ти їй сили піднятись з колін.
Прошу українців: любіть рідну землю,
В садах щоб не плакали більш солов’ї,
Дай Боже розквітнуть моїй Україні
Та це лише думи, лиш думи мої...
Катерина КОВАЛЕЦЬ
Комментариев нет:
Отправить комментарий