Цього літа, якщо точніше – з 10 по 26 липня – група учениць гімназії і Тур’янської школи на чолі з вчителькою Яною Соболь отримала нагоду взяти участь у роботі міжнародного молодіжного табору, який відкрився в селі Урфт (Німеччина, регіон Північний Райн - Вестфалія). Можливість долучитися до цього проекту з’явилася завдяки німецькому товариству друзів міста Щорс, яке очолює відомий читачам нашої газети Годерт Ульмке.
Отже, за кордон відправилися гімназистки – шістнадцятирічні сестри Вікторія та Марія Мохнюк і школярки з Єнькової Рудні – Неля (15 років) і Наталя (16) Каневі. Спільним для всіх них було те, що вони мали непоганий рівень знань з такого предмета, як німецька мова. А вирішальними аргументами при зарахуванні до групи стали рекомендації педагогів. Самі ж дівчата довго не вагалися в роздумах – чи скористатися таким шансом. Порадилися з рідними – і погодилися. Ще на початку року стартував процес підготовки документів для делегації. І ось коли літо вже майже наблизилося до екватора – надійшов час летіти в Німеччину.
У село Урфт прибуло 20 французів, 12 німців і 5 українців. Оселилися всі у старовинному триповерховому будинку, який раніше використовувався для сільськогосподарського виробництва, але тепер у ньому обладнані кімнати для табірного відпочинку. Ідея цього заходу полягала в тому, щоб молоді люди з різних країн шляхом безпосереднього спілкування більш широко відкрили для себе навколишній світ, навчилися знаходити порозуміння з різних питань і бачити в співрозмовниках людей, зданих до взаємодії та партнерства.
Перший тиждень, за словами Яни Соболь, минув якось ніби мляво, бо всі учасники таборування ще лише знайомилися між собою. Правду кажучи, процес трохи гальмувався через те, що члени французької групи спілкувалися лише рідною мовою. Як розповіли її куратори, одна з причин такої ситуації – у французькій школі передовсім на уроках іноземної вчать читати і писати, а ось розмовний практикум при цьому – не пріоритет. Тому й довелося дуже часто, навіть за обіднім столом, вдаватися до жестикуляції. Хоча справа на місці не стояла і поступово українки таки роззнайомилися майже з усіма. (Окрім кількох ровесників, які так і лишилися „неідентифікованими”).
Щоб краще розповісти про себе і країни, які вони представляють, делегації по черзі готували щось на кшталт театралізованих постановок. При цьому використовувалися елементи географії творчого підходу, розважального жанру, конкурсів. Наталя і Неля Каневі так заспівали дуетом пісню „А сорочка мамина”, що дехто з німецьких слухачів потім запитував: а вони що, майстрині великої сцени? Бо голоси мають добре поставлені й під час виступу тримаються так упевнено...
Беручи приклад з французів, наші дівчата навчили частину групи з Німеччини набору найпростіших українських слів, тож відтоді „добре” і „дякую” лунали у таборі частіше.
Деякий час учасники таборування присвятили прогулянкам по навколишній місцевості, заняттям спортом. (Були вправи з початкового альпінізму, щоправда, підніматися довелося не на скелю, а на дерево. Невисоко, метрів на десять). Також проводилися екскурсії, у Кьольні українська група побувала аж тричі. Оглянули відомий Кьольнський собор, пройшлися набережною однієї з найбільших річок Європи – Райну, зазирнули в магазини. Словом, було цікаво і пізнавально. Німеччина справила враження чистої країни з чудовими дорогами, а менталітет німці мають особливий, що проявляється в різних сферах життя. Стосовно німецької мови, то вона виявилася простішою, ніж та, яку вивчають у наших школах за підручниками. До речі, Вікторія, Марія, Неля і Наталя в розмові чесно визнали, що їхній рівень знань цього предмета перед поїздкою сягав „міцної трійки” (за п’ятибальною системою). І саме перебування за кордоном змусило їх самокритично поставитися до власних надбань у цій сфері та зробити висновок: слід учитися краще.
Загалом атмосфера в молодіжному таборі склалася доброзичлива і весела, особливо – на другий тиждень. Українська група відзначилася тим, що в її кімнаті завжди був порядок. На відміну від французької, в помешканнях якої панував хаос. Її куратори в розмовах навіть виправдовувалися: не вся молодь у Франції така. А потім запитували: можна до вашого приміщення привести наших підопічних? Хай подивляться, як треба підтримувати охайність...
Завершуючи оповідь про поїздку до Німеччини, і Яна Соболь, і Марія, і Вікторія, і Неля, і Наталя одностайно зійшлися в думці: добре було б, якщо наступного року трапилася нагода ще раз відвідати табір в Урфті, більше поспілкуватися з німецькими та французькими друзями, адже ще чимало чого лишилося необговореним. Також є мрія – побувати в горах, в Альпах. Вони бачили їх лише через ілюмінатор літака, але ж піднятися високогірною стежкою в компанії однодумців – це зовсім інші враження та емоції.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Отже, за кордон відправилися гімназистки – шістнадцятирічні сестри Вікторія та Марія Мохнюк і школярки з Єнькової Рудні – Неля (15 років) і Наталя (16) Каневі. Спільним для всіх них було те, що вони мали непоганий рівень знань з такого предмета, як німецька мова. А вирішальними аргументами при зарахуванні до групи стали рекомендації педагогів. Самі ж дівчата довго не вагалися в роздумах – чи скористатися таким шансом. Порадилися з рідними – і погодилися. Ще на початку року стартував процес підготовки документів для делегації. І ось коли літо вже майже наблизилося до екватора – надійшов час летіти в Німеччину.
У село Урфт прибуло 20 французів, 12 німців і 5 українців. Оселилися всі у старовинному триповерховому будинку, який раніше використовувався для сільськогосподарського виробництва, але тепер у ньому обладнані кімнати для табірного відпочинку. Ідея цього заходу полягала в тому, щоб молоді люди з різних країн шляхом безпосереднього спілкування більш широко відкрили для себе навколишній світ, навчилися знаходити порозуміння з різних питань і бачити в співрозмовниках людей, зданих до взаємодії та партнерства.
Перший тиждень, за словами Яни Соболь, минув якось ніби мляво, бо всі учасники таборування ще лише знайомилися між собою. Правду кажучи, процес трохи гальмувався через те, що члени французької групи спілкувалися лише рідною мовою. Як розповіли її куратори, одна з причин такої ситуації – у французькій школі передовсім на уроках іноземної вчать читати і писати, а ось розмовний практикум при цьому – не пріоритет. Тому й довелося дуже часто, навіть за обіднім столом, вдаватися до жестикуляції. Хоча справа на місці не стояла і поступово українки таки роззнайомилися майже з усіма. (Окрім кількох ровесників, які так і лишилися „неідентифікованими”).
Щоб краще розповісти про себе і країни, які вони представляють, делегації по черзі готували щось на кшталт театралізованих постановок. При цьому використовувалися елементи географії творчого підходу, розважального жанру, конкурсів. Наталя і Неля Каневі так заспівали дуетом пісню „А сорочка мамина”, що дехто з німецьких слухачів потім запитував: а вони що, майстрині великої сцени? Бо голоси мають добре поставлені й під час виступу тримаються так упевнено...
Беручи приклад з французів, наші дівчата навчили частину групи з Німеччини набору найпростіших українських слів, тож відтоді „добре” і „дякую” лунали у таборі частіше.
Деякий час учасники таборування присвятили прогулянкам по навколишній місцевості, заняттям спортом. (Були вправи з початкового альпінізму, щоправда, підніматися довелося не на скелю, а на дерево. Невисоко, метрів на десять). Також проводилися екскурсії, у Кьольні українська група побувала аж тричі. Оглянули відомий Кьольнський собор, пройшлися набережною однієї з найбільших річок Європи – Райну, зазирнули в магазини. Словом, було цікаво і пізнавально. Німеччина справила враження чистої країни з чудовими дорогами, а менталітет німці мають особливий, що проявляється в різних сферах життя. Стосовно німецької мови, то вона виявилася простішою, ніж та, яку вивчають у наших школах за підручниками. До речі, Вікторія, Марія, Неля і Наталя в розмові чесно визнали, що їхній рівень знань цього предмета перед поїздкою сягав „міцної трійки” (за п’ятибальною системою). І саме перебування за кордоном змусило їх самокритично поставитися до власних надбань у цій сфері та зробити висновок: слід учитися краще.
Загалом атмосфера в молодіжному таборі склалася доброзичлива і весела, особливо – на другий тиждень. Українська група відзначилася тим, що в її кімнаті завжди був порядок. На відміну від французької, в помешканнях якої панував хаос. Її куратори в розмовах навіть виправдовувалися: не вся молодь у Франції така. А потім запитували: можна до вашого приміщення привести наших підопічних? Хай подивляться, як треба підтримувати охайність...
Завершуючи оповідь про поїздку до Німеччини, і Яна Соболь, і Марія, і Вікторія, і Неля, і Наталя одностайно зійшлися в думці: добре було б, якщо наступного року трапилася нагода ще раз відвідати табір в Урфті, більше поспілкуватися з німецькими та французькими друзями, адже ще чимало чого лишилося необговореним. Також є мрія – побувати в горах, в Альпах. Вони бачили їх лише через ілюмінатор літака, але ж піднятися високогірною стежкою в компанії однодумців – це зовсім інші враження та емоції.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий