Зі Щорса вони виїхали на світанку, а в Чернігові на них чекав великий автобус, замовлений французькою стороною. В ньому також розмістилися колективи „Веснянка” з обласного центру і менська „Фієста”. На початку подорожі наших дітей обсідали різні думки. Настя Товкач чесно зізнається: почувалася якось трохи не по собі, хоча Роман Воробей навпаки – заявив, що все здавалося йому прикольним. Їхати довелося довго: щоб подолати відстань у понад дві тисячі кілометрів, знадобилося 38 годин. Маршрут пролягав Україною, Польщею, Німеччиною й трохи – Францією.
Щоб не нудитися, хлопці через вікна роздивлялися автомобілі. (Їхній висновок: найбільше крутих машин траплялося на німецькому відтинку поїздки). Однак дехто багато часу присвятив сну. Микола Жигалов і Максим Аліменко, напевно, вирішили, що коли спиш – дорога здається коротшою...
І ось нарешті під вечір наші діти дісталися міста Меркур на сході Франції. „Його називають містом скрипок”, - розповіла Єлизавета Куликівська, яка вже втретє побувала у Франції. Як і попередні два рази, вона жила в тій самій сім’ї, тож проблем з адаптацією не виникло. Особливо якщо врахувати, наскільки вже краще їй вдалося оволодіти французькою мовою. (За власним зізнанням – якщо вільно підтримувати бесіду ще було складно, бо французи розмовляють доволі швидко, то майже все сказане ними вдавалося зрозуміти). Далися взнаки як навчальні курси, організовані в Щорсі за сприяння асоціації «Люба Лор’ Україна», так і вже неодноразова практика під час перебування у Франції.
Як зустріли наших дітей? Надзвичайно добре. За словами Марії Круглик, господарі будинку, де вона оселилася, відразу ж ввічливо поцікавилися: чи не стомилася в дорозі? І сказали: „Раді тебе бачити”. Умови в помешканні були хороші, годували чудово. Продукти майже як у нас – картопля, курка. Ось лише салат виявився незвичним – з кислуватим присмаком. Після приїзду українська делегація мала багато вільного часу перед концертним туром. Тож відпочинку та екскурсій було вдосталь. На дозвіллі нудьгувати не довелося. Чотирнадцятирічний Єгор Горбач (який, до речі, два роки чекав на цю поїздку) жив в сім’ї, де подружжя Андре і Кароль мало трьох дітей: Поля, П’єра та Анжель. Серед іншого він ходив із ними на спортмайданчик, грав у футбол і дійшов висновку: „Я володію м’ячем все ж таки краще...” Натомість хазяйка Романа Вороб’я взяла його з собою на роботу (працює у колежі), де йому випала нагода спробувати себе перед французькими однолітками у ролі викладача хореографії. Простіше кажучи – показав їм елементи українських народних танців.
Асоціація „Люба Лор’ Україна” організувала „Ягідкам” поїздку в Париж. Звісна річ, відвідати столицю Франції й не підійти до Ейфелевої вежі було б якось неправильно. Тож у фотоколекціях наших юних земляків з’явилися добірки знімків біля цього всесвітньовідомого туристичного об’єкта. Також випала нагода пройтися двором музею Лувр, проминути кабаре „Мулен руж”, піднятися до розташованого на горі Монмартр храму Сакре Кьор, звідки відкривається шикарний краєвид на Париж. Незабутнє враження на всіх справив візит до собору Паризької Богоматері, де неймовірно гарні вітражі наче нагадують про глибокі й прекрасні витоки європейської культурної традиції. Приділили свою увагу наші танцюристи і тамтешнім крамницям.
Під час побутування у французьких родинах інколи виникали курйозні моменти. Згадує Єлизавета Куликівська: „Моя хазяйка вивчає російську мову й намагається щось мені говорити. Одного разу сказала, вказуючи на сад: „Скоро будемо збирати гриши”. Мені чомусь спочатку спало на думку, що йдеться про чоловіків на ім’я Гриша, й лише потім зрозуміла – вона каже про збір фруктів, груш”.
Цикл концертів за участю „Ягідок” видався доволі напруженим. Переїзди з міста в місто, літня спека, інколи складні умови в залах для виступів – все це разом суттєво виснажувало. До того ж відчувалася емоційна напруга, бо хотілося підтримати високу репутацію колективу серед публіки, здобуту під час виступів у попередні роки. Найтяжчим вийшов третій концерт, коли танцювали у пристосованому спортзалі: для відвідувачів там поставили стільці, а хореографічні номери виконувалися танцюристами без сцени, на підлозі. Було слизько, ліхтарі освітлення били в очі, але попри це вихованці ансамблю „Ягідки” гідно завершили свій виступ. Навіть жартували потім з того приводу, що вперше могли бачити емоції на обличчях глядачів так близько, за якихось кілька кроків від вихору танцю. Також дітям зі Щорсівщини особливо запам’ятався концерт у місті Туль, де вони – за власним визнанням – виклалися на всі сто відсотків. Аж самим сподобалося. Що вже казати про глядацьку аудиторію, яка винагородила їх щедрими аплодисментами. До речі, за загальним визнанням „Ягідок”, французи справили на них враження людей вихованих, але не обтяжених пафосом. Простота і чемність у сприйнятті співрозмовника – ось ці риси потрібно у них запозичити обов’язково.
Сорок днів минули якось швидко і непомітно підкрався момент повернення додому. Перед від’їздом проводжати наших дітей прийшли ті, хто дарував їм своє душевне тепло потягом усього періоду перебування у Франції. Саме тоді й відчулося, наскільки близькими стали вони одне одному. У прощаннях головними були не слова, а почуття та емоції, які немов линули з очей, інколи перетворюючись на сльози...
І знову минали довгі години в дорозі. Чим ближче до України – тим більш нетерплячими ставали деякі наші діти. А коли перетнули кордон – усіх охопила якась неймовірна радість і вони дружно заспівали український національний гімн. Скоро будемо вдома! Вже близько опівночі автобус в’їхав до Чернігова. Батьки танцюристів влаштували їм гарячу зустріч, а потім машинами повезли в Щорс. По поверненні усі полягали спати, залишивши справу огляду французьких подарунків на наступний день. То що ж нагадуватиме нашим землякам про Францію? Зрозуміло, що сувеніри у вигляді Ейфелевої вежі. Стереотип? Так. Але без нього – ніяк. Також у валізах «прибули» пакунки кави, чаю, пакети желейних цукерок, сир (зокрема – «Тар-тар», плавлений, з часником та зеленню). Батьки ж танцюристів отримали нагоду оцінити якість французького вина, шампанського і навіть фруктового самогону під назвою «Мірабель». (Судячи з перших відгуків – подароване їм сподобалося). А Марія Круглик розповіла, що привезла своїй сестрі на день народженню біжутерію.
Підсумовуючи цьогорічне перебування колективу „Ягідки” у Франції, його керівник С.М. Горбатович, серед іншого, зауважила: за відгуками приймаючої сторони наші діти продемонстрували помітний прогрес у володінні французькою мовою. Стосовно ж творчого процесу, то публіка схвально поставилася до представленої танцюристами добірки танців „Буковинський”, „Гопак”, „Барви гуцулії”, двох Поліських польок, „Молдавський” і жартівливої постановки про козака. Окремо варто виділити Єлизавету Куликівську, яка своєю майстерністю й відповідністю сценічному образу додавала жвавої іскри життя до кожного номера. Буде правильним сказати, що 40 днів, проведені у Франції, в тій чи іншій мірі змінили всіх дітей. Батьки помітили, що вони стали ніби дорослішими й більш серйозно почали дивитися на навколишній світ. І разом з тим – стали більше цінувати своє, рідне. Бо – ніде правди діти – за кордоном в окремі моменти дехто помітно сумував за домівкою, родичами та друзями. З цьогорічної поїздки колектив уже зробив належні висновки, тож якщо наступного року знову надійде запрошення відвідати Францію - діти з ентузіазмом візьмуться за підготовку нової програми. Той, хто доведе свою майстерність, вихованість, схильність до хорошої поведінки, отримає шанс представити українське танцювальне мистецтво французькій публіці.
Завершити цей матеріал можна констатацією незаперечного факту: „Ягідки” не просто відкрили для себе Францію, вони, передовсім, відкрили для французів Україну. Бо саме по тому, як вони зарекомендували себе на сцені й у навіть звичайному спілкуванні, французи складатимуть думку про всіх українців. А репутація поміж порядних людей – це найголовніше.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
P.S. Поміж французів, в яких склалися хороші відносини з колективом „Ягідки”, є пенсіонер, колишній військовий на ім’я Жак. Він уважно спостерігає за подіями, що розгортаються в Україні протягом останнього року, і дуже переймається боротьбою українців проти російських агресорів. Перед від’їздом наших танцюристів додому Жак передав через них 100 євро і попрохав спрямувати ці кошти на лікування якого-небудь пораненого військовослужбовця української армії. За рішенням керівництва ансамблю „Ягідки” гроші було віддано бійцю батальйону „Чернігів” Олексію Мягкому – для проведення чергової операції.
Комментариев нет:
Отправить комментарий